Поделиться Поделиться

Клас Однодольні. Характеристика родин Лілійні, Цибулеві, Злакові

Лілійні – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких э тричленно яскраво квітка та підземні запасаючі органицибулини. Лілійні – це невелика родина, яка об'єднує близько 470 видів, поширених у помірних та субтропічних регіонах Північної півкулі. У флорі України представлені такі роди, як Лілія, Тюльпан, Рябчик, Зірочки та ін.

Характерні ознаки. Квітки правильні двостатеві з простою яскравою оцвітиною, яка складається з 6 вільних пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є б тичинок та одна маточка (). Квітки поодинокі чи зібрані в суцвіття (китиця, зонтик). Плід – коробочка. Листки прості, з паралельним жилкуванням, розташовані почергово чи утворюють прикореневу розетку.

Біологічні особливості. Усі Лілійні – це багаторічні трав'янисті рослини, їх надземні частини восени відмирають, а цибулини зимують у ґрунті. Для цибулин лілійних властива здатність до заглиблення, що здійснюється за допомогою втягувальних коренів. У міру висихання вони вкорочуються у вертикальному напрямку і заглиблюють цибулину. Лілійні – це комахозапильні рослини, через те квіти у більшості з них ароматні, з великою кількістю нектару. Цвітуть і плодоносять навесні, після чого надземна частина відмирає, а цибулини залишаються у ґрунті до наступної весни. Плід – довгаста коробочка із плоскими насінинами. Насіння у них поширюється шляхом розкидування, через те квітки, а згодом і плоди, утворюються на видовжених стеблах. Прямостояче, пружне стебло з дозрілими плодами розгойдується і викидає насіння. Воно оточене крилоподібною тонкою каймою і легко поширюється вітром. У деяких лілійних (зірочки жовті) насіння має ніжні та соковиті утвори для приваблювання мурах, які його й поширюють. У лілійних добре розвинене вегетативне розмноження, яке здійснюється за допомогою дочірніх цибулинок. Таким чином, найголовнішими особливостями лілійних є наявність видовжених квітконосних стебел, цибулин, вегетативного розмноження, комахозапилення та ін.

Господарське значення. Лілійні є чудовими декоративними рослинами. Для весняного оздоблення квітників чи ділянок використовують тюльпани. У культурі їх налічується понад 8 тисяч сортів. Розмножують їх, зазвичай, цибулинами, а насіннєве розмноження застосовують лише для створення нових сортів. Тюльпани відрізняються від інших лілійних рядом цікавих особливостей. Наприклад, квітки у різних особин можуть мати різний колір. У тюльпана Шренка на відносно невеликій ділянці зустрічаються рослини з білим, жовтим, рожевим, червоним, фіолетовим забарвленням квіток. У тих же тюльпанів зі зміною температури середовища відбу-

вається рух пелюсток. При підвищенні температури квіти широко розкриваються завдяки розширенню клітин на внутрішній стороні пелюсток, при зниженні температури закриваються внаслідок розширення клітин на зовнішній стороні пелюсток. Лілії приваблюють людину красивими квітками та приємним запахом. Найчастіше вирощують лілію білу, лілію тигрову і лілію королівську. Нині відомо понад 2000 сортів і садових форм лілій. Із родини Лілійні до Червоної книги України занесені такі види, як рябчик шаховий, рябчик малий, рябчик руський, лілія лісова, тюльпан гранітний, тюльпан дібровний, тюльпан скіфський, тюльпан Шренка та ін.

Таким чином, родина Лілійні найбільш відома своїми декоративними рослинами.

Цибулевіце група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є тричленна дрібна квітка, цибулини та суцвіття зонтик. Усі цибулеві – це багаторічні трав'янисті рослини, поширені в обох півкулях, особливо в Середземномор'ї, Передній та Середній Азії. Це невелика родина, яка об'єднує близько 750 видів.

