Поделиться Поделиться

Державна політика відносно державної таємниці та її охорона

Державну політику відносно державної таємниці як складову засад внутрішньої та зовнішньої політики визначає Верховна Рада України. Компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у сфері державної таємниці полягає у виконанні таких функцій.

Президент України – видає укази та розпорядження з питань охорони державної таємниці згідно до його повноважень.

Рада національної безпеки і оборони України – координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці.

Кабінет Міністрів України спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади відносно забезпечення здійснення державної політики у сфері охорони державної таємниці.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування – здійснюють державну політику у сфері охорони державної таємниці в межах своїх повноважень, передбачених законом.

Спеціальним уповноваженим органом державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України.

Забезпечення охорони державної таємниці в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на їх керівників.

Для охорони державної таємниці впроваджуються:

– єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;

– дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

– обмеження оприлюднення, передачі іншій державі чи поширення іншим шляхом секретної інформації;

– обмеження відносно перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів та технічних засобів, що їм відносять;

– особливості здійснення органами державної влади їх функцій відносно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;

– режим секретності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею;

– спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці;

– технічний та криптографічний захисти секретної інформації.

Під криптографічним захистом секретної інформації слід розуміти вид захисту, що реалізується шляхом перетворення інформації з використанням спеціальних даних (ключових даних) з метою приховування (чи відновлення) змісту інформації, підтвердження її справжності, цілісності, авторства тощо.

Технічний захист секретної інформації – це вид захисту, спрямований на забезпечення інженерно-технічними заходами конфіденційності, цілісності та унеможливлення блокування інформації.

Технічний і криптографічний захисти секретної інформації здійснюються в порядку, встановленому Президентом України.

Кабінет Міністрів України встановлює єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної інформації.

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів відносно забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи.

Допуск громадян до державної таємниці. Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

– форма 1 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно";

– форма 2 – для роботи з секретною інформацією, що має ступінь секретності "цілком таємно" та "таємно";

– форма 3 – для роботи з секретною інформацією, що має ступені секретності "таємно".

При цьому встановлені чіткі строки дії допусків:

– для форми 1 – 5 років;

– для форми 2 – 10 років;

– для форми 3 – 15 років.

Допуск до державної таємниці із ступенями секретності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно" надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності чи навчання, наказом чи письмовим розпорядженням керівника органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, де працює, перебуває на службі чи навчається громадянин.

В окремих випадках, які визначаються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, за погодженням із Службою безпеки України громадянам України віком від 16 років може надаватися допуск до державної таємниці із ступенями секретності "цілком таємно" та "таємно", а віком від 17 років – також до державної таємниці із ступенем секретності "особливої важливості".

Коли потреба громадянина у відомостях, що становлять державну таємницю, не пов'язана з місцем роботи, служби чи

навчання, допуск може надаватися за місцем провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання допуску передбачає:

– визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією;

– перевірку громадянина у зв'язку з допуском до державної таємниці;

– взяття громадянином на себе письмового зобов'язання відносно збереження державної таємниці, яка буде йому довірена;

– одержання в письмовій формі згоди громадянина на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з його допуском до державної таємниці;

– ознайомлення громадянина з мірою відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Рішення про допуск громадянина до державної таємниці приймається не пізніше п'яти днів після надходження до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації висновків за матеріалами його перевірки у зв'язку з допуском до державної таємниці.

Відмова у наданні допуску до державної таємниці. Допуск до державної таємниці не надається у разі:

1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;

2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без певного громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, чи участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;

3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання відносно збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;

4) наявності у громадянина психічних захворювань, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, згідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.

У наданні допуску до державної таємниці може бути відмовлено також у разі:

1) повідомлення громадянина під час оформлення допуску недостовірних відомостей про себе;

2) постійного проживання громадянина за кордоном чи оформлення ним документів на виїзд для постійного проживання за кордоном;

3) невиконання громадянином обов'язків відносно збереження державної таємниці, яка йому довірена чи довірялася раніше.

Доступ громадян до державної таємниці. Доступ до державної таємниці надається дієздатним громадянам України, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності чи навчання.

Рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв приймають у формі наказу чи письмового розпорядження керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, в яких виконуються роботи, пов'язані з державною таємницею, чи зберігаються матеріальні носії секретної інформації.

Обов'язки громадянина відносно збереження державної таємниці. Громадянин, якому надано доступ до державної таємниці, зобов'язаний:

– не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена чи стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків;

– не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом;

– не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України;

– виконувати вимоги режиму секретності;

– повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про відповідний виїзд з України;

– додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.

Громадянин, якому було надано допуск та доступ до державної таємниці у порядку, встановленому законодавством, і котрий реально був обізнаний з нею, може бути обмежений у праві виїзду на постійне місце проживання в іноземну державу до розсекречування відповідної інформації, проте не більше як на п'ять років з часу припинення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Не обмежується виїзд у держави, з якими Україна має міжнародні договори, що передбачають такий виїзд і згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На громадянина також поширюється обмеження свободи інформаційної діяльності, насамперед відносно оприлюднення секретної інформації.

Обмеження на оприлюднення секретної інформації. Під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації чи переміщення їх через державний кордон органи державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони секретної інформації зобов'язані керуватися Законом України "Про інформацію", Законом України "Про державну таємницю" та іншими нормативно-правовими актами про державну таємницю.

Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики.

← Предыдущая страница | Следующая страница →