Поделиться Поделиться

Різноманітність плоских червів

Тип Плоскі черви поділяють на класи, з яких найчисельнішими є Війчасті черви, Сисуни та Стьожкові черви.

Тип Плоскі черви (Platyhelminthes)

Клас 1. Війчасті черви (Turbellaria)

Клас 2. Сисуни (Trematoda)

Клас 3. Стьожкові черви (Cestoda)

Війчасті черви – це група вільноживучих плоских червів, тіло яких вкрите одношаровим війчастим епітелієм. Відомо понад 3500 видів війчастих червів, з них в Україні – понад 200 видів. Більшість війчастих червів зустрічається в морях і прісних водах, менша кількість – у ґрунті, у вологих місцях на його поверхні. Форма тіла турбелярій – листоподібна, стрічкоподібна чи веретеноподібна. Часто зустрічаються яскраво забарвлені види, особливо в морях і теплих районах суходолу. Розміри тіла переважно не перевищують 1 см, великі форми мають розмір 5-6 см, а наземні представники тропічних видів можуть досягати 60 см завдовжки. Рух війчастих червів може здійснюватися двома способами: за допомогою війок вони плавають, а за допомогою м'язів – повзають по субстрату та плавають, хвилеподібно вигинаючись. У війчастих червів добре розвинені органи чуття.

Типовим представником класу є планарія молочна, чи біла. Вона живе у прісних водоймах зі стоячою водою.

Шкірно-м'язовий мішок має одношаровий війчастий епітелій і поздовжні, кільцеві та спинно-черевні м'язи. Кутикули у вільно- живучих червів немає. Проміжки поміж органами заповнені паренхімою. Дані черви є вільноживучими хижаками, які живляться і малощетинковими червами, дрібними молюсками та членистоногими. У планарії добре розвинена травна система, яка починається ротовим отвором, веде у глотку, що відкривається в сліпозамкнену середню розгалужену кишку. Відростки кишки пронизують усе тіло, що забезпечує не лише перетравлювання їжі, а й транспортування поживних речовин до всіх частин тіла. Органами виділення є протонефридії. У планарії є пара очей, розміщених на передньому кінці тіла, нюхові ямки, сенсили і статоцисти. Статева система у цього виду гермафродитна, запліднення внутрішнє. Після запліднення яйця відкладаються у кокони. Розвиток у планарій прямий – з яйця виходить особина (молода планарія), що відрізняється від дорослої лише розмірами та недорозвинутою статевою системою. За винятком планарії молочної до класу Війчасті черви відносять прісноводні планарії дугезія, чорно багатоочка.

Планарія молочна у розрізі: Аодношаровий епітелій; Бкільцеві м'язи; Впоздовжні м'язи; Гспинно- черевні м'язи; Д – шкірно-м'язовий мішок; Еслизові залози; Євійки; Жяєчник; 3 – нервова система; Іпротонефридії; Йпаренхіма; Ксім'яник; Л – середня кишка; Мпорожнина кишки

БІОЛОГІЯ+ Дивною біологічною особливістю планарій є їхня реакція на несприятливі впливи зовнішнього середовища. Наприклад, при нестачі кисню чи підвищенні температури води планарії розпадаються на шматочки, які регенерують при настанні сприятливих умов. Це явище називається аутотомісю. Таку здатність мають також ящірки, у яких відламується хвіст, восьминоги, які втрачають щупальця, коли їх зловить ворог, голотурії, які викидають назовні кишечник, комахи і павуки, у яких відриваються кінцівки та ін.

