Поделиться Поделиться

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ

Фактори впливу на інвестування інноваційного розвитку підприємств

Поняття "інвестиції", "інтелектуальні інвестиції", "інновації", "інноваційні інвестиції", "технологічні інвестиції" у практику господарювання в Україні ввійшли у період кардинального реформування економічно-інституціональної системи у 90-х роках XX ст., через те вітчизняна наука не має широкої теоретико- методологічної бази відносно організації інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної діяльності. За докорінної перебудови суспільних інститутів, національної соціально-економічної системи та формування підвалин ринкових відносин утворився певний вакуум знань з проблем регулювання інвестиційних процесів та організації інвестиційного забезпечення інноваційно-технологічної діяльності на макро-, мезо- та мікрорівнях [13].

Разом з тим вітчизняній економічній науці бракує системних досліджень з питань активізації акумуляції інвестиційних ресурсів та спрямування їх на реалізацію інноваційних і технологічних проектів за умов кризи фінансів підприємств. Виникла потреба організації поглиблених досліджень з проблем організації ефективної інвестиційної діяльності, її переорієнтації на підтримку інноваційних процесів у реальному секторі, підсилення позитивного впливу інвестицій на соціально-економічні системи різних рівнів, стимулювання інвестиційного та інноваційного забезпечення високотехнологічних виробництв.

Інвестиційна діяльність має три форми: просте відтворення, розширене відтворення та інтенсивне інноваційне відтворення – інвестування інноваційної діяльності. За простого відтворення інвестиції здійснюються, як правило, для підтримання наявних виробничих потужностей (це витрати на капітальний ремонт, закупівлю запасних частин, придбання матеріальних ресурсів; теоретично ця форма інвестування має забезпечуватися переважно за рахунок амортизаційних відрахувань). За розширеного відтворення відбувається створення нових і розширення наявних виробництв (ця діяльність може забезпечуватися за рахунок усіх джерел інвестування). Інвестування інноваційної діяльності спрямоване на реалізацію проектів, які передбачають вироблення, впровадження у виробництво та комерціалізацію найновіших (передових) досягнень науки і техніки.

Залежно від форми оновлення основних засобів виробничі підприємства як замовники мають забезпечити фінансування відповідних етапів, які реалізують заявлену форму оновлення (рис. 12.1). Сумарний обсяг інвестицій з кожним етапом буде становити (формули (12.1)-(12.3)):

– при модернізації:

(12.1)

– при розробленні нових поколінь машин та обладнання:

(12.2)

– при створенні принципово нової техніки і технології:

(12.3)

Схема інвестування інноваційного проекту оновлення основних засобів виробничого підприємства подана на рис. 12.2.

Етапи інвестиційного логістичного ланцюга, спрямованого на пошук і ефективне використання інвестиційних ресурсів, показані на рис. 12.3.

За своєю економічною сутністю інновації є самостійним фактором виробництва, а через те його слід віднести до окремого чинника розширеного відтворення.

Рис. 12.1. Можливі варіанти інноваційно-інвестиційного процесу відновлення матеріально-технічної бази для виробництва

Рис. 12.2. Схема інвестування інноваційного проекту оновлення основних засобів виробничого підприємства

Рис. 12.3. Етапи інвестиційного логістичного ланцюга

Інновації (технологічні інновації) дозволяється сприймати як одну із форм інвестицій (особливості двох інших форм – реальні інвестиції та фінансові інвестиції – досить докладно описано в науковій і методичній літературі). Завдяки вкладанню інвестицій у реалізацію інноваційних проектів дозволяється отримати принципово нові (відмінні) економічні результати, яких неможливо досягти за звичайного інвестування – наприклад, перехід виробництва на вищі технологічні уклади, створення інтелектуальних активів, стрімке зростання вартості бізнесу, опанування нових ринків збуту тощо. А. Г. Загородній і Г. Л. Вознюк запропонували своє визначення поняття "інвестиції інноваційні" – на думку вчених, це одна із форм реального інвестування, здійснювана з метою реалізації технологічних інновацій у практичну діяльність підприємства.

