Поделиться Поделиться

Головні положення Статуту 1902р.

Даний Статут, прийнятий 27 травня 1902 р., суттєво відрізнявся від попередніх. Передусім він складався з двох розділів: "Про прості векселі" і "Про перекозні векселі". Це дало змогу окремо згрупувати правила, що стосуються тих та інших векселів і у такий спосіб усунути різні тлумачення термінів. Вексельне зобов'язання за новим Статутом підлягало виконанню незалежно від відносин, які передували його появі. Не передбачалося внесення до тексту векселя застережень не тільки про отримання валюти, а й про будь-які валютні відносини, що передували видачі векселя. Тобто вексель набув своєї провідної особливості - абстрактності.

Також однією особливістю стала грошова форма вексельного зобов 'язання. Серед обов'язкових реквізитів називалося вісім для простого векселя і дев'ять для переказного. У переказному векселі тепер не треба було робити позначку "solo" чи "примірник". Скасовувався термін платежу "за звичаєм". За винятком того, з'явилися нові категорії векселя: переказні векселі, трасовані на векселедавця; ярмаркові векселі з платежем за пред'явленням, тобто такі, що підлягали оплаті на певному ярмарку.

Для забезпечення вільного обігу векселів за індосаментом не вимагалося внесення у текст документа слів "чи за його наказом". Було чітко розмежовано передавальний індосамент і поручительський напис, а також установлювалася різна форма нанесення бланкового та іменного написів. Значно зростала відповідальність учасників вексельного обігу за платіж. Платник уже не міг висувати заперечень, що стосуються його правовідносин із кимось з попередніх векселетримачів.

Розширювалася самостійність вексельних зобов'язань. Коли з'ясовувався факт недійсності підпису на векселі якоїсь особи, то це не знімало відповідальності з решти векселезобов'язаних осіб. Була підкреслена безумовність вексельного зобов'язання, а його виконання стало неможливо пов'язувати з тими чи Іншими подіями. Заборонялося подрібнення вексельно! суми поміж кількома особами, відповідальними за документом. Відповідальність акцептанта була підсилена додатковим правилом про безумовність відповідальності трасата перед векселетримачем.

Головною перевагою нового Статуту стало встановлення достатності лише одного опротестування для отримання всіх прав векселетримача у випадку неплатежу чи неакцепту векселя. За винятком цього, було відмінено обов'язковість презентації векселя, граціонні дні, посилено гарантійну відповідальність поручителів, які отримали право гарантів лише платежу за векселем у цілому. А векселедавець тепер обмежував свою відповідальність лише шляхом внесення до тексту векселя заборони передавати вексель за індосаментом. На доповнення законом від 1906 р. з селян було знято вето на участь у вексельних зобов язаннях.

У Статуті 1902 р. робилася спроба прирівняти векселе-здатність до загальногромадянської правоздатності. Проте це викликало серйозні заперечення. Висувалася думка про те, що стабільності кредиту і порядку у грошовому обігу не завдають шкоди лише ті векселі, які видані з метою торговельно-промислового використання, а будь-які невиробничі векселі шкідливо впливають на економіку. Кінець кінцем законодавці не стали ні звужувати, ні розширяти межі векселездатності, тобто зберегли ті визначення, які були у попередньому Статуті.

Важливою для вексельного права є проблема володіння векселем. Оскільки сила векселя - у ньому самому, тобто коли немає векселя, то немає і прав кредитора. Статут 1902 р. містив окрему статтю, що визначала момент вступу векселя в силу. Отож вексель вважається виданим лише тоді, коли векселетримач має право на нього, придбав вексель добросовісно, подібно до того, якби він купив будь-якому рухому річ. При цьому набувач векселя володіє презумпцією, за якою доведення його недієздатності, коли вона є, лежить на векселедавцеві чи індосантові.

Здатність векселя багаторазово передаватися від однієї особи до іншої за допомогою індосаменту знайшла відображення у визнанні Статутом 1902 р. принципів безумовності й простоти тексту та стислості форми, у визнанні форм іменного і бланкового індосаментів, що наближає вексель до фінансового паперу на пред'явника. А. Федоров у праці "Вексельне право" зазначає: "За бланковим написом... фактичний перехід векселя від однієї особи до іншої здійснюється на засадах цивільного права, і векселетримачем у даний момент буде той, кому належить вексель за принципами речового права, як будь-яка рухомість". І далі: "Таким чином, бланковий напис допускає передання векселя без можливих наступних формальностей унаслідок подальшого обігу, незважаючи на заборону векселів на пред'явника, хоч і не зовсім. Відмінність у через те, що:

по-перше, векселі, видані у бланковий обіг, надалі можуть передаватися за передавальними написами - і бланковими, і іменними, і навіть із забороною передання. Проте цього не дозволяється зробити з паперами на пред'явника;

по-друге, тримач векселя з бланковим написом може вважатися легітимним векселетримачем лише у випадку, коли інші індосаменти нерозривно пов'язані поміж собою". Вказана думка підтверджує ордерний характер векселя та свободу вибору форми передавального напису, і дієздатність тримача векселя, що надійшов йому за бланковим індосаментом.

Один із авторів Статуту 1902 р., відомий правник п. Ци-тович, у праці "До питання про вексельний Статут" наголошував, що завдяки індосаменту вексель може кожної хвилини перетворитися з іменного паперу в папір на пред'явника. А німецький економіст К. Ейнарт вважав вексель із бланковим індосаментом цілком природним станом векселя, коли права власника випливають із самого документа і законного володіння ним. Останнє означає, що черговий векселетримач обґрунтовує своє право на вексель на основі безперервної низки іменних та бланкових індосаментів і на факті добросовісного придбання документа.

Таким чином, Статут 1902 р. мав незаперечні переваги над усіма попередніми законодавчими актами. Зафіксувавши чітку систему норм і правил, він активно стимулював зростання продуктивних сил тогочасного суспільства. Прийнятий у розвиток основоположних засад грошової реформи 1897 р., Статут значною мірою сприяв зміцненню золотого рубля. Даний позитивний процес міг радикально поліпшити господарське життя і добробут громадян, проте він був припинений у жовтні 1917 р.

Похожие статьи