Характерні ознаки. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, з простою оцвітиною, яка складається з 6 вільних чи зрослих при основі пелюсток, розташованих у два кола, звичайно у квітці є 6 тичинок та одна маточка (↑O3+3Т6М1). Квітки поодинокі чи зібрані в суцвіття зонтик. Плід – трикутна коробочка. Листки прості, трубчасті чи лінійні.

Біологічні особливості. Найхарактернішою особливістю цибулевих є різкий запах, обумовлений наявністю у всіх тканинах рослини ефірних олій, які виконують функції фітонцидів. У цибулевих дані речовини мають сильну антибіотичну дію, тобто пригнічують життєдіяльність хвороботворних вірусів, бактерій, грибів, найпростіших тварин, паразитичних червів. За своїми ознаками цибулеві досить близькі до лілійних. Подібними у них є і цибулини, які мають тонкі втягувальні корені. Проте у цибулевих спостерігається також більша їхня різноманітність. Вони можуть бути одиничними (у цибулі городньої), збірними (у часника), великими й маленькими, округлими й видовженими, підземними й надземними тощо. Листки у цибулевих вузькі трубчасті чи лінійні, без черешків, з паралельним чи дуговим жилкуванням. Квітки зібрані у зонтики, які також можуть бути дуже різноманітними як за кількістю квіток, так і за довжиною квітконіжок. Суцвіття піднімається над поверхнею землі квітковою стрілкою. У суцвітті цибулевих досить часто замість насіння утворюються повітряні цибулинки, які мають тривалий період спокою і проростають лише навесні наступного року. Цибулеві – перехреснозапильні рослини. Запилення здійснюється комахами, через те квітки мають приємний для людини запах та утворюють велику кількість нектару. Більшість цибулевих утворюють багато насіння, яке поширюється вітром. Таким чином, найголовнішими особливостями цибулевих є наявність фітонцидів, цибулин, комахозапилення та ін.

Господарське значення. Цибулеві зустрічаються в різних екологічних умовах. Серед них є гірські посухостійкі (цибуля гірська). У тінистих лісах Карпат живе вологолюбна цибуля ведмежа. На заплавних луках трапляється цибуля гранчаста, яка є небажаною на сіножатях, бо надає молоку неприємного часникового запаху. Проте більшість цибулевих ростуть у степових і навіпустельних ділянках рівнин і гір. В Україні в природніх умовах росте понад 40 видів цибуль. Найбільш відомим видом є цибуля городня. Інший вид роду Цибуля – це часник, котрий ботаніки називають цибулею посівною. Цибулина часника складається з окремих невеликих цибулинок – зубків, і вся вона оточена білою оболонкою. Цибулеві використовують у їжу, у медицині, декоративному садівництві, консервному виробництві. Як овочеві культури

вирощують цибулю городню, часник, цибулю порей та ін. Листки і цибулини цибулевих багаті на цукри, вітаміни С, В, різноманітні мінеральні солі. їх використовують як приправу до салатів, вінегретів, перших і других страв, проте найкорисніший результат- при вживанні їх у свіжому вигляді. Деякі дикорослі види – цибуля ведмежа і цибуля переможна, які зростають у західних областях України у великих кількостях, також можуть вживатися в їжу і як лікарські рослини. Серед цибулевих є багато гарноквітучих рослин, проте їх використання в декоративному садівництві обмежує їхній запах. Із родини Цибулеві до Червоної книги України занесені такі види, як цибуля лінійна, цибуля коса, цибуля пряма, цибуля ведмежа та ін.

Таким чином, родина Цибулеві найбільш відома своїми овочевими культурами.

Злакові (Тонконогові) – це група однодольних рослин, найхарактернішими ознаками яких є тричленна дрібна квітка та плід зернівка. Це багаторічні, зрідка одно-чи дворічні трави, поширені по всій суші Землі, за винятком територій, вкритих льодом. Є однією із найбільших родин квіткових, яка охоплює близько 11 тисяч видів. Найвідомішими родами є Пшениця, Жито, Ячмінь, Овес, Рис, Ковила, Пирій, Кукурудза, Очерет та ін.

