Поделиться Поделиться

Американська школа маржиналізму.

Економічні теорії Джона Бейтса Кларка

Джон Бейтс Кларк (1847-1938) - засновник американської школи маржиналізму. зробив помітний внесок у формування неокласичної теорії завдяки концепції граничної продуктивності праці і капіталу. В 1872 році він закінчив Амхертський коледж у США, навчався в Гейдельбергському (Німеччина) та Цюріхському (Швейцарія) університетах. В 1895-1923 роках працював професором Колумбійського університету, кілька років був Президентом Американської економічної асоціації.

Головні положення економічного вчення Кларка викладено в працях "Філософія багатства" (1886), "Розподіл багатства" (1899), "Проблеми монополій" (1901), "Суть економічної теорії" (1907) і справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Його наукові досягнення потрібно розглядати у методологічному та теоретичному аспектах. Американський маржиналіст вніс певну своєрідність у методологію дослідження. Він розробив власний метод, поділивши, за аналогією з теоретичною механікою, економічну науку на три розділи:

- перший вивчає "універсальні закони" (закон граничної корисності, закон спадної продуктивності, закон граничної продуктивності);

- другий аналізує "універсальні закони" економіки у стані статики (непорушності). У такому суспільстві він передбачав незмінність населення, маси капіталу, соціальної організації, техніки і потреб населення. Статичний стан, згідно З теорією дослідника, це уявна модель для з'ясування умов рівноваги у чистому вигляді. До речі, основними законами суспільства він вважав статичні закони;

- третій - досліджує закони економічної динаміки (руху економіки). Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил і заявив, що вона ускладнює розвиток і порушує рівновагу.

Теоретичні досягнення американця полягають у розробці закону граничної продуктивності факторів виробництва і вчення про статику та динаміку економічної системи, які грунтуються на мікроекономічному аналізі виробництва та розподілу.

Розглядаючи закон граничної продуктивності факторів виробництва, яка грунтується на ідеях Мальтуса і Тюнена, Дж. Б. Кларк розвинув вчення про фактори виробництва. На відміну від своїх попередників він виділив такі фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

Кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює доход, причому кожний власник отримує свою частку доходів, якому створює фактор, що йому належить. Так, капітал приносить банкіру процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця забезпечує йому підприємницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітку плату.

Модифікація поглядів американця полягала у через те, що він, на відміну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а два (грошовий капітал і капітальні блага). На його думку, в умовах статики підприємницький прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить нібито не до перерозподілу середнього прибутку, а до повної його ліквідації. Як доказ цього положення, Кларк підприємцями називав тільки осіб, які мають достатню ділову кваліфікацію і власний капітал.

"Закон спадаючої продуктивності праці і капіталу" американський дослідник обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво при незмінному розмірі капіталу супроводжується зниженням продуктивності у порівнянні з попередніми внесками. В свою чергу, кожний наступний приріст капіталу при незмінній чисельності робітників викликає скорочення обсягів виготовленої продукції, зниження його ефективності порівняно з його попереднім внеском.

Так, згідно з його теорією, коли перший робітник створює продукт вартістю в 10 дол., то другий - в 8 дол., третій - в 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника визначалась як гранична продуктивність праці. Далі Кларк робить висновок, що гранична продуктивність праці буде тим нижче, чим більше буде прийнято робітників, а заробітна плата робітників буде визначатися граничною продуктивністю праці. Звідси свою теорію заробітної плати Кларк будував на основі закону спадаючої продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалент граничної продуктивності праці.

За такою ж схемою уявлялися дія закону спадної продуктивності капіталу, а також граничний продукт капіталу та його гранична продуктивність. Очевидною істиною для американського дослідника став висновок, що "один і той самий закон управляє заробітною платою і процентом - закон граничної продуктивності... За першого способу формування закону ми одержуємо... заробітну плату... за другого - процент... Разом узяті дані величини становлять увесь статичний дохід суспільства".

Потрібно зазначити, що категорії "граничного продукту праці та капіталу", "граничної продуктивності праці та капіталу", сформульовані Кларком, стали одними з основоположних у сучасній неокласичній теорії.

Особливе значення мало вчення про статику і динаміку економічної системи. Під статикою Кларк розумів описання умов, необхідних і достатніх для встановлення рівноваги ринкової економічної системи" При цьому він зробив низку припущень, які полягали у наступному:

- відсутності технічного прогресу;

- відсутності переміщень праці та капіталу поміж сферами виробництва;

- незмінність обсягів виробництва;

- фіксованості потреб у споживчих товарах;

- пануванні вільної (досконалої) конкуренції.

Передбачалося, що економіка може мати не один, а кілька станів рівноваги, які визначаються незмінними, проте іншими обсягами праці і капіталу.

