Поделиться Поделиться

Етика в системі філософських знань

Відомо, що етика як систематизоване наукове знання бере відповідний початок також від часів Аристотеля. До розробки її основних проблем долучалися великі мислителі різних епох і народів протягом понад двох тисяч років – Конфуцій, Демокріт, Сократ, Платон, Арістотель, Епікур, Цицерон, Августин Блаженний, П'єр Абеляр, Фома Аквінський, Спіноза, Гельвецій, Гегель та багато інших.

Велика роль у розвитку предмета етики належить І. Канту. Він обґрунтовував специфіку моральнісних проблем, виходячи з самої моралі. Кант вважав, що немає потреби характеризувати мораль за допомогою інших проявів культури (психології, релігії тощо), оскільки принципи моралі закладені в нашому розумі. Мораль розвивається за своїми власними законами, через те, вважав І. Кант, моральнісна поведінка ґрунтується лише на повазі до моральнішого закону. Проте людина за своєю природою недосконала. Вона не завжди діє згідно з вимогами, які закладені в моральнішому законі. Предмет етики формується інакше, ніж предмет інших наук. Етика не є знанням про те, "що було і є” в сфері моральнісних відносин поміж людьми. Етика формує уяву про те, як повинно бути. Інакше кажучи, етика – це наука не про суще, а про належне.

Мораль є важливою складовою у функціонуванні суспільства, соціальної групи, життєдіяльності людини. Вона пронизує не лише сферу розуму людини, проте й сферу почуттів. У здійсненні моральнішого життя велику роль відіграють моральніші почуття людини, її віра в торжество добра та справедливості. Будучи складним утворенням, мораль досліджується не лише етикою, проте й іншими науками. Так, важлива роль у вивченні моральніших почуттів належить психології. Не менш значущими у вивченні моралі є соціологічні дослідження, які дозволяють виявляти механізми зміни моральних цінностей в певному соціокультурному контексті. Цим, безумовно, не вичерпується роль конкретно наукових досліджень моралі в загальному пізнавальному процесі, спільною рисою яких є дослідження в моралі будь-якого аспекту (виховного, психологічного тощо). Етика ж, будучи філософською наукою, координує зусилля інших наук у вивченні моралі, проте на відміну від них досліджує мораль як цілісне явище.

Початкові, надзвичайно давні спроби осмислення фундаментальних моральнісних цінностей відбувалися одночасно зі становленням філософії, тобто в своїх витоках і на ранніх етапах становлення етика була злита з філософією, через те питання про її ґенезу тісно пов'язане з проблемою походження філософії. Не звертаючись до сфери теоретичних і практичних універсалі (найбільших узагальнень, що описують певний стан світу і людського світовідношення у цілому), ми не в змозі не тільки з'ясувати моральну якість будь-якого людського вчинку, проте й визначити його принципове відношення до галузі моралі в цілому. Звідси й випливає, що етика, принаймні у своїй сутнісній основі може бути тільки філософською наукою.

Мораль постає перед нами як практично-оціночний спосіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору протиставлення Добра і Зла. Що це означає?

По-перше, мораль являє собою, оскільки є предметом вивчення етики, концентрований вияв саме практичного, активно- перетворювального ставлення людини до життя. Витоками моралі, її духовним джерелом є царина людської волі, за Кантом, практичного розуму. Через те етику передусім цікавить вимір належного, того, що має бути (як поводитися? Що потрібно робити? Як чинити?...).

В практичній спрямованості, яка притаманна моралі, вирізняють дві відмінні форми – оптативну та імперативну тобто (бажаний і наказовий способи дієслова). Для сучасності найбільш звичною є імперативна форма, класичним виразником і теоретиком якої є

І. Кант. Саме йому належить вчення про основоположний моральний обов'язок – категоричний імператив. Оптативну ж мораль репрезентує вчення Арістотеля. Дана мораль орієнтує нас на пошук і реалізацію блага, щастя, досконалості тощо. Така духовно- практична здатність людини має назву фронвзис.

По-друге, ми повинні говорити про оцінюваність моральних явищ, про можливість оцінки як сутнісної риси моралі, бо лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини як добру чи злу, відповідальну чи безвідповідальну, справедливу чи ж ні, мораль вступає в свої права.

По-третє, мораль осмислюється як особливе відношення людини до дійсності, як певна форма світовідношення. Завдяки через що стає більш очевидним філософський характер етики як науки.

Четвертим з істотних моментів є те, що завжди вищезгадане набуває моральної якості тільки тоді, коли потрапляє в сферу протистояння Добра і Зла, тобто моральними є лише ті імперативи, ті прагнення, оцінки й відношення до дійсності, які виражають це протистояння, акумулюють у собі його напругу.

Таким чином, до сфери етики потрапляє найширше коло духовних пошуків людини, вільного обмеження нею своїх суб'єктивних потенцій заради вищих смисложиттєвих цінностей, що становить філософську, духовну специфіку етичного погляду на світ. Етика є смисловим центром багатьох філософських систем, поєднуючи філософське знання з практикою життя. Її через те і вважали практичною філософією, що вона мала навчити не лише правильно мислити, а й правильно жити, тобто мала сприяти трансформації вироблених канонів досконалої поведінки в людське буття.

← Предыдущая страница | Следующая страница →