Поделиться Поделиться

Принципи та ефективність державного регулювання

Досвід державного регулювання економічного розвитку переконливо свідчить, що світова спільнота поперемінно переживала то фазу посилення ролі держави, то послаблення. Хоча, коли брати до уваги великий часовий масштаб, то дозволяється бачити, що від десятиліття до десятиліття роль держави зростала. Так. з 1913 до 1995 р. в Індустріально розвинених країнах частка державних видатків у ВВП зросла в середньому від 12 до 45 відсотків. В Україні у 1998-2003 році. видатки зведеного бюджету і фондів соціального страхування коливалися в межах36.3-40,0 % ВВП. Сьогодні в більшості країн ринкової економіки державі належить близько третини національного багатства, вона перерозподіляє через бюджет половину валового національного продукту, здійснює до 20 % капіталовкладень в економіку. Та що особливо важливо, роль держави не лише зростала, проте й диверсифікувалася. Діапазон її функцій постійно розширювався та ставав різноякісним. Функції держави ускладнюються й різноманітнішають, коли до них приєднуються нові обставини, суттєво змінюється уявлення про державний механізм регулювання стосовно конкретних соціально-економічних процесів. Так, з розвитком ринкових відносин недопустимі дії держави, що руйнують ринковий механізм (тотальне директивне планування, всеохоплюючий адміністративний контроль за цінами та ін.). В той же час відносне звуження значення держави в ринкових умовах, що відбулося через втрату її керівної ролі, зовсім не означало втрати її ролі як провідного елемента соціально-економічної системи окремо взятої країни. Держава прийняла на себе низку регулюючих функцій особливо відносно розвитку державного сектора та ринкової кон'юнктури в світлі нових процесів, що відбуваються не лише в конкретній країні, проте й у загальному світовому просторі.

В результаті такого перебігу подій відбувався пошук нових концептуальних засад державотворення. Зокрема, у звіті Світового банку-97 "Держава у світі, що змінюється" розроблено концепцію "ефективної держави". Відкидаючи крайнощі, тобто як мінімалістський підхід, так і фетишизацію держави. Світовий банк наголосив на зміні акцентів з кількісного аспекту на якісний відносно рівня втручання держави. Йдеться про необхідність приведення функцій держави у відповідність до наявного потенціалу. Водночас зроблено висновок, що "без ефективної держави стійкий розвиток, як економічний, так і соціальний, є неможливими.

Вирішальними напрямами реального втілення концепції "ефективної держави" визнано такі:

- створення державою інституційних основ ринку:

- встановлення партнерства з діловим світом та громадянським суспільством:

- спрямування державної політики на економічне зростання та справедливий розподіл результатів ринкового розвитку;

- забезпечення державою захищеності домашніх господарств перед факторами ринкового ризику;

- посилення державних Інститутів для протидії волюнтаризму, корупції.

Тобто вихідним елементом сучасної концепції ефективної держави постає системний характер державного регулювання, єдино здатний забезпечити належну дієздатність держави, її активну позицію в забезпеченні економічного зростання. При цьому поняття дієздатності держави не обмежується забезпеченням її спроможності втілювати владні рішення з метою вирішення конкретних завдань поточного характеру. Така дієвість полягає у відсутності конфлікту поміж суспільними, колективними та індивідуальними інтересами, нормами законодавчих актів та об'єктивними чинниками суспільного розвитку. Однак процеси ефективності держави значно ширші. Вони уособлюють в собі в якості самостійних складових низку факторів і передумов.

Ефективність державного регулювання вирішальною мірою залежить від принципів, закладених в його основу оскільки з них випливають й конкретні завдання, на які воно має бути націленим.

Важливо розрізняти більш загальні принципи, на яких ґрунтується здійснення регулюючого впливу держави та конкретні, що реалізують систему заходів державного регулювання окремих сфер національної економіки.

