Поделиться Поделиться

Формування початкового капіталу. Оцінка майна

Засновуючи власну справу, підприємець постає перед проблемою пошуку початкового (стартового) капіталу. Початковий капітал - це сума коштів, необхідних для започаткування підприємства (справи).

Одній з найважливіших причин невдач в підприємництві є недостатність стартового капіталу. Таким чином, майбутньому підприємцю необхідно провести детальні розрахунки для того, щоби оцінити фінансові потреби в процесі заснування та функціонування бізнесу.

Величина мінімального капіталу, необхідного для започаткування справи, залежить від виду діяльності. Взагалі до складу витрат на заснування справи входять[120]:

- витрати на реєстрацію (можуть включати оплату послуг посередника);

- витрати на оформлення атрибутів фірми;

- оренда, купівля чи будівництво приміщення, при необхідності - перепроектування приміщення;

- плата за отримання ліцензії, патенту, інших дозвільних документів;

- купівля чи оренда виробничого обладнання, інструменту, технології;

- купівля запасу сировини, матеріалів;

- купівля інвентарю (меблі), офісного обладнання (комп'ютерна техніка, засоби комунікації), програмного забезпечення;

- витрати на персонал (пошук, найм, навчання);

- витрати на рекламу та маркетингові дослідження.

Потреба підприємця в певному обсязі капіталу залежить, насамперед, від стратегічних планів самого підприємця і від його підприємницької ідеї. За винятком того, існують як капіталомісткі галузі, так і такі, що не потребують великих вкладень капіталу. Під час формування початкового капіталу доцільно враховувати можливі альтернативні варіанти перебігу подій (песимістичний, оптимістичний, найбільш реальний) [86].

Як показує практика, найкращими сферами за обсягом первинних вкладень, простотою організації та окупністю для "старт-апа" малого бізнесу є торгівля, сфера послуг і громадське харчування.

Майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі чи враховуються в інших формах обліку майна.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності відносять до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено до оборотних засобів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми; інші об'єкти.

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що відносять їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела. Суб'єктам господарювання може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у через те числі громадянам для ведення фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності.

До державного майна у сфері господарювання відносять цілісні майнові комплекси державних підприємств чи їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями.

Таким чином, підприємницький капітал охоплює певні капіталоутворюючі елементи, а саме [128]:

1) головні фонди (будівлі, споруди, устаткування, рухомий склад транспорту, інструменти тощо), які використовуються підприємцем на законній підставі (не лише як об'єкти власності, а й на правах оренди, лізингу, тимчасового користування тощо);

2) оборотні засоби, кошти, товари;

3) об'єкти прав інтелектуальної власності, майнових прав.

Таким чином, величину підприємницького капіталу (КП) дозволяється обчислити за формулою:

де ОФ - головні фонди;

03- оборотні засоби, кошти, товари;

ОП - об'єкти прав інтелектуальної власності, майнових прав.

Власний капітал (вартість чистих активів) підприємства - різниця поміж сукупною вартістю майна (активів) підприємства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Основу майна суб'єкта господарювання становить статутний (складений) капітал. Статутний (складений) капітал створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками). Вкладом до статутного (складеного) капіталу можуть бути гроші, цінні папери, інші речі чи майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників; усі види майнових прав - на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, "ноу-хау" тощо). Забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу господарського товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке не підлягає приватизації. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, може проводитись незалежна оцінка.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного засновника (учасника) до статутного капіталу обумовлюються в установчих документах. Для акціонерного товариства законодавством визначений мінімальний обсяг статутного капіталу - сума еквівалентна 1250 мінімальним заробітним платам (згідно до ставки на момент його створення).

Статутний капітал може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників чи випуску нових (збільшення номінальної вартості) акцій. Можливе також зменшення статутного капіталу товариства при виплаті вартості частки майна учаснику, що виходить з товариства з обмеженою відповідальністю, чи при зменшенні вартості (чи викупі та анулюванні частини) акцій акціонерного товариства.