Характерні ознаки. Квітки дрібні, двостатеві чи одностатеві, з простою оцвітиною, яка складається з двох квіткових лусок, звичайно у квітці є 3 тичинки та одна маточка (). Квітки зібрані в суцвіття складний колос (у пшениці), волоть (у вівса) і початок (у кукурудзи). Плід – зернівка. Листки прості, сидячі, з паралельним жилкуванням.

Біологічні особливості. Злаки мають членисте, з добре розвиненими вузлами, порожнисте у міжвузлях стебло, яке називається соломина. Більшість рослин родини – трав'янисті, однак у бамбуків стебла здерев'янілі. Листки злаків розташовані почергово, утворюючи основою трубчасту піхву. Вона захищає вузли від механічних впливів. При основі листків є виріст – язичок, котрий перешкоджає проникненню води, бактерій й грибків усередину піхви. Живуть злаки на відкритих освітлених місцях, через те листки їхні вузькі й довгі, щоби зменшити випаровування. Для злакових характерне самозапилення (у пшениці) та перехресне запилення (у кукурудзи). Запилюються вітром, через те квітки у них дрібні та непримітні. Вони мають три довгі тичинки, які звисають і утворюють легкий пилок, і одну маточку з перистоволосою приймочкою для вловлювання пилку. Нектарників немає. Плід – зернівка, більшу частину якої складає ендосперм. Поширюються вітром, тваринами, водою. Пристосуванням зернівок до поширення є наявність у них остюків, волосків, лусочок тощо. Злакові дуже добре розмножуються вегетативно за допомогою кореневищ, повзучих надземних пагонів, завдяки через що вони рідко ростуть поодинці. Таким чином, найголовнішими особливостями злаків є соломина, вузькі довгі листки, вітрозапилення чи самозапилення та добре розвинене вегетативне розмноження.

Господарське значення злаків у житті людини надзвичайно велике й різноманітне. На перше місце варто поставити хлібні та круп'яні культури, серед яких пшениця м'яка, пшениця тверда, рис посівний і кукурудза вважаються основними харчовими рослинами людства. З борошна пшениці м'якої виготовляють смачне печиво, а насіння пшениці твердої йде на виробництво борошна, манних круп і макарон найвищого гатунку. Із зернівок рису посівного виготовляють борошно, крупи тощо. Рисові крупи містять багато крохмалю, легко засвоюються організмом. Для випікання хліба рис непридатний, бо в ньому дуже мало клейковини. З насіння кукурудзи виготовляють муку, крупи, пластівці, отримують крохмал і олію тощо. В Україні для одержання зерна

вирощують і овес, жито, ячмінь, просо та ін. Із зернівок вівса посівного виготовляють вівсяні крупи, пластівці "геркулес", із жита посівного – дуже корисний житній хліб, із ячменю звичайного – перлові та ячмінні крупи. Зернівки проса посівного, після очищення від плівок, дають пшоно, а в неочищеному вигляді є важливим кормом для птахів. Не менш важливим є також використання злаків як кормових культур. Концентровані корми і зелену масу дають кукурудза, ячмінь, овес. Кращими із кормових трав є тимофіївка лучна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, стоколос безостий, житняк гребінчастий, костриця лучна та ін. Є серед злакових і лікарські рослини (кукурудза, пирій), декоративні культури (різні види ковили), які використовуються в косметиці (із рисового борошна виробляють найвишуканіші види пудри), рослини, із яких виготовляють папір, картон, кошики, капелюхи (рис, жито, очерет, папірус). Із родини Злакові до Червоної книги України занесені такі види, як пирій крейдяний, ковила дивна, ковила дніпровська, ковила закарпатська, ковила Лессінга, тонконіг різнобарвний, пшениця дика однозернянка та ін.

Таким чином, родина Злакові найбільш відома своїми зерновими, кормовими та технічними культурами.

← Предыдущая страница | Следующая страница →