Поделиться Поделиться

Етика як галузь філософського знання

Етика належить до філософських дисциплін, оскільки вивчає не тільки стосунки поміж людьми, а й ставлення індивіда до світу (актуальність даної проблеми визнавали також мислителі Давньої Індії), Вона досліджує цінності життя і світу, вчить оцінювати різноманітні ситуації морального вибору, відповідність вчинків і дій нормам моралі, налаштовує людину на самооблагородження, вдосконалення свого буття і буття соціуму, до якого вона належить, а також буття людства, з'ясовує місце людини у світі, її призначення, сенс життя.

Загальні засади етики

Етика як філософська дисципліна і як система характерних для певних спільнот моральних норм і цінностей завжди зосереджена на пізнанні міжособистісних стосунків і відносин людини зі світом. Завдяки цьому вона постає як своєрідне осмислення і самоосмислення моралі.

Предмет етики

Термін "етика" походить від давньогрецького слова "ethos" ("етос"), яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше - звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 - прибл. 430 до н. е.), Демокріт (прибл. 460 - прибл. 370 до н. е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу, людини.

Взявши за основу слово "ethos" у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель (384-322 до н. е.) утворив прикметник "ethikos" ("етичний") для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Він відрізняв їх від діаноетичних (інтелектуальних) чеснот, а також від афектів, вроджених здібностей: "Коли чесноти не є ні афектами, ні здібностями, то залишається тільки визнати їх набутими якостями душі". Афектами Арістотель вважав гнів, страх, радість; властивостями розуму - пам'ять; етичними (моральними) чеснотами - помірність, мужність тощо. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. Їй Арістотель присвятив праці "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика" (стислий конспект двох перших праць).

Намагаючись точно перекласти термін " ethos", давньоримський філософ Марк Туллій Цицерон (106- 43 до н. е.) запровадив термін "moralis" ("моральний") з огляду на латинське "mos", подібне до давньогрецького "ethos" ("етос"). Термін "moralis" означав характер, темперамент, звичай тощо. Йшлося про терміни тієї галузі філософських знань, якому Арістотель (чи його учні) назвав етикою. Згодом, у IV ст. н. е., виник термін "moralitas" - "мораль".

Обидва терміни ("етика " і " мораль ") увійшли до новоєвропейських мов, хоча й набули в них різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю - реальні процеси, які вивчає ця наука. У повсякденному слововжитку дані терміни часто ототожнюють. Зокрема, ведучи мову про етику вчителя, медичного працівника тощо, мають на увазі специфіку їх моралі. Синоніми в науці, як правило, дезорієнтують, через те кожен науковий термін має бути закріплений за відповідним поняттям і денотатом (лат. denota-tus - позначений) - предметом чи класом предметів, позначених відповідним іменем.

Термін "мораль" використовують як у загальному, так і в особливому, вузькому значенні. У висловлюванні "етика - наука про мораль" він мислиться в загальному значенні, а в судженні "мораль є формою індивідуальної і суспільної свідомості" - у вузькому, оскільки з моралі в її широкому розумінні вилучено моральність - реальну поведінку людей і відповідну діяльність.

У цілому етика е наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки.

Етика (лат. ethika, від грец. ethos - звичай) - філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, ЇЇ прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

На рівні буденної свідомості надто поширеним є ототожнення моралі з етикою. Однією з причин їх нерозрізнення є психологічна схильність людей ототожнювати те, що представлене в їх свідомості, з реальним, а не-представлене - з неіснуючим. Цю точку зору намагаються аргументувати твердженням про недоцільність роздвоєння світу. Проте філософія (етика є філософською наукою) свідома того, що пізнаване (в цьому разі - мораль) принципово відрізняється від знання про нього (етики) за способом буття. Пізнаване існує об'єктивно, а знання про нього - суб'єктивно, тобто у свідомості. Відрізняється пізнаване від знання про нього і за змістом, щоправда непринципово: пізнаване має безліч властивостей, а його теоретична модель репрезентує лише деякі з них, у кращому разі - загальні та істотні, що є підставою для визнання пізнаваності світу, зокрема й морального феномену. Однак найдовершеніше знання моралі, осягнення глибин етичної науки не можуть замінити людині саму мораль.

