Поделиться Поделиться

Загальні ознаки лишайників

Лишайники – це своєрідна група організмів, які складаються з гриба та водорості. Наука, що вивчає лишайники, називається ліхенологія. Відомо понад 25000 видів, які поширені по всій земній кулі. Російський біолог К. А. Тімірязєв назвав лишайники "рослинами-сфінксами" та "істотами, які являють собою поєднання двох зовсім різних організмів, подібних до міфологічних напівтварин, напівптахів, напівлюдей".

Особливості лишайників. Тіло лишайників називається слань і складається з ниток гриба та клітин водорості. Водоростевий компонент фікобіонт може бути

представлений ціанобактеріями, зеленими, жовто-зеленими водоростями, а грибний компонент мікобіонт – сумчастими і базидіальними грибами. Гриб постачає водоростям воду й мінеральні речовини, а водорості синтезують для гриба органічні сполуки. Ріст у лишайників дуже повільний. Розмножуються вони, здебільшого, вегетативно – ділянками слані чи утворами з клітин водорості і ниток гриба – ізидіями і соредіями. Ізидії – вирости на верхній стороні талому, а соредії утворюються всередині тіла і через розрив коркового шару випадають назовні. Живуть лишайники довго – сотні та навіть тисячі років. Нитки гриба, щільно переплітаючись, утворюють верхній, серцевинний та нижній шари. Верхня кірка (кірковий шар) забарвлена у різні кольори завдяки зеленим, синім, фіолетовим, червоним і коричневим пігментам. Вона є товстішою і забезпечує захист та поглинання з повітря води. Нижня шкірка (кірковий шар) є тонкішою, має вирости-ризоїди, які забезпечують прикріплення. За винятком того, грибні нитки цього шару виділяють кислоти, які розчиняють субстрат і здійснюють поглинання мінеральних речовин. Проте завжди ж таки більша частина елементів вловлюється ними з повітря і з дощової води. Внутрішні нитки гриба і зелені клітини водоростей утворюють серцевинний шар, з яким і пов'язані фотосинтез, перетворення та запасання речовин. За внутрішньою будовою розрізняють гомеомерні та гетеромерні лишайники. У гомеомерних лишайників гіфи гриба і водорості розміщені рівномірно по всьому талому. У гетеромерних лишайників під верхнім кірковим шаром розташований гонідіальний шар з клітин водоростей. Нижче цього шару – середній шар із пухко переплетених гіфів гриба. Характерною особливістю лишайників є утворення лишайникових кислот, які разом із пігментами обумовлюють колір, забезпечують захист від бактерій та беруть участь у розчиненні мінеральних речовин довкілля. Найважливішим чинником їхнього виживання є здатність дуже швидко висихати. При висиханні фотосинтез, котрий здійснюють водорості, припиняється, вони завмирають і в такому зневодненому стані можуть витримувати велику спеку і жорстокі морози. Під дощем, лишайники дуже швидко поглинають воду і відновлюють свої процеси життєдіяльності. У багатьох місцях існування вологість тіла лишайників може коливатися протягом доби, і через те фотосинтез у них здійснюється лише декілька годин. Наслідком цього є низька швидкість росту (від 0,1 до 10 мм на рік). Таким чином, витривалість лишайників визначається будовою їхнього тіла, здатністю швидко висихати і поглинати воду та наявністю лишайникових кислот.

Різноманітність і поширення лишайників. Лишайники поширені скрізь: їх багато в тропіках, проте найбільше – у помірних і холодних регіонах суходолу. Місцями оселення лишайників є ґрунт, скали, стовбури дерев тощо. Найбільше лишайників у вологих тропічних лісах – немало у помірних та холодних широтах, є лишайники, які живуть у воді. Ростуть лишайники на найрізноманітніших субстратах, проте при цьому головною

Гіармелія

Внутрішня будова лишайника: 1верхня кірка; 2клітини водорості; 3 – гіфи гриба; 4 – нижня кірко; 5 – ризоїди

умовою для Тх поселення є тривале перебування предмета в нерухомому стані.

За формою слані лишайники поділяються на 3 групи: коркові, чи накипні– у вигляді кірки (графіс, аспіцилія, леканора), листуваті – у вигляді листоподібної пластинки (стінна золотянка, пармелія) та кущисті – у вигляді кущиків (ягель, бородач). Живуть лишайники довго, сотні та навіть тисячі років. Найбільшу тривалість життя мають накипні лишайники. Є відомості, що вік слані лишайника ризокарпона – близько 4500 років. Тривалий час вважали, що лишайник – це наприклад взаємовигідного співіснування гриба і водорості. Проте нині учені дійшли висновку, що гриб паразитує на водорості. Усі водорості, що входять до складу лишайника, можуть і навіть живуть краще у вільному стані; лишайникові ж гриби, чи гинуть чи розвиваються погано. Таким чином, різноманітність і поширення лишайників залежать від умов існування то видового складу грибів і водоростей.

Значення лишайників. Велике поширення визначає і значну роль лишайників у природі. Оселяючись на гірських породах і виділяючи кислоти, вони сприяють вивітрюванню їх, а після відмирання утворюють перегній, на якому можуть приживатися рослини. Ось через що їх називають "піонерами рослинності".

Лишайники служать укриттям і їжею для багатьох безхребетних тварин. Ними живляться і деякі хребетні (північні олені споживають кладонію, чи оленячий мох, чи ягель). Велику роль відіграють лишайники і в житті людини. Вони є джерелом сировини для промисловості (добувають цукор, спирт, барвники тощо), джерелом барвників та хімічних індикаторів (лакмус). Лишайники містять певні поживні речовини, через те деякі види людина здавна вживає в їжу (аспіцилія їстивна). А лишайник гірофора Їстівна не лише використовується японцями в їжу, а й експортується ними до країн Південно-Східної Азії. Лишайникові кислоти, яких нині відомо вже близько 300, застосовуються в медицині як антибіотики (уснін, котрий добувають з кущистого лишайника уснеї бородатої), парфюмерії – як ароматичні речовини і для фіксації запахів. Вони невибагливі до умов середовища і характеризуються високою стійкістю до впливу несприятливих чинників, легко переносять тривалі періоди без води, різкі коливання температури, проте дуже чутливі до забруднення повітря. Вони не витримують високого вмісту в повітрі чадного газу, оксидів сірки, азоту, через те їх використовують як біоіндикатори. Таким чином, роль лишайників у природі визначається їхнім широким поширенням та витривалістю, а значення для людини – наявністю в них цінних речовин.

Оленячий мох

← Предыдущая страница | Следующая страница →