Поделиться Поделиться

Різноманітність підцарства Одноклітинні

На Міжнародному конгресі протозоологіє у 1977 році було прийнято рішення про систему класифікації найпростіших, у якій виділено сім типів підцарства Одноклітинні: Саркоджгутикові, Лабіринтули, Апікомплексні, Мікроспоридії, Асцетоспорові, Міксоспоридіїта Війконосні. В основу поділу підцарства на групи покладені головні ознаки будови їхніх органел руху, будова ядерного апарату, форми розмноження і характер життєвих циклів. Типи підцарства поділяються на класи, ряди, родини, роди. У шкільному курсі біологи вивчають представників трьох типів: Саркоджгутикові, Апікомплексні і Війконосні. Найдавнішою групою еукаріотичних одноклітинних організмів є тип Саркоджгутикові, котрий розпадається на два класи: Саркодові та Джгутикові. Тип Апікомплексні з класом Споровики об'єднує найпростіших, які ведуть виключно паразитичний спосіб життя. І тип Війконосні, чи Інфузорії, є групою найскладніших за будовою одноклітинних організмів, що пов'язано з різноманітністю та складністю їхніх функцій. Класифікація одноклітинних не завершена, через те що кожного року відкривають і описують сотні нових видів одноклітинних.

Тип саркоджгутикові. Клас саркодові

Саркодові (Sorcodina) – це клас одноклітинних тварин типу Саркоджгутикові, які упродовж всього життєвого циклу чи більшої його частини мають псевдоподії. До саркодових належить близько 10 тисяч видів найпростіших, 80% яких живе в морях. Деякі пристосувалися до життя в прісних водоймах, ґрунті й мохах, на троф'яних болотах і в лісах. До паразитичного способу життя пристосувалися приблизно 1,3% видів цього класу. Саркодові – це організми з найпростішою будовою. Тіло саркодових складається з цитоплазми, вкритої однією тонкою мембраною, через те вони здатні до фагоцитозу. В цитоплазмі є одне ядро, вакуолі, мітохондрії та ін. У багатьох представників є зовнішні чи внутрішні черепашки. Живляться бактеріями, водоростями і найпростішими. Саркодові поділяють на такі підкласи як Корененіжки, Радіолярії і Соннцевики.

Підклас 1. Корененіжки (Rhizopoda) об'єднує такі ряди, як Голі амеби (Amoebina), Черепашкові амеби (Testacea) і Форамініфери (Foraminifera).

Найбільш просто побудованими організмами серед корененіжок є Голі амеби з такими видами, як амеба протей, амеба дизентерійна, амеба ротова, амеба кишкова та ін. Амеба звичайна (Amoeba proteus) – це вільноживучий вид, поширений у прісній воді канав, невеликих ставків і боліт. Може жити в акваріумі. Культуру амеби звичайної дозволяється легко розводити в лабораторних умовах. Це найбільша з вільноіснуючих амеб, що досягає 0,5 мм у діаметрі і видима неозброєним оком. Вона не має постійної форми тіла, має одне ядро і пересувається за допомогою псевдоподій, які утворюються в результаті поступового переливання цитоплазми. їжа перетравлюється у травних вакуолях під впливом ферментів.

Є в амеби-протея і скоротлива вакуоля. Організми цього виду є джерелом живлення для багатьох безхребетних тварин. Амеба дизентерійна (Entamoeba histolytica) – збудник амебної дизентерії (амебіозу), котрий живе у товстих кишках тільки людини.

Будово амеби: 1псевдоподп; 2ядро; З – залишкове тільце; 4скоротлива авкуоля; 5мітохондрії; 6 – травна вакуоля; 7 – ендоплазма; 8ектоплазма

Амебо ротова (Entamoeba gingivales) часто зустрічається в каріозних зубах і в м'якому білому нальоті, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до ЗО мкм. Живиться бактеріями та лейкоцитами і патогенної дії не має.

Черепашкові амеби, на відміну від голих амеб, мають черепашку. Вони поширені у прісних водах, де зустрічаються в прибережній рослинності, є однією з найпоширеніших груп у річках і ґрунтах. Найменша кількість видів – у торфових болотах, а в морях вони взагалі не зустрічаються. Розміри черепашкових амеб невеликі, у межах 50-150 мкм. Розмноження у них відбувається поділом навпіл, при через що одна з половин виходить назовні через устя і оточує себе новою черепашкою. Арцело звичайна вкрита черепашкою з органічної речовини та має два однакових ядра. У дифлюгії – переважно з піщинок і черепашок діатомових водоростей.