Співвідношення моралі й етики дозволяється передати такою моделлю: "мораль у собі" (уявлення, почуття, емоції, суб'єктивні вияви волі) - "мораль для нас" (мораль, "одягнена" в матеріальну оболонку мови і мовлення, тобто "омовлена" мораль і моральність) - етика як теоретична модель моралі, її інтерпретація (тлумачення) та обґрунтування. Серцевиною даної моделі е система категорій.

Ілюзія тотожності моралі й етики виникає у зв'язку з тим. що етика використовує ті самі терміни, що й "омовлена" мораль. Безпосередньо ця наука пов'язана з мовою моралі (прийомами і засобами обґрунтування моральних норм), а опосередковано - з "мораллю в собі (відповідними уявленнями, почуттями, емоціями, вольовими актами, сутність і значущість яких розкривається шляхом інтерпретації термінів, якими позначають вияви моралі).

Щоби збагнути сутність відношення моралі й етики, необхідно взяти до уваги: коли в судженнях моралі моральні поняття, наприклад "добро", "зло", виконують роль логічних присудків (предикатів), тобто відомого, то в етиці вони посідають місце логічних підметів (суб'єктів), тобто невідомого. Наприклад моральних суджень: "Правда є добро", "Обман є зло". Наприклад етичних суджень: ""Добро" - категорія етики, яка...", ""Зло" - категорія етики, яка..." Таким чином, судження етики часто є дефінітивними, тобто судженнями-визначеннями. Однак те, що в системі моралі вважають відомим і завдяки через що будь-котрий вчинок людей набуває визначеності, в системі етики розглядають як невідоме, що потребує відповідного дослідження.

Структура предмета етики

З'ясування й окреслення предмета етики передбачає принципово інше бачення моделі людського буття, ніж традиційне. Центром її є людина як суверенна одиниця буття, своєрідна монада (найпростіша неподільна єдність), цілісна суверенна особистість, здатна до саморегулювання, самовдосконалення, самореалізації, самостимулювання. Соціальна реальність розглядається як зовнішнє відносно людини утворення, що постійно вривається в її буття, пред'являючи численні вимоги у формі юридичних законів, адміністративних розпоряджень, норм, правил, приписів. Усі вони відчутно впливають на діяльність, поведінку, духовний світ людини. Попри те, кожна людина є безмежним, індивідуальним, унікальним світом, світом-космосом.

Етика найменше переймається безпосередньо детермінованою діяльністю і поведінкою людини за відсутності вибору. її передусім цікавить реалізація людиною свободи своєї волі, тобто діяльність, за якої людина керується не практично-утилітарними, політичними чи іншими локальними (що не виходять за певні межі) мотивами, а мотивами, орієнтованими на безумовні, абсолютні вселюдські цінності, які осягаються і переживаються з допомогою уявлень і почуттів, позначених терміном "добро". Саме ця діяльність і процес інтеріоризації особистістю моральної вимоги в самовимогу (моральний обов'язок), що передує цій діяльності, становлять епіцентр етичних учень. Даний складний, суперечливий, тривалий і нерідко болісний процес дозволяється описати лише за допомогою системи категорій етики. Усі інші питання, що відносять до предмета етики, є похідними.

Таке розуміння предмета етики близьке арістотелівському, в якому етика посідала проміжне місце поміж психологією і політикою.

Таким чином, етика є наукою, яка досліджує мораль у всіх її вимірах і сферах функціонування. Послуговуючись відповідною системою категорій, вона обґрунтовує, інтерпретує мораль і її норми, нерідко стимулюючи її розвиток.

← Предыдущая страница | Следующая страница →