Серед першої групи принципів слід виділити такі:

- наукової обґрунтованості, а саме врахування закономірностей розвитку природи і суспільства, законів мислення, системи об'єктивних економічних законів, застосування наукових підходів і методів моделювання, національних особливостей;

- погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових:

- системності, розгляду державного регулювання як системи, сукупності взаємопов'язаних елементів, що дозволяє при постановці цілей всебічно враховувати фактори та спрямовувати регулювання на досягнення поставлених цілей;

- єдності теорії і практики регулювання, коли регулюючі дії відповідають як логіці, принципам та методам регулювання, так і вирішують конкретні практичні завдання;

- - розвиток та раціональне поєднання окремих форм державного регулювання залежно від структури об'єкта регулювання І його цілей;

- ранжування за ступенем важливості та рівнями управління з метою використання обмежених ресурсів на розв'язання найбільш важливих проблем і оптимального розподілу функцій державного регулювання поміж державою та її органами; - ефективності, що націлює на отримання вигод від здійснення регулюючих заходів та вибір найбільш ефективного рішення з усіх можливих альтернатив досягнення поставленої мети. Стосовно другої групи принципів, на яких повинні ґрунтуватися розробка і впровадження системи державного регулювання економіки, то вони безпосередньо пов'язані із завданнями економічної політики, а саме: народногосподарської стабілізації, економічного зростання, раціональних структурних зрушень, розподілу й перерозподілу доходу й капіталу, а також із специфікою об'єкта регулювання. Про них детальніше мова буде йти у відповідних розділах.

Стосовно конкретних факторів, що уособлюють процеси ефективності держави, то насамперед йдеться про рівень відповідності державної влади завданням економічного зростання шляхом розвитку реального сектора економіки та сфери надання послуг. Не менш важливим є і забезпечення економічної безпеки, потреба в якій, згідно із теорією американського вченого Абдрахмана Маслова. посідає друге місце після простих фізіологічних потреб. Критерії ефективності держави невіддільні і від процесів глобалізації, розширення світогосподарських зв'язків, які постійно відчуває сучасна економічна система. Вона не може ефективно функціонувати в неекономічному вакуумі, не узгоджуючи свої регуляторні функції з вимогами міжнародної конкуренції, потребами певної уніфікації макроекономічної діяльності, податкової, зовнішньоторговельної, митної політики тощо з іншими країнами. Таким чином, дозволяється виділити не менше чотирьох широких загальноекономічних проблем, у безпосередньому зв'язку з якими перебуває створення "ефективної держави". Це: економічне зростання, баланс інтересів, національна безпека та інтеграція у світову економіку (табл. 8.5). Розглянемо їх детальніше.

Таблиця 8.5

Ключові фактори, що формують ефективність державного регулювання

Фактор

Сутність фактора

Вплив на зміну ролі держави

Завдання держави

Економічне зростання

Основне джерело добробуту та економічної потужності держави

Найважливіша мета державної економічної політики і державного регулювання

Оптимізація співвідношення економічних та адміністративних регуляторів з урахуванням ключових положень теорії економічного зростання

Підтримка балансу інтересів

Забезпечення владного регулювання при збереженні саморегулювання та саморозвитку

Стратегічна складова ефективності державного регулювання

Розробка і володіння механізмом погодження інтересів

Економічна безпека

Захист від дії несприятливих внутрішніх і зовнішніх чинників

Головна умова ефективного виконання державою свого призначення

Створення системи умов для ефективного використання виробничих і людських ресурсів

Інтеграція у світову економіку

Відповідь на виклики процесів формування глобального економічного простору

Об'єктивне обмеження важелів державної політики та підвищення відповідальності за її ефективність

Визначення нових функцій, що адаптують суспільство до інтернаціоналізації всього спектра міжнародних взаємовідносин

1. Критерієм ефективності державної влади є, передусім, П відповідність завданням економічного зростання. Економічне зростання - одна з головних макроекономічних цілей, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу порівняно із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні. Економічне зростання пов'язує в єдине ціле суспільне виробництво, нагромадження та індивідуальне споживання, через те воно є основним джерелом підвищення добробуту населення та економічної потужності держави. Цим визначається той факт, що політика економічного зростання є однією з найважливіших цілей державної економічної політики та частиною державного регулювання економіки в розвинутих країнах.

З іншого боку, масштаби і форми безпосередньої участі держави у процесах економічного відтворення становлять визначальний чинник ефективної політики економічного зростання. За певних умов і особливо залежно від ефективності державної політики, фактори економічного зростання зможуть перетворюватися на фактори його стримування. Це особливо чітко проявляється, коли йдеться про формування раціональної структури виробництва, обмеження його залежності від сил природи, встановлення розумних державних вимог до приватного бізнесу в частині безпеки праці, охорони довкілля, забезпечення законності в господарській діяльності, уникнення трудових конфліктів тощо.

2. Підтримка балансу інтересів суспільства, колективів та особи, забезпечення владного регулювання при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства становить стратегічну складову ефективної діяльності держави. За інтересами держави повинні бути концентровані Інтереси всього суспільства. Від його імені виступає держава, будучи наділена політичною владою і володіючи можливостями реалізувати свою волю у правових актах та інших засобах регулювання. Поєднання інтересів у суспільстві свідчить про наявність єдиного національного інтересу. За відсутності такої єдності постає завдання виявити та усунути причини, які призвели до цього. Ступінь володіння механізмом погодження інтересів визначає спрямованість держави на суспільний розвиток, а значить - ефективність державного регулювання. З Іншого боку, для зміцнення держави необхідно активізувати всі конструктивні сили суспільства, забезпечивши при цьому розвиток як інститутів громадянського суспільства.

так і місцевого самоврядування, тих організацій, які виражають інтереси широких верств суспільства.

Посилення державного регулювання у цьому контексті передбачає вироблення та впровадження відповідної законодавчої бази, яка забезпечуватиме загальноприйнята правила, кодекс господарської поведінки господарюючих суб'єктів і самої держави, протидії корупції та організованій злочинності. Це важливо для сприяння процесам багатоукладності та господарської рівноправності різних форм власності, свободі підприємництва і конкуренції, зростання доходів підприємств та найманих працівників з метою нагромадження коштів для задоволення суспільних потреб, зростання платоспроможного попиту.

Необхідна така стратегічна мета розвитку, яка маючи консолідуючий характер, здатна об'єднати зусилля різних соціальних груп, а держава при цьому бере на себе відповідальність за підвищення рівня життя населення, забезпечення соціальних гарантій та безпеки. Цю відповідальність поділяє і корпоративний сектор економіки. Держава має гарантувати бізнесу права власності, сприятливий підприємницький клімат, підтримку на зовнішніх ринках, а національний капітал - суворе додержання встановлених державою норм та правил господарської поведінки, соціально відповідальну лінію на досягнення добробуту для широких верств населення.

3. Економічна безпека. Ефективно виконувати своє призначення держава здатна лише до тих пір, доки переважаюча більшість членів суспільства впевнена, що стосовно їхньої безпеки не існує реальної загрози. Безпека-це поняття, що відображає стан захищеності від несприятливих, небажаних і шкідливих для нормального функціонування тієї чи іншої системи загроз, її прогресивного розвитку та можливих наслідків.

Економічна безпека - захист національних економічних і соціальних інтересів держави та суспільства на основі досягнення стабільного стану і поступального розвитку економіки з урахуванням забезпечення соціальних потреб суспільства як на державному рівні, так і на рівні регіонів і окремих громадян країни, для захисту від дії несприятливих зовнішніх та внутрішніх факторів.

Виходячи з наведених положень, не важко зробити висновок, що ефективний розвиток І забезпечення будь-якої Із складових безпеки неможливі без втручання держави. Стаття 17 Конституції України забезпечення економічної безпеки проголошує поряд із захистом суверенітету та територіальної цілісності України найважливішою функцією держави, справою всього українського народу.

Роль держави залежить від конкретної ситуації, особливостей етапу економічного розвитку, характеру економічної політики, що реалізується, стабільності державної влади. Держава повинна здійснювати комплекс заходів для забезпечення всіх складових економічної безпеки, що і буде її гарантувати. Існування в світі багатьох гострих економічних проблем викликане саме їх неконтрольованістю та неврегульованістю з боку окремих держав. Це стосується використання природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо), забруднення навколишнього середовища та інших. Наведемо лише один наприклад.

Однією з найгостріших проблем у світі є забезпечення населення питною, а промисловості - технологічно придатною прісною водою. Прісна вода - це дефіцитний природний ресурс, що становить лише 2,5 % від усієї маси води на нашій планеті, причому більшу її половину "законсервовано" у льодовиках, через що вона є малодоступною. Використання води промисловістю за століття збільшилося більш ніж у 60 разів, втричі більше, ніж використання її населенням. За даними Римського клубу прісної води на Землі залишилося 1 % від усієї маси. З неї 73 % населення планети споживає воду, яка не відповідає хімічним І бактеріологічним нормам. Виходячи Із складної ситуації, економічна політика держав у світі повинна бути переорієнтована на забезпечення економічної безпеки для уникнення дисбалансу, здатного призвести до екологічної катастрофи. Дані функції повинна взяти на себе держава.

Розв'язання багатьох проблем, які виникають на шляху функціонування окремих складових економічної безпеки держави, стосується підвищення регуляторної ролі держави. Політика економічного регулювання на макро-1 мікрорівнях повинна будуватися на конкретних регуляторах та стимулах, здатних забезпечити економічну безпеку країни. Цілями безпечного розвитку країни в цілому є:

- збереження ЇЇ суверенітету;

підвищення якості життя всіх соціальних груп та верств суспільства на довгострокову перспективу;

- створення конкурентоздатної промисловості, сільського господарства, сектора послуг і ефективного державного апарату управління;

- створення високотехнологічних робочих місць у системі міжнародного поділу праці.

Лише на основі перегляду концепції ролі держави через послідовне усунення зовнішніх і внутрішніх загроз дозволяється побудувати надійну, самовідтворювальну систему економічної безпеки країни, яка, в кінцевому підсумку, підвищить ефективність реалізації Ті функцій.

4. Інтеграція у світову економіку. У зв'язку з активізацією процесів формування глобального економічного простору та глобального суспільства в цілому, що сприяють стиранню кордонів держав І регіонів, у держави виникають особливі функції. Вона повинна набувати нових рис. що адаптують її до реальностей XXI століття - нових економічних зв'язків, інтернаціоналізації торговельних, фінансових, соціальних взаємовідносин.

Так, загальний стан економік окремих країн впливає на обсяг світової торгівлі, а її лібералізація спрощує вихід окремих товаровиробників на світовий ринок, збільшуючи обсяги торгівлі. Неоднорідність розвитку окремих країн призводить до нерівномірності руху грошових потоків, а структурна перебудова їх економік - до зміни товарної структури торгівлі. Перенесення виробництв у країни з дешевою робочою силою сприяє розвитку виробничого потенціалу цих країн. Різні рівні інфляції також призводять до переливання грошового капіталу у країни, де інфляція вища і згідно вищі банківські процентні ставки.

Таким чином, глобалізаційні процеси, відкритість економік, з одного боку, об'єктивно обмежують дієвість держави, зменшуючи набір ефективних важелів економічної політики. З іншого - підвищують відповідальність держави відносно реалізації порівняльних конкурентних переваг, притаманних національній економіці, з метою посісти належне місце у сучасному світовому поділі праці. Тобто йдеться про необхідність розширення та ускладнення регуляторних функцій держави. Важлива розробка політики, яка б забезпечувала оптимальне поєднання національних інтересів країни з вимогами та обмеженнями, які накладає економічна глобалізація.

Врахування виділених ключових та інших факторів при розробці політики державного регулювання означає встановлення своєрідного балансу сил у ході "протистояння" державності та економіки і вимагає відмовитися від політики як централізму, так і мінімізації ролі держави, а перейти до її ефективно організованої діяльності.

Похожие статьи