Сисунигрупа виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються непочленованим тілом та наявністю двох присосок. Клас налічує понад 4000 видів. Тіло без війок, зовні вкрите оболонкою з ущільненої цитоплазми епітеліальних клітин. Сисуни характеризуються наявністю двох присосок: ротового та черевного. Травна система сисунів добре розвинена і подібна до травної системи війчастих червів. Дихання у них анаеробне, тобто відбувається без участі кисню. Органи чуття розвинені слабо. Сисуни – гермафродити. Вони дуже плодючі (понад 20 тисяч яєць за добу). Усі сисуни мають складний життєвий цикл з декількома личинковими стадіями та зміною хазяїв – остаточного і проміжного. Запліднені яйця паразита разом з фекаліями остаточного хазяїна надходять у зовнішнє середовище і з дощовою чи талою водою потрапляють у ставки, струмки чи калюжі. Тут з яєць виходять личинки, вкриті війками (мірацидій). Така личинка деякий час вільно плаває у воді, а потім проникає в тіло молюска визначеного виду, котрий стає проміжним хазяїном сисуна. У тілі молюска вона перетворюється на другу личинкову стадію – спороцисту, усередині якої внаслідок партеногенезу розвивається велика кількість редій, а згодом церкаріїв. Личинки останнього покоління з присосками і довгим хвостом (церкарії) залишають молюска, деякий час плавають у воді, потім осідають на прибережних рослинах і перетворюються в цисти. Після зимівлі цисти разом з травою потрапляють у шлунок остаточного хазяїна. Під дією шлункового соку оболонка цисти розчиняється, і молодий сисун проходить у кишечник, а потім в органи (печінка, легені, протоки підшлункової залози, жовчні протоки), де й паразитує. До класу Сисуни відносять сисун печінковий, сисун котячий, сисун ланцетоподібний, сисун китайський, сисун легеневий та ін. Найбільш поширеним представником класу є печінковий сисун, котрий паразитує в жовчних протоках печінки та жовчному міхурі травоїдних тварин (корів, овець, кіз, кролів), іноді – в людини.

Стьожкові червигрупа виключно паразитичних плоских червів, які характеризуються сегментованим стрічкоподібним тілом. Клас налічує понад 3500 видів. Тіло складається з голівки, шийки і членистої стробіли, окремі сегменти якої називаються проглодитами. На головці червів можуть бути тільки присоски (бичачий ціп'як), присоски і гачки (свинячий ціп'як, ехінокок) чи ж дві глибокі присосні щілини (стьожак широкий). Шкірно-м'язовий мішок має товсту оболонку з мікроворсинками для збільшення всмоктувальної поверхні, кільцеві та сильно розвинуті поздовжні м'язи. Характерною ознакою стьожкових червів є відсутність травної системи: паразитуючи тільки в тонкому кишечнику хазяїна, вони поглинають поживні речовини усією поверхнею тіла. У паренхімі розташовані видільна (з протонефридіїв), нервова (драбинчаста) та статева (гермафродитна) системи. У зв'язку з паразитичним способом життя у стьожкових червів спеціальних органів чуття немає. Статева система стьожаків має складну будову. Проглодити, що розташовані безпосередньо за шийкою, називаються юними і мають тільки чоловічу статеву систему. Середину тіла складають гермафродитні членики, а кінець стробіли складається зі зрілих члеників, що містять заповнену яйцями матку. Зрілі членики відриваються від тіла черв'яка і виводяться разом із фекаліями назовні. Разом із забрудненою травою яйця паразита потрапляють до проміжного хазяїна. У кишечнику з яйця виходить шестигачкова личинка (онкосфера), яка проникає у кровоносні судини та з кров'ю потрапляє до різних органів. У їх тканинах личинка перетворюється на фіну (друга личинкова стадія), що має вигляд пухирця величиною з горошину. Локалізуються фіни найчастіше в м'язах, проте їх знаходять і під шкірою, в очах, мозку та інших органах. Людина при вживанні недостатньо прожареного чи провареного фінозного м'яса стає остаточним хазяїном ціп'яка. У кишечнику людини оболонка фіни розчиняється, головка ціп'яка вивертається і прикріплюється до стінки кишечника, починається процес утворення члеників. Таким чином, розвиток відбувається зі зміною хазяїв і двомо личинковими стадіями. Найбільш поширеними представниками класу є ціп'як бичачий (чи неозброєний), ціп'як свинячий (чи озброєний), ціп'як карликовий, ехінокок, альвекок, стьожак широкий та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →