Поделиться Поделиться

Моделі організації національного господарства

Поряд з існуванням різних типів національних господарських систем кожна із них може характеризуватися різними моделями організації національного господарства. Вибір конкретної моделі означає вибір шляху розвитку суспільства, встановлення певної системи економічних інтересів, що лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

Найбільш розповсюдженою у світі є американська (точніше англо-американська) модель, що характеризується інтенсивним перерозподілом акціонерної власності. Підприємство розглядається як товар, воно може продаватися частинами, можливе також "захоплення" підприємства через фондову біржу.

З точки зору державної централізації ВВП. ця модель заснована на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації, що знаходиться в межах 25-30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму.

У своєму класичному вигляді американська чи ліберальна модель існувала з початку XX ст до кінця 20-х років (до початку економічної кризи 1929-1933 році.). Вона була модифікована в ході реалізації "нового курсу" Ф. Рузвельта та під час використання кейнсіанських методів регулювання після другої світової війни.

Характерними рисами американської моделі дозволяється назвати такі:

- регулювання економіки здійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення, які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції. Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те. що не може зробити ринок;

- яскраво виражений антициклічний. антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.

Головні риси ліберальної моделі ринку збереглися й дотепер, що пов'язано з наявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американських монополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового руху соціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.

Посилення державного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувало ліберальну модель ринкової економіки у європейських країнах. Дані процеси були пов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класових відносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом інших економічних і політичних факторів. Як результат в європейському просторі сформувалися інші моделі організації національного господарства. Серед найбільш визначальних виділяються німецька, англійська, шведська.

Німецька, чи неоліберальна, модель широковідома модель соціального ринкового господарства і соціальної правової держави. Автори німецької моделі, враховуючи давні і вагомі позиції соціал-демократії в країні, виходили з наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не через концентрацію частин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростання ринку для всіх. Поняття "ринок для всіх", "добробут для всіх" означають таке зростання ринку, тобто суми товарних вартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супроводжується зростанням доходів більшості суб'єктів ринку і зростанням купівельної спроможності грошової одиниці. Як вважає Л. Врхард. концентрація капіталу і доходів у руках окремих суб'єктів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підриває інвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможність населення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренції перетворюється в суттєве гальмо для розвитку ринку, що чітко проявилося у ході кризи 1929-1933 році., що була значною мірою спровокована ціновою політикою монополій. Таким чином, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й як взаємодія різних ланок суспільного поділу праці, що дає поштовх зростанню ринку. Підтримка даної сторони конкуренції і є предметом регулювання у рамках німецької моделі ринку.

Відмітна риса німецької моделі полягає в регулюванні економіки через кредитно-грошову політику, а не бюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансового капіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту і пропозиції здійснюється не через податкову систему (американська модель), а скоріше через підтримку оптимального поєднання поміж величиною сукупного позичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості та торгівлі і пов'язану з цим величину відсотка.

Важливим каналом регулювання ринку за німецькою моделлю є валютно-фінансове регулювання. Останнє здійснюється через заохочення експорту як джерела валюти та сприяння такому імпорту, котрий через насиченість внутрішнього ринку і зміцнення купівельної спроможності національної валюти забезпечує сприятливий валютний курс для Євро. Підтримка курсу марки неможлива без підтримки позитивного торгового І платіжного балансу,

Характерною особливістю німецької моделі є також її бюджетно-податкова політика. Розміри податків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає ту частину доходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без "перегріву" кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податкова політика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках сформованої неефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням не перерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.

Особливе місце в німецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходи всіх виробників (власників і найманих працівників), які здійснюють внесок у зростання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурні зрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому та окремих його груп пов'язується із збільшенням купівельної спроможності національної валюти на основі зростання продуктивності праці і насиченості внутрішнього ринку. Ведеться систематична боротьба з надмірною диференціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку.

Англійська, чи європейсько-кейнсіанська. модель з її найбільш характерною рисою - де регулювання - була найпоширенішою у повоєнних Великобританії. Франції. Італії. Однак у міру розвитку західноєвропейської інтеграції у 60-80-ті роки XX ст.. уніфікації господарських механізмів відбувався процес розмивання даної моделі і посилення рис німецької моделі ринку.

Для англійської моделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності, здійснення державних закупівель у великих розмірах, значні державні інвестиції для підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. За такого підходу державний бюджет значною мірою виконує функції концентрації попиту в руках держави, яка отримує доходи через виробництво та реалізацію товарів і витрачає їх на монопольно встановлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результату державного регулювання.

В англійській моделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації, перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту І впливають на ціни через зміну попиту.

Англійська модель ринку вирізняється державною власністю на підприємства капіталомістких і малорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат в інших галузях, особливо експортних. Шведська модель (відома як "держава добробуту") найбільш поширена у скандинавських країнах, а також зустрічалася на окремих етапах реформ в Іспанії, Португалії, Франції. Для даної моделі характерне переважання соціал-демократичного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулювання ринку здійснюється передусім через регулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні (наприклад, установлення тарифних ставок) і через державну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення робочої сили і формування вартості робочої сили.

Характерною рисою шведської моделі є сильна соціальна політика, що забезпечує найменшу диференціацію населення за рівнем доходів і високий рівень зайнятості, що припускає державні витрати на перекваліфікацію робітників та підтримку кількості робочих місць. Порівняно із США частка витрат на перекваліфікацію робітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю. Порівняно з Великобританією зайнятість підтримується більшою мірою через перекваліфікацію робітників, ніж через підтримку кількості робочих місць. Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потреб через трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговими цінами).

Для шведської моделі характерні протиріччя поміж підтримкою зайнятості, реалізацією соціальних програм, з одного боку, і забезпеченням високих темпів зростання, підвищенням ефективності, боротьбою з Інфляцією - з іншого боку. Загострення цих протиріч проявляється через розмивання окремих корінних рис шведської моделі. Зокрема, мав місце перехід до укладання трудових договорів нарівні окремих галузей і підприємств, здійснювалась приватизація частки комунального майна і підприємств державного сектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо. Розвиток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішувати самим деякі питання, що пов'язані з організацією праці, порядком прийому на роботу та звільнення з роботи, участі в роботі управління компаній.

Разом з тим, незважаючи на відмінності окремих моделей організації національних господарських систем, що існують на території Європи, вони мають тенденцію до суттєвого зближення із загальноєвропейською моделлю, що формується і ідеологією, І вимогами Європейського союзу (ЄС). Основними напрямками такого зближення є створення єдиного ринку, формування економічного і валютного союзів, гармонізація фіскальної політики, зближення соціальних моделей та умов для підприємницької діяльності.

Порівняно із охарактеризованими моделями особливе місце в організації національних господарських систем займає япон* ська модель. Таке її особливе місце зумовлено деякими специфічними особливостями японської моделі. Ключова із них-соціальна організація суспільства, що передбачає гармонізацію відносин на всіх його рівнях та у всіх соціальних сферах на основі поваги до традицій японського способу життя.

В цій моделі основним суб'єктом є корпорація зі специфічною внутрішньою структурою. її власником є юридична особа, представлена фізичними особами, які привласнюють дохід не у вигляді підприємницького прибутку, а заробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рівнях максимальної та мінімальної заробітної плати становить не більше у 5- 6 разів, на відміну від США, де такий розрив досягає у 10-11 разів) та у вигляді дивідендів за акціями, причому частка доходів у вигляді дивідендів за акціями невелика.

Для японських корпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили за підприємством: довгострокові трудові угоди, сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікації та освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку І творчості.

Перелив капіталу поміж корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу: частка позичкових засобів значно перевищує ті, які отримують від продажу акцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну систему і менше - через бюджетно-податкове регулювання.

Для японського ринку характерне групування дрібного і середнього бізнесу навколо корпорацій, які закуповують продукцію цих підприємств.

Провідні позиції Японії у світовій торгівлі дають змогу підтримувати стабільність їх національної одиниці за допомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неї співвідношення цін товарів, що виражені у єнах, та цін товарів, які виражені у будь-якій іншій валюті.

У японській моделі використовуються також адміністративно-економічні методи регулювання (наприклад, установлення строків і розмірів оновлення устаткування конкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання, прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).

Різноманітність моделей характерна і для нових індустріальних країн, що розвиваються, таких, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характерна риса цих моделей полягає у зламі традиційних структур та формуванні ринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньої технології і на цій основі включення в міжнародний поділ праці. Дані процеси здійснюються за рахунок державних ресурсів, які управляються безпосередньо державою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а також за рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують наприклад ринку, що створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінацію підприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходів чи ринком збуту для інших підприємств.

Модель розвитку України" Наприкінці 20-х років XX ст. в Україні утвердилась шгтюритарно-бюрократична модель, що проіснувала до кінця 80-х років цього століття. їй були притаманні такі головні риси:

- відмова від природного процесу усуспільнення, розвитку багатоукладної економіки і насильницьке одержавлення засобів виробництва, перетворення останніх на функціональну власність тих, хто нею управляє, розпоряджається (відомств, бюрократії), відчуження від власності безпосередніх виробників (окремих працівників і трудових колективів):

- згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, примусових методів організації праці;

- зрівняльність інтересів усіх працівників, протиставлення соціального та Індивідуального в людині. При цьому класовий інтерес висувався як головний, визначальний, інститути влади проводили політику, орієнтовану на реалізацію класового інтересу. Реальна, жива людина у цій політиці була лише засобом, а не метою;

- бюрократизація всіх державних 1 партійних структур, придушення самоврядування, утвердження повної сваволі партійно-державної влади відносно народу.

Така система значною мірою ігнорувала об'єктивні закони розвитку, загальнолюдські цінності, спільне, що Існує в різних системах, а спиралась виключно на особливе, специфічне і, передусім, на класовий підхід.

Сучасні моделі ринкової економіки переважають у світі. Проте навіть у такому підході чисто ринкових основ організації господарського життя не має жодна національна економічна система. Державне регулювання - важливий атрибут сучасної організації і функціонування економіки. Через те сучасні економічні моделі становлять варіанти змішаної економіки, а обов'язковим політичним атрибутом такої системи є розвинене громадянське суспільство.

Нові тенденції у світогосподарській системі, пов'язані з ЇЇ глобалізацією, поглибленням нерівності поміж розвинутими країнами і рештою світу, реструктуризацією світової економіки, яка визначатиметься зміцненням нових центрів сили та зміною інститутів світового економічного порядку, зростанням дефіциту енергоресурсів і, згідно, їх вартості, підвищенням ролі інфраструктурних факторів у соціально-економічному розвитку, дедалі більш жорсткими умовами міжнаціональної конкуренції, яка охоплює не тільки товарні ринки, проте й ринки капіталів, технологій та робочої сили, формують досить несприятливе середовище з огляду на економічні перспективи України. У таких умовах енергоємність вітчизняної економіки, нестабільність світової кон'юнктури відносно українських товарів експортної групи, відсутність чіткої стратегії просування національних інтересів після приєднання до СОТ можуть стати фактором втрати конкурентних переваг, істотного уповільнення темпів росту ВВП при одночасному зростанні внутрішніх цін в Україні. Через те економічні стратегії національних урядів у подальшому мають акцентуватися на розв'язанні, передусім, таких проблем:

- підтримка передових позицій у наукових дослідженнях і технологіях з ряду пріоритетних напрямів (нанотехнології, ядерна енергетика, авіа-. ракето- і суднобудування, новітнє матеріалознавство і т. д.) шляхом створення потужних об'єднань вітчизняних підприємств однієї галузі, а також розвитку виробничої кооперації з відповідними фірмами Євросоюзу, країн СНД та Азійско-Тихоокеанського регіону. Адже сьогодні високою є вірогідність нових технологічних проривів, які ґрунтуватимуться на відкриттях 1991-2000-х році. в біології, медицині, інформатиці, космічних дослідженнях, створенні нових матеріалів і джерел енергії;

- входження чи утримання/посилення позицій у глобальному обороті високотехнологічної продукції та технологій;

- спеціалізація з надання інтелектуальних послуг у галузі фундаментальних і прикладних наукових досліджень і професійної освіти.

Особливостями технологічного розвитку у найближчі десятиліття стануть, по-перше, розвиток технологій, що формуються на стику різних предметних галузей, а по-друге, посилення дифузії сучасних високих технологій в середньо- та низькотехнологічні сектори виробничої сфери. Очікується формування нових виробничих технологій, що забезпечують у рамках традиційних галузей суттєву зміну характеру виробничих процесів і властивостей готової продукції. Зростання продуктивності у світі завжди більше спиратиметься на нагромадження не фізичного, а людського капіталу та підвищення вкладу в економічне зростання економіки знань.

До обставин, що заважають вітчизняній економіці вписатися у світовий економічний процес з метою забезпечення внутрішніх потреб сталого розвитку і необхідного запасу тривкості до глобальних ризиків, відносять такі.

По-перше, українська економіка залишається слабо диверсифікованою і через те вразливою до коливань кон'юнктури світових ринків та характеризується низьким рівнем інновацій і ефективності використання ресурсів. Джерела експортно-сировинного розвитку, які базуються на інтенсивному нарощуванні металургійного та сировинного експорту в умовах заниженого обмінного курсу гривні, на сьогодні фактично є вичерпаними. Україна вже не може підтримувати конкурентні позиції у світовій економіці за рахунок дешевизни робочої сили та економії на розвитку освіти і охорони здоров'я.

По-друге, однією із сутнісних характеристик вітчизняної економіки є роздвоєність: офіційна заробітна плата і неофіційна, управлінський прибуток і балансовий, ринкова вартість нерухомості і балансова тощо.

І хоча Україна визнана країною з ринковою економікою та досягнуто високий рівень Ті відкритості, сформований національний ринок є недосконалим, не всі ринкові інститути мають адекватний рівень розвитку, а інвестиційний клімат вимагає істотного покращення. За винятком того, постійно підвищуються політичні ризики ведення підприємницької діяльності. Це свідчить про необхідність формування власної національної моделі господарювання на базі світового досвіду, проте без механічного переносу окремих рис різних системних моделей економіки.

Похожие статьи