Поделиться Поделиться

Структура міжнародної економіки

Структуризація міжнародної економіки можлива за багатьма критеріями. Головні з них - рівень розвитку національних економік; форми міжнародних економічних відносин та їх регулювання; регіональні інтеграційні угрупування; об'єкти світового ринку.

1. Рівень розвитку національних економік визначається:

- обсягом ВВП на душу населення;

- ефективністю факторів виробництва;

- станом наукових досліджень і наукових досягнень;

- демографічною ситуацією, наявністю кваліфікованих кадрів;

- рівнем доходів і рівнем споживання населення;

- часткою та характером взаємодії економічних укладів, механізмів ринкового саморегулювання, державного й громадянського регулювання економіки;

- ступенем інтегрованості національних економік у міжнародну економіку.

За рівнем розвитку національної економіки універсальним є поділ країн на розвинуті країни чи промислово розвинуті країни, країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються (рис. 1.4). Докладніше про національні економіки зазначених країн йтиметься в темі 2.

2. Наступний критерій структуризації міжнародної економіки - форми міжнародних економічних відносин та їх регулювання.

Ускладнення міжнародного економічного життя закономірно зумовлює об'єктивну необхідність регулювання міжнародних економічних відносин. Головним суб'єктом такого регулювання є держава (табл. 1.2). Пов'язані з цим проблеми та шляхи їх вирішення більш докладно розглядатимуться в наступних темах.

Таблиця 1.2

Форми регулювання міжнародних економічних відносин

Міжнародне регулювання та нагляд

Економічні

Фінансові

Міжнародні організації

Форми МЕВ

Міжнародна торгівля

Міжнародний рух факторів виробництва

Міжнародні валютно-фінансові відносини

Державне регулювання

Регулювання зовнішньої торгівлі

Регулювання руху факторів виробництва

Валютне, банківське та

фіскальне регулювання

Мікроекономічна політика

Макроекономічна політика

Базові поняття

Світове господарство

Світовий ринок

Міжнародний поділ праці

3. Певна структуризація міжнародної економіки можлива за критерієм належності країн до регіональних інтеграційних угрупувань.

Важливими передумовами економічної інтеграції країн є спільність економічних інтересів, компліментарність національних господарських механізмів, достатній рівень індустріального розвитку, а також територіально-географічна близкість. З огляду на зазначене найбільш сталими та впливовими є наступні регіональні інтеграційні угрупування: а) європейське - ЄС; б) євразійське - СНД; в) північно-американське - НАФТА; г) південно-східно-азійське - АСЕАН.

4. За характером економічних об'єктів ринкових відносин в міжнародній економіці виділяють наступні складові світового ринку: ринок товарів та послуг; ринок робочої сили; ринок капіталів; валютний ринок; ринок цінних паперів.

Сукупність організаційно-правових форм, що обслуговують світовий ринок та забезпечують нормальний режим його функціонування, складає світову інфраструктуру. До її складу входять водна, повітряна, залізнична та автомобільна транспортна системи; енергосистема; мережа інформаційних комунікацій (супутникова, космічна, Інтернет); міжнародна система національного рахівництва; уніфіковані міжнародні стандарти тощо.

Рух міжнародної економіки: форми, напрямки, чинники. Матеріальні основи розвитку міжнародної економіки

Процес утворення міжнародної економіки як цілісної системи також не завершився і займатиме тривалий проміжок часу. Через те у її визначенні значною мірою підкреслюється не стільки завершеність процесу, скільки його спрямованість і рух, котрий має визначені форми і напрямки.

Важливою формою руху міжнародної економіки є функціонування, яке виражається у стаціонарній взаємодії змістовних складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

Розвиток (прогрес) міжнародної економіки виступає як незворотна закономірна зміна змістовних складових та якісних параметрів міжнародної економіки в напрямку їх покращення та удосконалення. Протилежним цьому напрямку є регрес, котрий проявляється у погіршенні й занепаді змістовних складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

Важливою детермінантою розвитку міжнародної економіки є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські способи функціонування економік різних країн. Глибинною основою даного процесу виступають зміни у власності на засоби виробництва та глобалізація економічних процесів. Відбувається поступове структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями, адаптуються їхні галузеві та міжгалузеві структури. Водночас залишається доволі виразним поділ країн світу на центр та периферію.

