Поделиться Поделиться

Спеціалізація підприємства

Розміщення та спеціалізація органічно пов'язані, взаємно обумовлені й водночас мають різний зміст і форму. Коли розміщення характеризує форму суспільного поділу праці на певній території, то спеціалізація може розвиватися й на локальнішому рівні, проте залежить насамперед від рівня розвитку продуктивних сил.

Спеціалізація - це процес відособлення та створення підприємств чи галузей для виробництва однорідної продукції. Зазвичай, у більшості аграрних підприємств організація виробництва передбачає розвиток однієї чи двох галузей рослинництва й однієї чи двох галузей тваринництва в раціональному поєднанні з додатковими та підсобними галузями. Вони формують товарну продукцію і визначають виробничий напрям підприємства.

Рівень спеціалізації найповніше характеризується питомою часткою окремих галузей в структурі товарної продукції підприємства. Він дає змогу виявити ті види продукції, з якими підприємство вступає в суспільний поділ праці. Спеціалізацію певною мірою характеризує структура валової продукції, структура виробничих і трудових затрат, структура виробничих

Спеціалізація - динамічний процес, котрий постійно розвивається й удосконалюється, проте підхід до нього повинен бути виваженим, з детальним урахуванням особливостей виробництва.

У рослинництві через те, що окремі сільськогосподарські культури не дозволяється за біологічними умовами висівати щорічно на одному й через те самому місці, вузька спеціалізація неможлива. Спеціалізованими можуть бути лише тепличні комбінати з виробництва овочів. Проте це не означає, що в кожному підприємстві мають бути всі галузі тваринництва й культивуватися всі районовані культури. Організація багатопрофільного виробництва і наявність великої кількості галузей призводять до їх подрібнення, а це, в свою чергу, знижує можливість запровадження прогресивних технологій, технічних комплексів, а відтак - і ефективність виробництва.

У тваринництві, де виробництво продукції безпосередньо не пов'язане з використанням основного засобу виробництва - землі, можлива вузька спеціалізація на відгодівлі великої рогатої худоби, свиней на м'ясо, виробництві яєць і м'яса птиці. Це, за суттю, підприємства промислового типу, де запроваджено індустріальні методи виробництва, галузь відокремлена від використання землі й забезпечення кормами відбувається зі сторони.

Економічне значення спеціалізації полягає в через те, що:

- вона відкриває широкі можливості для організації масового та ритмічного виробництва продукції на індустріальній основі;

- дає змогу вдосконалювати технологію і підвищити окупність капітальних вкладень;

- створює сприятливі можливості для технічного прогресу та впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду з метою найефективнішого використання землі, машин, сировини та матеріалів, трудових і фінансових ресурсів;

- поряд зі збільшенням валового виробництва продукції поліпшується ЇЇ якість, зростає культура виробництва, підвищується кваліфікація кадрів, з'являються нові професії;

- досягається зниження затрат і підвищення рентабельності виробництва продукції.

Суспільний поділ праці виявляється в різних видах і формах. Він може бути загальний і окремий. Загальний характеризує поділ виробництва на види - сільське господарство, промисловість, будівництво, торгівля та ін. Поділ праці поміж підприємствами і в їх підрозділах - окремий вид. У цьому випадку діяльність того чи іншого підприємства зосереджується на виробництві одного чи невеликої кількості видів продукції. Окремими галузями є зернове господарство, овочівництво, буряківництво, льонарство, молочне та м'ясне тваринництво, птахівництво, вівчарство і под.

На практиці, залежно від об'єкта, розрізняють зональну, господарську і внутрігосподарську спеціалізацію.

Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям розвитку окремого регіону, зони чи області й переважно відображає територіальне розміщення сільськогосподарського виробництва. Тут зосереджено виробництво тих видів продукції, для яких є найсприятливіші природно-економічні умови.

Господарська спеціалізація характеризує виробничий напрям окремих підприємств. Вона показує, які головні товарні види продукції виробляє те чи інше підприємство. За вибору того чи іншого виду спеціалізації відбувається раціональне поєднання відповідності природно-економічних умов для виробництва певного виду продукції і попиту на нього. Згідно до цього, підприємства окремої зони можуть мати однорідну чи різну спеціалізацію.

