Поделиться Поделиться

Торгова політика Європейського Союзу

Єдина торгова політика ЄС як основа європейської інтеграції

Формування і організація єдиної торгової політики

Єдина торгова політика ЄС є, по суті, політикою в сфері регулювання зовнішньоторговельних відносин. Вона виникла і розвивається з другої половини XX ст. у зв'язку з формуванням і поширенням процесів інтеграції в Європі.

У всіх регіонах світу наприкінці 1980-х році. стала просліджуватися та домінувати тенденція до уніфікації економічної політики. В цих умовах стала необхідною подальша координація зусиль європейських країн у зовнішньоекономічній діяльності для забезпечення успішного функціонування компаній із країн Європейського співтовариства на зовнішньому та внутрішньому ринках. Для країн Європейського співтовариства була характерна висока залежність від зовнішнього ринку та зовнішньоекономічної діяльності. Це також більше загострило проблеми підтримки конкурентоспроможності європейських компаній на світовому ринку і їх захисту на внутрішньому ринку. Причиною низької конкурентоспроможності європейських фірм тривалий час була відособленість національних ринків і застосування ними різноманітних захисних та стимулюючих заходів. Це обумовлювалося таким:

- економічний розвиток окремих країн ЄС не дозволяв у повній мірі протистояти основним конкурентам - США та Японії, а в останні роки новим індустріальним країнам;

- різниця в правилах застосування захисних заходів дозволяла конкуруючим фірмам проникати на ринки одних країн через ринки інших, які були менш захищеними від іноземної конкуренції;

- неузгодженість заходів стимулюючого характеру збільшувала кількість дрібних конкурентів на ринку одного товару, що підсилювало конкурентні позиції американських та японських ТНК [8,с. 125].

Основними передумовами розробки єдиного підходу до захисту національного, тобто європейського, ринку стали:

- загострювання конкуренції;

- вихід країн на новий рівень протекціоністського захисту;

- залучення до конкуренції сфери послуг та науково-технічних знань. Принципи і правила формування єдиної зовнішньоторговельної

політики, що були закладені в основу Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства, були переглянуті та доповнені. Вони знайшли відображення в Маастріхському та Амстердамському договорах. Поняття "зовнішньоторговельна політика" було розширено, а узгоджені дії стали поширюватися на всі сфери зовнішньоекономічної діяльності. В рамках ЄС було розроблено єдину комерційну політику відносно третіх країн. Вона узагальнила досвіт захисту конкурентних переваг європейського ринку.

Розширювання міжнародної торгівлі та посилення конкуренції перетворили єдину торгову політику ЄС у найважливіший напрям інтеграційної взаємодії. Об'єднання зусиль в області міжнародної торгівлі сприяло підвищенню авторитету ЄС у світі. Перспектива поширення та консолідації єдиного ринку посилила позиції ЄС як на двосторонніх переговорах з окремими партнерами, так і на багатосторонніх переговорах у рамках ГАТТ. Так, зокрема СОТ вважає, що в перспективі модель взаємодії та лібералізації торгівлі в рамках ЄС може слугувати прикладом для оформлення співробітництва поміж членами СОТ.

Оскільки ринок ЄС є найбільшим, він суттєво впливає на стан світової торгівлі та розробку правил її регулювання. Однак, в окремих випадках даний вплив може мати асиметричний характер, тобто ринок ЄС і його регулювання більш важливі для інших країн, ніж ринок цих країн - для ЄС. Прикладом цього може слугувати Австралія. Так на частку ЄС припадає 15% обсягу австралійського експорту і 24% австралійського імпорту, при цьому частка Австралії в загальному обсязі європейської торгівлі становить лише 2% [8, с. 127].

Важливу роль для багатьох країн, які не входять у ЄС, грають питання зовнішньоторговельного регулювання. Шляхом послідовного проведення переговорів Євросоюзом була сформована система зовнішньоторговельних відносин з окремими країнами, яка приймала до уваги їхню специфіку та значення для європейського ринку. Для кожної групи країн, що мають спільні специфічні риси і значення для ЄС як торгових партнерів, було розроблено особливі форми відносин і визначені преференції. Це стало важливою конкурентною перевагою ЄС порівняно з заокеанськими конкурентами, оскільки дозволило у визначених межах закріпити свої позиції на найцікавіших для них ринках.

Торгова політка ЄС одночасно виступає результатом і інструментом європейської інтеграції. Вона слугує не тільки головним регулятором інтеграції, сприяє її розвитку, а й відображає та втілює її результати і потреби. Чим тісніше торгова політика зв'язана з процесами, що відбуваються в суспільстві, повніше віддзеркалює умови та потреби розвитку, тим більш успішно впливає на процеси, які вона регулює.

Правове регулювання торгівлі ЄС не відміняє і не замінює правові норми держав-членів. Воно виходить з того, що завдання формування єдиного ринку може бути виконано лише у випадку, коли визначальні його правові норми єдині в головному і схожі в решті. Інтереси зовнішньої торгівлі ЄС потребують, щоби загальний ринок функціонував у межах єдиного правового простору.

Із самого початку формування єдиної торгової політики виходили з того, що слід добитися зближення права країн-учасниць у той мірі, яка необхідна для належного функціонування єдиного ринку. Країни ЄС, з одного боку, не відмовлялись від свого права, а з другого - погодились з тим, що у сфері зовнішньої торгівлі повинно відбуватися зближення національних торгових систем.

Вихідні положення з питання гармонізації національних законодавств викладено у Римському договорі. Особлива увага приділялася через те, щоби національні правові акти не порушували умови конкуренції в рамках єдиного ринку. Коли таке мало місце - даний акт повинно було відміняти.