Особливими формами руху міжнародної економіки є відхилення від загальноцивілізаційного вектора (тренда) еволюції та "тупиковий" рух (безперспективний, що не має майбутнього) окремих складових і якісних параметрів міжнародної економіки.

Серед основних чинників розвитку міжнародної економіки слід виділити:

- матеріальні, які представлені інтернаціоналізацією виробництва, міжнародним поділом факторів виробництва та усуспільненням виробництва;

- соціально-економічні, які виступають у формі міжнародних економічних відносин та загальних економічних законів;

- неекономічні, які детермінуються законами та закономірностями руху політичної, соціальної та духовної сфер сучасного світу;

- природно - екологічні, які детермінуються законами та закономірностями руху навколишнього середовища;

- ступінь адекватності економічної політики об'єктивному стану міжнародної економіки та її середовища.

З огляду на особливості форм і напрямів руху міжнародної економіки необхідно розглянемо докладніше головні чинники розвитку міжнародної економіки.

Важливими матеріальними основами розвитку міжнародної економіки виступають інтернаціоналізація виробництва, міжнародний поділ праці та усуспільнення виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва (від лат. inter - поміж та nationis - нація) - об'єктивний історичний процес виникнення та поглиблення взаємозв'язків та взаємозалежності поміж національними господарствами різних країн, що обумовлений розвитком міжнародної спеціалізації та поділу праці. Інтернаціоналізація виробництва виражає специфічну форму усуспільнення виробництва у світовому масштабі та охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється у всіх сферах: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Інтернаціоналізація виробництва складає об'єктивну основу розвитку всіх форм МЕВ.

Інтернаціоналізація виробництва почалася за доби великої машинної індустрії. Вона означає вихід продуктивних сил за національні кордони, їх взаємодію й формування міжнародних продуктивних сил, які використовуються людством чи окремими країнами (їх групами) спільно, незалежно від їх соціально-економічного та політичного устрою. Інтернаціоналізація охоплює практично всі країни світу, галузі та види діяльності. Це означає, що реальністю є закон інтернаціоналізації виробництва, котрий детермінує поглиблення та розширення, перш за завжди, соціально-економічних та організаційно-економічних зв'язків національних економік.

Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку. Вузькість внутрішніх ринків, нестача сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах. Інтернаціоналізація об'єднує структурні елементи міжнародної економіки в єдине ціле. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність міжнародної економіки, зростає її органічна цілісність. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

Сучасними тенденціями та характерними рисами інтернаціоналізації виробництва є:

- зростання кількості галузей, виробництв та видів економічної діяльності, які розраховані на інтернаціональне використання і споживання їх продукції;

- поглиблення міжнародного характеру не тільки загального та часткового, проте й одиничного поділу праці;

- домінуючий розвиток міжнародного кооперування виробництва у формі заздалегідь узгодженого постачання товарів та послуг;

- інтернаціоналізація руху людського капіталу;

- розвиток розгалуженої світової інфраструктури.

Інтернаціоналізація виробництва є економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва. Передумови міжнародного поділу праці (МПП) формуються в процесі суспільного поділу праці за родом діяльності і його просторової диференціації.

Сучасні продуктивні сили потребують такого поділу праці, котрий робить економічно неефективним чи навіть просто неможливим забезпечення виробничих та інших потреб кожної окремої країни лише за рахунок її власних сил. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального розвитку виробництва.

Міжнародний поділ праці - це вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці поміж країнами. Він спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва поміж ними в певних кількісних та якісних співвідношеннях.

Характерні ознаки МПП:

1. Специфіка сфери діяльності. МПП виражає структуру міжнародної економіки, відносини поміж двома чи більше національними економіками. Суб'єктами МПП виступають підприємства різної національної приналежності.

2. Своєрідність шляхів впливу на структуру національної економіки. Якісні зміни внутрішнього поділу праці в країні (ВПП), що відбуваються під впливом НТП, прямо змінюють структуру народногосподарського комплексу. Участь країни у МПП впливає на перебудову народногосподарської структури опосередковано, шляхом пристосування національної економіки до потреб інших країн, учасниць МПП. Участь у МПП дає можливість країні сконцентрувати свої зусилля на виробництві тих товарів, для яких у неї існують якнайкращі абсолютні та відносні умови, переваги, розширити виробництво цих товарів до масштабів, достатніх для задоволення як власних потреб, так і потреб країн-партнерів шляхом експорту. Водночас участь у МПП дозволяє країні відмовитися від виробництва товарів, де дані переваги мінімальні, забезпечити їх споживання шляхом імпорту.

3. Відмінності обсягів повноважень суб'єктів МПП. Насамперед йдеться про значне зростання економічної ролі держави як суб'єкта МПП. Держава не тільки здійснює самостійні економічні акції на міжнародних ринках, проте й опосередковує зовнішньоекономічні зв'язки національних товаровиробників шляхом зовнішньоекономічної політики. Більш того, держава може впливати не тільки на поведінку національних товаровиробників, а й усіх учасників МПП. Водночас вплив держави на міжнародні процеси обмежений міждержавними угодами та нормами міжнародного права.

4. Масштабність. Номенклатура товарів, що обмінюються у межах МПП, є більш вузькою, ніж у межах ВПП, у через те числі і за причинами специфіки національної формули споживання. Підтвердженням цьому є той факт, що обсяг міжнародного товарообігу на рубежі XXXI ст. значно менший сумарного ВВП всіх країн світу.

На формування міжнародного поділу праці й ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають наступні фактори:

- природно-географічні - відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наявності природних ресурсів, моря чи виходу до моря, великих річок чи озер тощо;

- соціально-економічні - стан людського капіталу, науково-технічний прогрес; технологічна структура економіки; продуктивність факторів виробництва; ступінь соціальної диференціації; особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій; соціально-економічні форми національного виробництва і зовнішньоекономічних зв'язків; ступінь монополізації виробництва та ринків; розвиток нецінових форм конкуренції тощо;

- духовні - національні традиції, релігійна ситуація, тип культури, ідеологія тощо.

Певний, а іноді й вирішальній вплив на міжнародний поділ праці справляють також політичні фактори, серед яких виділяють правовий режим економічної діяльності, ступінь демократизації суспільства, рівень державного суверенітету, міжнародні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил у країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси, геополітичні інтереси та зміни політичної карти світу, єдність цілей соціально-економічного розвитку тощо.

У залежності від рівня реалізації МПП виділяють внутрішньогалузеву, міжгалузеву, міжродову та народногосподарську форми МПП.

Внутрішньогалузева форма МПП виражає концентрацію зусиль підприємств різних країн, які відносять до однієї галузі національної економіки, на виробництво певних предметів, в через те числі деталей, агрегатів, вузлів та взаємний обмін цими предметами.

Існують різновиди внутрішньогалузевого МПП:

МПП, що оснований на частковій предметній спеціалізації, коли та чи інша країна концентрує свої зусилля на виробництві лише одного виду продукції з усієї номенклатури;

МПП, що базується на багатовидовій предметній спеціалізації, коли країна-учасник виробляє декілька видів даного предмету;

МПП, оснований на універсальній предметній спеціалізації, коли країна-учасник спеціалізується на виробництві усієї номенклатури продукції даної галузі.

Внутрішньогалузева форма МПП характеризується поділом праці поміж різними галузями одного роду виробництва (до останніх відносять промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок, будівництво, торгівля). За кількістю учасників має місце дво- чи багатосторонній внутрішньогалузевий МПП.

Міжродова форма МПП характеризується поділом праці поміж різними родами виробництва. Навіть коли спеціалізація та обмін мають місце поміж певною галуззю промисловості, наприклад, автомобілебудуванням, та одним підрозділом сільського господарств наприклад, рослинництвом , йдеться про міжродовий МПП , бо галузі відносять до різних родів виробництва.

