Поделиться Поделиться

Міжнародний науково-технологічний обмін

В сучасних умовах формування постіндустріальної цивілізації головним джерелом „багатства націй" стають знання, інтелект, котрі забезпечують генерування нових ідей і створення нових технологій. Науково-технічний прогрес та інновації стали ключовим фактором порівняльних переваг і міжнародної конкурентоспроможності. Попри дедалі зростаючий вплив науково-технічного прогресу на економічний розвиток, рівень впровадження науково-технічного прогресу в країнах світу суттєво відрізняється, що значною мірою зумовлено не лише різною забезпеченістю базовими факторами виробництва (працею і капіталом), проте й відмінностями їх якісних характеристик. Об'єктивно виникає потреба у появі міжнародного науково-технологічного обміну, перетворенні його на самостійну форму міжнародної економічної діяльності та формуванні світового ринку технологій.

Сутність, передумови та чинники міжнародного науково-технологічного обміну

Міжнародний науково-технологічний обмін - це сукупність економічних відносин поміж іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Суб'єктами міжнародного науково-технологічного обміну виступають: національні фірми, університети та науково-дослідні установи, бізнес-центри, венчурні фірми, технополіси, багатонаціональні корпорації, держави, інтеграційні угруповання, міждержавні утворення, міжнародні організації.

Об'єктом міжнародного науково-технологічного обміну є технології - сукупність науково-технічних знань про сполучення різних факторів виробництва для забезпечення бажаного випуску товарів і послуг. Технології є специфічним об'єктом міжнародного обміну, оскільки можуть набувати уречевленого і неуречевленого вигляду. їх міжнародне переміщення може нагадувати як рух звичайних товарів (технології, втілені у нових високотехнологічних машинах і обладнанні) чи послуг (управлінський чи науковий консалтинг), так і рух факторів виробництва (безпосереднє залучення іноземних вчених і фахівців до проведення досліджень, навчання персоналу та ін.).

Передачу неуречевлених технологій як систематизованих знань, досвіду, науково-технічної інформації, необхідних для виробництва товарів чи надання послуг, називають міжнародним трансфером технологій у вузькому розумінні. У широкому розумінні трансфер технологій поряд з „чистими" технологіями охоплює матеріалізовані технології, які передаються через торгівлю високотехнологічними товарами.

Визначення ступеня технологічності товарів здійснюється за методикою, розробленою ЮНКТАД, на основі показника технологічної ємності торгівлі. Технологічна ємність торгівлі (ТЄТ) - це коефіцієнт (чи процент), котрий відображає питому вагу витрат на дослідження і розробки у загальному обсязі витрат виробництва і торгівлі товарами окремих галузей. Він розраховується для різних галузей і окремих товарів різних країн світу та їх груп. На основі узагальнених даних визначається його середнє значення. Високотехнологічноємними вважаються товари чи галузі, для яких ТЄТ значно перевищує середнє значення; середньотехнологічноємними - для яких ТЄТ близька до середнього значення; низькотехнологічноємними - для яких ТЄТ значно нижча від середнього значення. У країнах ОЕСР середня ТЄТ для високотехнологічних товарів становить 11,4%, для середньотехнологічних - 1,7%, для низькотехнологічних - 0,5%. Високотехнологічноємною вважається торгівля аерокосмічним обладнанням (22,7%), комп'ютерами (17,5%); середньотехнологічноємною є торгівля автомобілями (2,7), хімікатами (2,3); низькотехнологічноємною є торгівля цеглою, глиною (0,9), продуктами харчування (0,8), папером (0,3%) [1, 265].

Згідно зі стандартною міжнародною торговельною класифікацією 8ГТ8-2000 „високі технології" передбачають питому вагу витрат на наукові дослідження та технологічні інновації від 3,5% до 8,5% вартості кінцевого продукту. До них віднесено 41 вид сучасних продуктів, розрахованих на масового споживача: продукція автомобілебудування, машинобудування, електротехнічної, хімічної промисловості та ін. „Ключові (проривні, провідні) технології" охоплюють продукти, частка витрат на наукові дослідження та технологічні інновації у вартості яких перевищує 8,5%. До них віднесені: нанотехнології і нанопродукти, радіоактивні матеріали, фармацевтична продукція, обладнання для автоматизованої обробки інформації, напівпровідникові пристрої, телекомунікаційне обладнання, аерокосмічна і медична техніка та ін.