Розвиток і поглиблення інтеграції сприяло посиленню контролю за відповідністю норм національного права принципам єдиного ринку. Відмова будь-якої країни від виконання заходів відносно гармонізації національних законодавств стає предметом особливого розгляду. Згода на застосування національних норм права дається тільки після надання доказів того, що дані норми не є засобом необґрунтованої дискримінації чи прихованих обмежень у торгівлі поміж державами-членами.

Правове регулювання міжнародної торгівлі реалізується насамперед шляхом розподілу повноважень поміж ЄС та країнами-учасницями. Внаслідок цього склалися три сфери повноважень: в першу входять виняткові повноваження ЄС, у другу - спільні повноваження, в третю - повноваження, які країни-члени зберігають за собою і на які не розповсюджується торгова політика ЄС [8.129].

Торгова політика ЄС формується і реалізується за допомогою двох типів законодавства: первинного та вторинного.

До первинного законодавства відносяться засновницькі договори ЄС, договори, які вносять до них зміни ( ревізійні договори), договори про вступ нових країн-членів у ЄС. Згідно з ними регулювання відносин з третіми країнами та іншими суб'єктами міжнародних економічних відносин здійснюється погоджено. Компетенція єдиної торгової політики поширюється на торгівлю товарами, послугами, продукцією інтелектуальної власності. До інших питання, які частково відносяться до компетенції єдиної торгової політики, відносяться: непряме оподаткування, застосування стандартів і заходів технічного регулювання, патентна політика та додержування зобов'язань прав інтелектуальної власності.

Акти вторинного законодавства з питань торгової політики мають такі головні правові форми:

- регламенти. Вони є обов'язковими і мають пряму дію в країнах-членах ЄС, тобто підлягають застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні. їхня реалізація не потребує прийняття спеціальних рішень;

- директиви. їх головна відмінність від регламенту полягає в через те, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті. Вони потребують транспонування в національні правові системи і є обов'язковими для виконання країнами-членами, проте національні органи влади мають право самостійно визначати форми та методи реалізації поставлених завдань. Виділяють два види директив:

- рамкові директиви, які утворюють самостійну групу актів, які ієрархічно не підпорядковані регламенту, і звичайні директиви, які можуть містити більш детальну регламентацію, особливо коли вони приймаються на основі й на виконання регламенту (у цьому випадку має місце ієрархічна підпорядкованість). Директиви можуть бути адресовані як всім , так і окремим державам-членам ЄС;

- рішення. Це акти індивідуального, а не загального характеру. Вони обов'язкові для виконання тими, кому адресовані. Причому адресатом не обов'язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб чи навіть окремі юридичні особи;

- рекомендації, які не є обов'язковими документами і мають рекомендаційний характер.

Оскільки торгова політика ЄС реалізується за допомогою різних за типами правових актів, то це дозволяє приймати рішення і контролювати їхнє додержування на всіх рівнях інтеграційної взаємодії.

У торгову політику залучені різні інститути ЄС. До наднаціональних органів ЄС, компетенцією яких є проведення і регулювання єдиної зовнішньоторговельної політики, відносяться Європейська комісія, Європейська рада, Європейський парламент.

Компетенцією Європейської комісії у даній сфері є:

- підготовка та пророблення всіх питання, які стосуються єдиної торговельної політики, а також контролює її здійснення як на рівні ЄС у цілому, так і на рівні окремих країн;

- підготовка пропозицій для Європейської ради відносно проведення переговорів з третіми країнами чи міжнародними організаціями;

- постійна взаємодія з державами-членами з метою виявлення та вирішування проблем, які пов'язані з розбіжностями у національному та наднаціональному законодавстві;

- надання рекомендацій країнам ЄС розроблювати заходи, які необхідні для здійснення координації зовнішньоторговельної політики;

- взаємодія з представниками асоціацій підприємців, торгових палат, профспілок та інших недержавних організацій;

- вивчення та оцінка заходів, які передбачається прийняти. Це здійснюється з метою аналізу економічних, соціальних, екологічних наслідків укладання угод з третіми країнами чи здійснення будь-яких заходів у рамках ЄС.

До компетенції Європейської ради відноситься:

- приймання рішень відносно зміни ставок митного тарифу, укладання тарифних і торговельних угод відносно торгівлі товарами та послугами, укладання і виконання угод відносно обміну інтелектуальної власністю, уніфікації заходів з лібералізації торгівлі, експортної політики та застосування захисних заходів, насамперед антидемпінгових та компенсаційних;

- затвердження рішень та пропозицій Європейської комісії;

- видавання Європейській комісії мандату на проведення переговорів з третіми країнами та організаціями

- делегування Комісії в окремих випадках повноважень відносно прийняття рішень.

Європейський парламент розглядає питання за такими типами процедур:

- процедура консультацій, яка передбачає одержання висновку Парламенту до того, як пропозиція Комісії буде затверджена Радою;

- процедура співробітництва, яка дозволяє Парламенту вносити поправлення з метою удосконалення законодавства;

- процедура прийняття спільних рішень, яка передбачає розподіл законодавчих повноважень поміж Парламентом та Радою;

- процедура одержання згоди, яка необхідна при підписанні міжнародних угод.

Розглянуті повноваження наднаціональних органів відносно торгової політики ЄС свідчать про те, що всі рішення приймаються узгоджено усіма країнами угрупування і відображають спільну позицію країн. Взагалі ЄС і його органи намагаються, щоби ця політика була максимально прозорою і враховувала інтереси всіх зацікавлених сторін.

← Предыдущая страница | Следующая страница →