Народногосподарська форма МПП характеризується розподілом економічної діяльності поміж країнами у масштабі їх національних економік, концентрацією зусиль окремих країн на виробництві певної товарної частини ВВП, що призначена для продажу на міжнародних ринках.

Однією з головних матеріальних основ розвитку міжнародної економіки є усуспільнення виробництва, як чинник і наслідок міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації виробництва. Усуспільнення виробництва - це поєднання багатьох уособлених національних виробничих процесів у єдиний міжнародний виробничий процес. Головною формою усуспільнення виробництва є міжнародне економічне співробітництво.

Міжнародне виробниче співробітництво - це система економічних відносин поміж державами, фізичними та юридичними особами різних країн з приводу здійснення відтворювального процесу на макро-і мікрорівні. В сучасних умовах його провідною формою є міжнародне виробництво.

У навчальній і науковій літературі існує декілька точок зору на сутність міжнародного виробництва. Головні з них базуються на таких основних принципах:

- міжнародне виробництво охоплює весь кругообіг промислового капіталу, що оперує в міжнародній економіці;

- до міжнародного виробництва доцільно віднести тільки ті процеси у сфері виробництва, коли підприємства різних країн включені до єдиного технологічного ланцюга виготовлення кінцевої продукції;

- міжнародне виробництво має місце тільки тоді, коли за національні кордони виходить виробниче кооперування, засноване на одиничному поділі праці.

Важливими формами міжнародного виробничого співробітництва виступають: спільне координування виробництва і реалізації продукції на основі спеціалізації та кооперування; промислове співробітництво у формі міжнародної торгівлі; науково-технічне співробітництво; спільне підприємництво; діяльність міжнародних корпорацій; вільні економічні зони.

У сфері міжнародного виробництва найвиразніше проявляється роль транснаціональних корпорацій (ТНК), спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва в сучасних умовах припадає від 30% до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту міжнародної економіки.

Зокрема, транснаціональні корпорації контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частку торгівлі послугами, 80 % посівних площ, що спеціалізовані на експорті сільськогосподарської сировини. Загальний обсяг продажів ТНК та їхніх зарубіжних філій значно перевищує загальносвітовий експорт.

ТНК виступає однією з провідних форм міжнародних корпорацій. Міжнародні корпорації - це великі виробничі об'єднання, тобто об'єднання промислових, торговельних, транспортних чи банківських фірм, діяльність яких виходить далеко за межі країн базування і забезпечує їм найсприятливіші позиції у виробництві. Згідно класифікації ООН на рубежі XX-XI ст. до міжнародних корпорацій відносять лише великі фірми з річним оборотом більше 2-х млрд. дол. (більше 4-х млрд. дол. - для фінансових корпорацій); що мають філії і дочірні компанії не менш, ніж у 6 країнах світу; значну частку продаж, що здійснюються за межами країни базування; а також відповідну частку закордонних активів у їх загальній структурі. Виділяють три групи міжнародних корпорацій: ТНК, багатонаціональні корпорації, міжнародні корпоративні союзи. Домінуючою формою виступають ТНК - національні монополії із закордонними активами та правом власності і контролю над діяльністю всієї корпорації, в через те числі її закордонних філій.

Головними мотивами міжнародної експансії ТНК є, по-перше, значне розширення ринку шляхом розвитку горизонтальної та вертикальної інтеграції. По-друге, суттєве зниження витрат виробництва за рахунок зростання його масштабів і залучення дешевої сировини та робочої сили. По-третє, контроль над технологічними трансферами, значення яких в сучасних умовах зростає. Таким чином, ТНК виступає головним суб'єктом міжнародного виробництва.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробництва створюються у вільних економічних зонах. Вільні економічні зони - це частина національного економічного простору, анклав, де використовується певна система пільг, яка не застосовується на інших територіях держави. Розрізняють безмитні зони чи зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортно-промислові зони. В міжнародній економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10% обсягів міжнародної торгівлі.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва виражається у диференціації національних виробництв, концентрації їх зусиль на виробництві товарів та послуг у відповідності до абсолютних і відносних переваг країни з метою задоволення потреб суспільства у глобальному масштабі. Тобто суб'єкти національної економіки, приймаючи участь в міжнародному виробництві, випускають певні товари, які створені робітниками конкретних професій на підприємствах, що розташовані на певних територіях. Міжнародна спеціалізація виробництва існує у трьох формах: предметній, професійній та територіальній.

До основних видів предметної міжнародної спеціалізації виробництва відносять спеціалізацію виробництва готової продукції; подетальну (виробництво та обмін поміж підприємствами частинами, компонентами продуктів) та технологічну чи постадійну спеціалізацію (поділ єдиного технологічного процесу на окремі стадії поміж підприємствами різних країн).

Домінуючим видом предметної спеціалізації у сучасному світовому господарстві є спеціалізація виробництва готової продукції. За існуючими прогнозами ця тенденція розвитку МПП буде мати місце і в майбутньому. Відносно новою і якісно вищою модифікацією міжнародної спеціалізації виробництва готової продукції виступає спеціалізація по створенню комплектного устаткування та систем машин, що забезпечують повну механізацію та автоматизацію виробничих процесів при спорудженні промислових об'єктів "під ключ".

Невід'ємним від спеціалізації виробництва є міжнародне кооперування виробництва, яке проявляється в узгодженні та об'єднанні спеціалізованих виробничих процесів суб'єктами різних національних економік для виготовлення кінцевої продукції. Міжнародне виробниче кооперування, як форма МПП, зберігає обидві його характерні риси: спеціалізацію (кооперанти на договірній основі розмежовують поміж собою виробничі обов'язки відносно спільного створення узгодженої продукції) та обмін (за умови збереження кооперантами своєї господарської самостійності).

Міжнародне виробниче кооперування являє собою історично обумовлену, вищу форму розвитку кооперації. Водночас, будучи відносно самостійним розвиненим економічним феноменом, міжнародне виробниче кооперування характеризується власними специфічними рисами:

1. Виробничі зв'язки здійснюються поміж різними власниками (на відміну від таких складних видів кооперації, як фірми, промислові об'єднання, ТНК, де мають місце виробничі зв'язки у межах однієї форми власності). Обмін поставками здійснюється через товарний обмін, що потребує зміни власників і відповідних правових відносин.

2. Заздалегідь договірний характер, тобто кооперанти у юридичному порядку розмежовують виробничу спеціалізацію.

3. Зазвичай міжнародне виробниче кооперування носить комплексний характер, охоплюючи всі стадії відтворювального процесу, в через те числі і науково-дослідницьку діяльність, до- та післяпродажне обслуговування тощо.

Взаємопов'язаність міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва забезпечує єдність світового виробничого процесу на всіх його стадіях згідно до рівня розвитку продуктивних сил і характеру економічних відносин.

Виробниче кооперування, як певна система відносин, характеризується сферою реалізації, галуззю діяльності та методами співпраці. Основними сферами міжнародного кооперування є:

1) виробничо-технологічна співпраця, що включає передання ліцензій та прав власності, розробку та узгодження виробничої документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції та послуг, удосконалення менеджменту, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм;

2) торговельно-економічні процеси, пов'язані з реалізацією продукції;

3) післяпродажне обслуговування техніки. Методи міжнародного кооперування виробництва:

- підрядний метод чи підрядне кооперування передбачає угоду поміж підприємствами різної національної приналежності відносно спеціалізації. Даний метод має поширення у промисловості та будівництві;

- взаємна часткова спеціалізація означає часткову спеціалізацію кооперантів на виготовленні кожним з них специфічної проміжної продукції, вузлів, агрегатів на основі використання індивідуальних ресурсів і наступну їх поставку один одному для виготовлення власного кінцевого продукту. Даний метод поширений поміж фірмами, які за характером своєї діяльності знаходяться у прямій двосторонній виробничій залежності;

- реалізація фірмами різної національної приналежності спільної програми створення кожною з них власного кінцевого продукту чи єдиного продукту (від науково-технічного проектування до післяпродажного обслуговування);

- спільне будівництво промислових об'єктів;

- створення спільних підприємств.

← Предыдущая страница | Следующая страница →