Форамініфери – група морських, здебільшого бентосних, корененіжок, які мають черепашку. Бентос – сукупність організмів, які живуть у товщі та на поверхні дна водойм. Нині відомо близько 1000 видів цих організмів. Назва їх утворена від лат. foremen – отвір, дірка і лат. fer – носити. Черепашка зазвичай багатокамерна, складається з вапняку чи з піщинок і пронизана численними дрібними порами та має великий отвір – устя. Через пори й устя виходять тоненькі псевдоподії, які галузяться і утворюють ловильну сітку для захоплення здобичі. У клітині форамініфер міститься одне чи кілька ядер, які можуть поділятися на вегетативні та генеративні (як в інфузорій). У цитоплазмі форамініфер, зазвичай, у великій кількості є симбіотичні організми. Найчастіше це бактерії чи одноклітинні водорості. У складному життєвому циклі форамініфер відбувається чергування поколінь, що розмножуються нестатевим і статевим способами.

Підклас 2. Радіолярії, чи Променяки (Radiolaria) група морських саркодових, які утворюють складні внутрішньоклітинні скелети, звичайно з центральною капсулою, що ділить цитоплазму на внутрішню і зовнішню частини. Ця група налічує близько 7-8 тис. видів, організація тіла яких має пристосування до планктонного способу життя. Планктон – сукупність організмів, які поширені в товщі води і не здатні протистояти течіям. Вони мають внутрішньоклітинний мінеральний (з кремнезему) скелет складної будови. Тоненькі псевдоподії утворюють навколо клітини ловильну сітку для захоплення їжі. Розмножуються здебільшого нестатево. Цитоплазма наповнена вакуолями і крапельками ліпідів, які утримують радіолярій на плаву. У тілі радіолярій часто мешкають одноклітинні жовті (зооксантели) і зелені (зоохлорели) водорості. Це типовий мутуалізм тваринного організму із рослинним. Водорості отримують захист і С02 для фотосинтезу, а віддають O2 для дихання променяків.

Підклас 3. Сонцевики (Heliozoa) – це група саркодових одноклітинних з радіальною симетрією, поширених у водному середовищі. До групи відносять близько 100 видів, частина яких поширена в прісній, частина – у морській воді. Більшість сонцевиків – вільноживучі в товщі води планктонні організми. На відміну від радіолярій, вони позбавлені внутрішньоклітинного скелета і центральної капсули. Деякі види ведуть прикріплений спосіб життя. Тіло сонцевиків має вигляд кульки, від якої відходять численні радіальні прямі псевдоподії, звідки і походить їхня назва. Постійність форми цих ніжок визначається міцною еластичною осьовою ниткою, яка проходить усередині. Коли яка-небудь дрібна істота торкнеться псевдоподій, то одразу ж прилипає і дуже швидко втрачає рухливість. Імовірно, здобич паралізує якась отруйна сполука, що виділяється із цитоплазми жалкими органелами. Ядерний апарат сонцевиків складається з багатьох однакових ядер (у великих представників їх кількість може досягати 200 і більше). Сонцевики є. пасивними хижаками, живляться дрібними бактеріями, нематодами, проте переважаюче значення в їхньому раціоні мають діатомові водорості, інфузорії та джгутикові. Типовим представником є сонцевик Actinosphaerium eichhorni, котрий живе у прісноводних водоймах. Його дозволяється побачити неозброєним оком, оскільки тіло його досягає в діаметрі 1 мм.

Таким чином, в процесі еволюції саркодові пристосувалися до різних середовищ існування. Вони живуть у прісних і солоних водах, у ґрунті і живих організмах, як паразити. Організація саркодових також дуже примітивна. Органелами руху і захоплення їжі на всіх етапах еволюції саркодових залишаються псевдоподії. Проте прогресивного розвитку зазнають скелетні структури, які виконують захисну, опірну, "парашутну" функції.

← Предыдущая страница | Следующая страница →