Кошти статутного капіталу спрямовують на розвиток підприємства. Використовувати кошти статутного капіталу на заробітну плату, заохочення та інші потреби забороняється. Статутний капітал є власністю засновників (учасників) в межах їх вкладів.

Ринкова вартість майна суб'єкта господарювання визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної згідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках [35]:

- створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна чи майна, що є у комунальній власності;

- реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

- виділення чи визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

- визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, коли до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника чи засновника із складу такого товариства;

- приватизації, оренди, обміну, страхування державного майна, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

- переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

- оподаткування майна;

- визначення збитків чи розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

- в інших випадках за рішенням суду чи у зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Для проведення оцінки майна застосовуються такі головні методичні підходи [35]:

- витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів);

- дохідний;

- порівняльний.

Витратний підхід передбачає визначення поточної вартості витрат на відтворення чи заміщення об'єкта оцінки з подальшим коригуванням їх на суму зносу.

За доходним підходом вартість об'єкта оцінки визначається як поточна вартість очікуваних доходів від найбільш ефективного використання об'єкта оцінки, включаючи дохід від його можливого перепродажу. Основними методами доходного підходу є пряма та непряма капіталізації доходу. Метод прямої капіталізації доходу застосовується у разі, коли за періодами часу прогнозується постійний за величиною дохід. Капіталізація доходу (прибутку) здійснюється шляхом ділення його на ставку капіталізації. Метод непрямої капіталізації доходу (дисконтування грошових потоків) застосовується у разі, коли прогнозовані грошові потоки від використання об'єкта оцінки є неоднаковими за величиною протягом періоду прогнозування чи коли отримання їх обмежується у часі. Прогнозовані грошові потоки підлягають дисконтуванню із застосуванням ставки дисконту для отримання їх поточної вартості. Ставка капіталізації та ставка дисконту визначаються шляхом аналізу інформації про доходи від використання подібного майна та його ринкової ціни чи шляхом порівняльного аналізу доходності інвестування в альтернативні об'єкти (депозити, цінні папери).

Для оцінки об'єктів незавершеного будівництва, земельних ділянок під забудовою, їх поліпшень, окремих складових цілісного майнового комплексу може застосовуватися метод залишку. Даний метод грунтується на врахуванні принципу внеску (граничної продуктивності) і є результатом комбінування витратного та дохідного підходів.

Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропозиції подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей поміж об'єктами порівняння та об'єктом оцінки. Коригування вартості подібного майна здійснюється шляхом додавання чи вирахування відповідної грошової суми.

Вибір підходів до оцінки та вид вартості майна, що визначається, обов'язково обґрунтовуються експертом у звіті про експертну оцінку майна. Під час проведення експертної оцінки майна експертом використовуються кілька підходів з подальшим узагальненням результатів оцінки, отриманих з їх використанням.

До переліку майна, що включається у сукупну вартість цілісного майнового комплексу, включаються:

- необоротні активи (головні засоби, нематеріальні активи, незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи);

- оборотні активи (запаси, векселі одержані, дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками та інша поточна дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи);

- витрати майбутніх періодів.

З метою визначення чистої вартості цілісного майнового комплексу сукупна вартість цілісного майнового комплексу зменшується на суму забезпечення наступних витрат і платежів та довгострокових зобов'язань.

Чиста вартість цілісного майнового комплексу підприємства (ЧВ) визначається за формулою:

де Н - вартість необоротних активів; О - вартість оборотних активів; М - вартість витрат майбутніх періодів; В - вартість забезпечень наступних витрат і платежів; Д - вартість довгострокових зобов'язань; П - вартість поточних зобов'язань.

Розмір статутного капіталу відкритого (публічного) акціонерного товариства, що створюється на базі майна державного підприємства (СФдп), визначається за формулою:

де ЖФ - вартість державного житлового фонду; НП - вартість об'єктів, що не підлягають приватизації; ІМ - вартість іншого майна, відносно якого комісією з приватизації (комісією з корпоратизації) приймається рішення про його вилучення з чистої вартості цілісного майнового комплексу.

Оцінка бізнесу (визначення вартості бізнесу) певною мірою відрізняється від оцінки як майнового комплексу підприємства. Дана відмінність пов'язана з тим, що бізнес - поняття ширше, ніж майновий комплекс. Підприємство як майновий комплекс включає всі види майна, призначеного для його діяльності: земельні ділянки, будівлі і споруди, машини і устаткування, сировину і продукцію, нематеріальні активи, майнові зобов'язання. Бізнес - це підприємство у дії та його вартість перевищує вартість майнового комплексу на величину так званих невідчутних активів, невіддільних від кадрового потенціалу підприємства (досвід трудового колективу, налагоджені зв'язки і взаємини з клієнтами, зв'язки в державних органах і інші нереєстровані активи). Оцінка бізнесу - це визначення вартості бізнесу як майнового комплексу, здатного приносить прибуток його власникові.

Оцінка бізнесу проводиться на підставі договору із замовником. Проведенню незалежної оцінки передує підготовчий етап, на якому здійснюється: ознайомлення з об'єктом, характерними умовами операції, для здійснення якої проводиться оцінка, визначення бази оцінки. Оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно до договору), їх аналіз і виклад обґрунтованих висновків. При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов'язані з об'єктом, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про операції відносно подібного майна. При проведенні оцінної експертизи визначається вартість всіх активів компанії: нерухомого майна, машин і устаткування, складських запасів, фінансових вкладень, нематеріальних активів. За винятком того, окремо оцінюється ефективність роботи компанії, її минулі, справжні і майбутні доходи, перспективи розвитку і конкурентне середовище на даному ринку, а потім проводиться порівняння оцінюваної компанії з підприємствами-аналогами. На підставі такого комплексного аналізу визначається реальна оцінка бізнесу, як майнового комплексу, здатного приносити прибуток. За наслідками проведеної роботи оформляється звіт про оцінку бізнесу (визначення вартості бізнесу), що має повну юридичну силу для учасників операції і користувачів звіту [23].

Сума початкового капіталу значно більша ніж вартість майна. Адже для цього потрібно створити власне підприємство і перш за завжди зареєструвати його, що вимагає певних витрат. Необхідно сплатити реєстраційний збір, а також за підготовку засновницьких документів, за послуги нотаріусові, за відкриття розрахункового рахунку в банку, за розробку ескізу і виготовлення печатки, штампів, товарного знаку та ін.

Стосовно порядку формування стартового капіталу варто пам'ятати, що потреба підприємця в певному обсязі капіталу залежить, насамперед, від стратегічних планів самого підприємця і від його підприємницької ідеї, від галузі, в якій планується реалізовувати підприємницьку ідею.

Джерела формування початкового капіталу залежать від обраної організаційно-правової форми господарювання, виду діяльності. Підприємець має проаналізувати всі можливі варіанти формування первісного капіталу:

- залучення власних коштів чи майна (за експертними оцінками, понад 20% малих підприємств функціонують безпосередньо у помешканні власника);

- отримання кредиту;

- лізинг, оренда;

- емісія цінних паперів

- венчурне інвестування;

- гранти та субсидії.

Підприємець може обрати кілька різних прийнятних джерел в залежності від власного фінансового стану, об'єкта вкладень та допустимого ризику. Одне з найпоширеніших джерел - отримання кредиту. Коли підприємець вперше звертається до кредитора із заявкою про надання кредиту, він повинний представити плановані фінансові показники і комплексний, обґрунтований бізнес-план, що включає цілі здійснюваної підприємницької діяльності. опис ділового досвіду, досвіду і здібностей до управління, а також кваліфікації ключового персоналу. Перш ніж отримувати кредит, слід поставити собі три питання: Як я буду використовувати кредит? Якого об'єму позикових засобів дійсно потребую? Яким чином буду повертати кредит? Питання, що краще: придбати майно чи узяти в лізинг, має бути дуже ретельно зважено. Лізинг не зв'язує наявні кошти, проте його недоліком є те, що лізингоодержувач не може перепродати чи удосконалити устаткування до тих пір, поки повністю не викупить його. Для прийняття рішення потрібне зіставлення альтернатив і аналіз витрат.

← Предыдущая страница | Следующая страница →