Внутрігосподарська спеціалізація підприємств полягає у спеціалізації їх підрозділів - відділків, бригад, ферм на виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва чи стадіях їх виробництва. Розчленувавши технологічний процес на стадії, внутрігосподарська спеціалізація дає змогу раціонально використати наявні трудові та матеріальні ресурси і цим самим забезпечити виробництво кінцевого продукту в стисліші терміни і з нижчими витратами. Цю форму спеціалізації широко застосовують у тваринництві.

Основним показником, що характеризує рівень спеціалізації, є частка продукції головної галузі в структурі товарної продукції: її визначають за формою

Недоліком такого визначення рівня спеціалізації є неможливість врахувати рівень додаткових галузей. Через те для визначення рівня спеціалізації користуються середньозваженим показником рівня розвитку товарних галузей:

Наближення середньозваженого показника до 1 засвідчує вищий рівень розвитку товарного виробництва.

До вузькоспеціалізованих підприємств відносять ті, де частка основної галузі становить не менше 50 % чи двох основних галузей разом - 50 % і більше, за умови, що кожна з них у загальній сумі виручки від реалізації продукції становить не менше 25 %. Саме дані, одна чи дві галузі, що мають найбільшу питому частку в структурі товарної продукції, дають назву виробничому напряму підприємства.

Виробництво продукції основних галузей вирізняється вищим рівнем інтенсифікації й індустріалізації. Тут створюються сприятливі умови і на практиці відбувається запровадження нової техніки, нових технологій, прогресивних форм організації праці.

Від додаткових галузей підприємство отримує менше грошових надходжень, проте вони створюють сприятливі умови для повнішого й ефективнішого використання землі та трудових ресурсів, інколи сприяючи розвитку основних галузей. Через те поєднання основних і додаткових галузей забезпечує раціональну структуру підприємства та підвищення ефективності його діяльності.

Кожне підприємство створює підсобні галузі. Здебільшого вони несільськогосподарського спрямування, проте призначені для технічного та виробничого обслуговування основних і додаткових галузей, з метою кращого й ефективнішого використання виробничих ресурсів, розв'язання соціально-економічних проблем села.

Важливим організаційним заходом підприємств є раціональне поєднання основних, додаткових і допоміжних галузей. Це має забезпечити повне й ефективне використання землі, рівномірне й ефективне використання робочої сили та відходів виробництва, а також рівномірне надходження коштів. Добре поєднуються зернова галузь і галузі тваринництва, скотарство та буряківництво. Не можуть співіснувати птахівництво і буряківництво, птахівництво і свинарство. На розвиток і поєднання галузей підприємства значно впливають не лише використання продукції однієї галузі іншою, а й природні умови, структура сільськогосподарських угідь, наявність трудових ресурсів, розміщення промислових підприємств, що переробляють сільськогосподарську продукцію.

У кінцевому підсумку спеціалізація повинна сприяти збільшенню обсягів і підвищенню якості продукції, зростанню продуктивності праці й зниженню витрат виробництва, підвищенню його рентабельності. Економічну ефективність спеціалізації характеризує така система показників:

- вартість валової й товарної продукції в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 100 грн виробничих основних фондів і на 100 грн витрат виробництва;

- вихід зерна на 100 га ріллі, м'яса та молока на 100 га сільськогосподарських угідь;

- рентабельність виробництва.

Проблема спеціалізації підприємства визначається насамперед обсягом виробництва однорідної продукції. З одного боку, чим більший даний обсяг, тим нижчі постійні витрати на одиницю продукції, а з іншого - досконалішою може бути технологія виробництва. Вибір економічно найдоцільнішої технології та відповідного технічного обладнання визначає розмір виробництва. Оптимальність цього виробництва чи підприємства залежить від обраного критерію. Як засвідчила практика, обсяги виробництва мають бути такими, щоби комплекс машин і обладнання був завантажений повністю. У такому випадку собівартість виробництва продукції може бути найнижчою.

Похожие статьи