Кларк доводив, що коли хоч одне зі згаданих допущень не буде виконуватися, то рівновага системи порушиться, економіка прийде в рух для пошуку нового рівноважного стану статики і перейде до стану економічної динаміки.

За умов статичної рівноваги підприємець є організатором виробництва і винагороджується нормальним прибутком (платою за підприємницьку діяльність). Однак, коли йдеться про динаміку, підприємець постає в новій іпостасі - він стає новатором, що рухає технічний прогрес, прагне до зменшення витрат виробництва та обігу нижче від середніх, одержуючи за це додатковий прибуток - підприємницький дохід.

На думку Кларка, у ситуації економічної статики ціна продукту складається лише із суми заробітної плати, процента і нормального прибутку, а у стані динаміки вона додатково включає також підприємницький дохід. Таким чином економічна рівновага можлива тільки у стані статики господарської системи, а у стані динаміки вона неодмінно порушується.

Таким чином, на кожному підприємстві за умов статичної економічної рівноваги може встановитися найоптимальніше співвідношення поміж затратами факторів виробництва, яке забезпечує максимальний дохід на кожну їх одиницю. Це таке співвідношення, за якого гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюють ринковим величинам згідно заробітної плати та процента. Ринковий механізм, забезпечуючи рівновагу фірми, дає власникам виробничих ресурсів доходи, які дорівнюють створеним цими ресурсами частинам продукту.

Кларк підкреслював, що в будь-котрий момент економічна статика може змінитися динамікою, зокрема під дією технічного прогресу, котрий деформує механізм дії закону граничної продуктивності ресурсів. При цьому змінюються пропорції витрат факторів виробництва, які згодом знову стануть оптимальними і зумовлять статичну рівновагу фірми за більших обсягів виробництва.

Теорію граничної продуктивності американський дослідник доповнив теорією рівноваги економіки. При цьому він вперше застосував методи граничного аналізу у сфері макроекономіки. Для цього він вводить поняття соціальної праці (загальна кількість зайнятих у народному господарстві), соціального капіталу (сукупність усіх капіталів в економіці) і зони байдужості. До останньої американський теоретик включив граничні одиниці "соціальної праці" і "соціального капіталу", тобто тих працівників і ті частини капіталу, що виробляють найменший, тобто граничний, продукт.

Встановлення рівноваги всієї економічної системи Кларк пов'язував з оптимальними пропорціями поміж затратами "соціальних" виробничих ресурсів. Умови рівноваги можуть бути такими: продукт, створений у "зоні байдужості" "соціальною працею", дорівнює загальному фондові заробітної плати (ціні "соціальної праці"); продукт, створений у "зоні байдужості" "соціальним капіталом", дорівнює загальному обсягу процентних платежів (ціні "соціального капіталу"). На думку Кларка, ціни "соціальних" факторів виробництва, відхиляючись від своїх "граничних продуктів", водночас приводять у рух ринкові сили, які встановлюють рівновагу всієї економічної системи.

Однак розкрити механізм досягнення економічної рівноваги на рівні макроекономічної сфери Клерку не вдалося, оскільки, як це доказав видатний британський економіст-теоретик XX ст. Дж. М. Кейнс, вона має власні закономірності, розкрити які американському вченому не судилося.

Не обійшов Кларк увагою і процес монополізації капіталістичної економіки, котрий швидко набирав темпи. Монополія має місце тоді, стверджував він, коли є одноосібний контроль над ринком. Такий випадок розглядається як виняток, а через те монополія трактувалася як тимчасове явище. її він визначав як засіб грабіжництва та гальмо прогресу. Цікаво, що син Кларка, Джон Моріс став відомим економістом саме завдяки розробці теорій монополістичного розвитку капіталізму.

Френк Тауссіг

Послідовником і учнем видатного американського маржиналіста був професор економіки Гарвардського університету, історик і соціолог Френк Вільям Тауссіг (1859-1940). В своєму підручнику "Основи політичної економії" (1911) він, використовуючи окремі положення Дж. С. Мілла, австрійської школи граничної корисності, неокласичної теорії вартості Маршалла, німецької історичної школи розвивав ідеї Дж. Б. Кларка, зокрема концепцію граничної продуктивності. Він заперечував закон убутної продуктивності, а під "граничним продуктом" розумів не продукт "граничного працівника" в трактуванні Кларка, а продукт праці в "граничному пункті" (наприклад, на найгіршій землі), де виробник не користується ніякими перевагами, що мають диференційний характер. На його думку, процент на капітал встановлюється на підставі психологічних норм переоцінки благ робітниками, які надають перевагу дійсним благам у порівнянні з майбутніми і через те продають продукти своєї праці за більш низькими цінами. Різниця поміж цінністю граничного продукту праці і процентом на капітал і складає величину заробітної плати робітників ("дисконтний граничний продукт праці"). Цими висновками Тауссіг, в якійсь мірі, став попередником теорій очікування.

Похожие статьи