Українські науковці в численних дослідженнях [5; 6; 9] обґрунтовували тезу про те, що за сучасних економічних умов усі інвестиції (чи переважна їх більшість) мають бути інноваційно зорієнтованими – лише в такому разі національна економічна система зможе в осяжному майбутньому забезпечити гідне місце у світовому поділі праці. За розрахунками, у розвинених країнах приблизно 60-75 % інвестицій є інноваційно зорієнтованими, тобто такими, що несуть ефективні рішення відносно розроблення, впровадження та комерціалізації інновацій. В Україні дані показники перебувають на рівні 10-15 %.

Забезпечити спрямування національних та іноземних інвестицій на реалізацію широкого кола інноваційно-технологічних проектів покликана відповідна державна політика. У результаті її реалізації має бути забезпечене формування й ефективне використання інноваційного потенціалу держави.

Механізми, які сьогодні використовуються державою для вирішення проблем інвестиційного забезпечення інноваційно- технологічної діяльності, є недостатньо ефективними, а нерідко неузгодженими та фрагментарними, що зумовлено певними причинами і чинниками: відсутність системного підходу під час формування державної інвестиційної політики; недосконалість нормативно-правового регулювання інвестиційного забезпечення економічного розвитку; відсутність практики регулювання інвестицій та управління параметрами економічного розвитку в період кризових явищ; неефективність чинної системи управління інвестиціями на різних рівнях; низька фінансова спроможність виробників, у першу чергу у високотехнологічному секторі реального виробництва; недостатній вплив системи формування державного та місцевих бюджетів і трансфертів на економічний розвиток країни та регіонів; недостатнє застосування інструментів стимулювання розвитку регіонів [13].

У сучасному світі провідні позиції в економіці посідають великі компанії (корпорації). Вони є основними суб'єктами, що формують ефективність відтворювального процесу на макрорівні. Це пояснюється тим, що такі структури, акумулюючи значні матеріальні, людські, фінансові й інтелектуальні ресурси, можуть задавати не лише параметри, а й вектори розвитку національних економічних систем.

Головною причиною низької активності промислових підприємств України відносно інвестування інноваційно-технологічної діяльності слід визнати відсутність довгострокових мотивацій організації високопродуктивної діяльності. Інвестиційно-інноваційна діяльність є малоприбутковою (низькорентабельною) та ризикованішою порівняно з іншими видами діяльності. Таким чином, завданням держави є створення ефективної й адекватної вимогам сьогодення системи підтримки інвесторів, які вкладають кошти (ресурси) в інноваційно-технологічний розвиток. Така підтримка має давати змогу прибутково здійснювати високопродуктивну інноваційну діяльність принаймні у пріоритетних сферах економіки.

У країнах ЄС основними інструментами реалізації інвестиційної політики, спрямованої на підтримку інноваційно- технологічної діяльності, визнано: програмування (формування програм) виходу зі структурної кризи завдяки освоєнню новітніх технологій і виробів, перепрофілювання підприємств тощо, програмування розширення можливостей суб'єктів господарювання у сфері наукових досліджень і створення високих технологій, підтримка високотехнологічних корпорацій.

Досліджуючи це питання, науковці дійшли висновку, що сучасна інвестиційна політика країн ЄС виконує такі головні завдання: сприяння структурній перебудові та розвитку відсталих регіонів; сприяння перебудові і розвитку депресивних регіонів; проведення реформ у промислово-інноваційній сфері; модернізація галузей промислового комплексу.

Дієвим інструментом, широко використовуваним у розвинених країнах світу, є запровадження пільгового оподаткування інвестицій у науково-технологічну сферу та пріоритетних видів інноваційної діяльності. Податкова система має виступити в ролі важливого інструменту інвестиційного забезпечення інноваційної моделі розвитку економіки України.

Через обмеженість бюджетних коштів і потребу фіскального збалансування запровадження інноваційних пільг має здійснюватися поетапно. Це вимагає визначення комплексу інноваційних пріоритетів, стосовно яких зазначені інструменти застосовуватимуться першочергово.

Засобом забезпечення цільового використання інвестицій, акумульованих унаслідок застосування інноваційних податкових пільг, має стати впровадження механізму спеціальних індивідуальних рахунків. Згідно з таким механізмом підприємство сплачує податки в повному обсязі, проте перераховує частину податку на власний спеціальний рахунок, витрачання коштів з якого дозволяється здійснювати лише за певними статтями видатків, зокрема на інвестиційні потреби. Підприємству має бути гарантована недоторканність і персоналізація коштів, які перебувають на спецрахунку.

Похожие статьи