Показником технологічного рівня окремої країни може слугувати частка високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості. Як правило, даний ознака корелює з рейтингом країни за індексом людського розвитку.

Важливою передумовою міжнародного науково-технологічного обміну неуречевленими його об'єктами є правовий захист їх власників, котрий забезпечується за допомогою одного чи декількох інструментів, до яких відносять патенти, ліцензії, копірайт, товарний знак.

Патент є документом, котрий видається компетентним державним органом винахіднику, засвідчує його авторство та пріоритет, а також дає йому монопольне право на використання нововведення протягом певного часу (зазвичай 15-20 років).

Ліцензія - це дозвіл, що надається власником нововведення (ліцензіаром), зацікавленій стороні (ліцензіату) на комерційне його використання протягом обумовленого терміну за певну плату. При цьому інновація може бути як захищеною, так і не захищеною патентом.

Копірайт (право відтворення) є документом, котрий засвідчує ексклюзивне право автора літературного, аудіо- та відео- твору на його показ і відтворення. Копірайт головно захищає твори мистецтва і літератури, проте поширюється і на знання, що використовуються у виробництві (креслення, ескізи, макети і т.п.).

Товарний знак (фірмова марка) - це зареєстрований у встановленому порядку символ певної фірми (малюнок, графічне зображення, абревіатура, ім'я засновника та ін.), що слугує індивідуалізації виробника товару і не може бути використаний іншими суб'єктами без офіційного дозволу власника.

Перераховані інструменти правового захисту забезпечують вченим, винахідникам, розробникам нових технологій виключне право розпорядження ними і в міжнародному обміні слугують основою утворення конкурентних переваг та монополізації ринків.

Об'єктивною основою міжнародного технологічного обміну виступає асиметричність науково-технічного розвитку окремих країн, виникнення поміж ними технологічного розриву. Безпосередніми чинниками розвитку міжнародного науково-технологічного обміну виступають вигоди, які отримують як експортери, так й імпортери технологій.

Експорт технологій:

- є додатковим джерелом прибутку, одержання якого дозволяє компенсувати частину витрат на розробку технологій, зокрема через продаж ліцензій;

- дозволяє отримувати прибуток від інноваційних продуктів, які пройшли пік життєвого циклу у країні походження, для впровадження яких відсутня належна виробнича база чи внутрішній попит обмежений;

- стає альтернативою торгівлі, коли експорт товарної продукції, виготовленої за даною технологією, неможливий через торговельні бар'єри, дозволяє обійти їх і прискорює проникнення фірм на іноземні ринки;

- часто супроводжується додатковими поставками обладнання, комплектуючих, сировини та ін., що збільшує товарний експорт країни;

- іноді дозволяє отримати доступ до інших технологій, якими володіє іноземний партнер, через зустрічне („перехресне") ліцензування, встановити контроль над закордонною фірмою через умови ліцензійної угоди (обсяг виробництва, участь у прибутках і т.п.);

- створює можливості для вдосконалення об'єкта ліцензії за участю покупця та ін.

Імпорт технологій:

- дозволяє країнам отримати доступ до інновацій, ліквідувати чи зменшити технічне відставання у певних галузях, зекономити кошти і час на розробку технологій1;

- слугує засобом підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється за придбаною технологією, та експортних можливостей покупця; дозволяє оновлювати і розширювати виробництво, оскільки передача технологій часто супроводжується припливом іноземних інвестицій;

- завдяки впровадженню придбаної технології дозволяє створити анти-імпортне виробництво і скоротити витрати на товарний імпорт;

- дозволяє розраховувати на технічну чи організаційну допомогу продавця в освоєнні нового продукту чи процесу та ін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →