Поделиться Поделиться

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:

1) вимірювання і оцінка досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема;

2) пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності на основі інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки;

3) розробка плану використання резервів підвищення продуктивності праці, котрий повинен включати конкретні заходи і терміни їх реалізації, передбачати фінансування витрат на дані заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідальних виконавців;

4) розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

5) контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, і регулювання їх виконання;

6) вимірювання і оцінка реального впливу передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

Таким чином, управління продуктивністю праці на підприємстві - це фактично частина загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність - з іншого.

Розглянемо детальніше зміст діяльності економістів та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема - вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі - забезпечення достовірності й порівнянності показників. Щоби виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції чи наданих послуг із витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, якому нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди дозволяється виразити залишки незавершеного виробництва. Також складніше точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо займається випуском багатьох видів продукції, і розділити поміж ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників. Слід також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто дозволяється зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, проте чи одержить від цього користь підприємство, дозволяється сказати, лише розрахувавши продуктивність за багатофакторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, і уречевленої праці. Так само, наприклад, дозволяється замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Коли при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то ознака виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), проте реальний рівень виробітку залишиться незмінним (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Через те завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності.

Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтується на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцінки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу. Шукаючи і аналізуючи резерви, слід звертатися до їх класифікації за різними ознаками (див. § 8.4), щоби не обійти увагою жоден із можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід також раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, проте і у процесі його організації та управління.

Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, про-ранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи, спрямовані на реалізацію поставлених цілей, передбачати фінансування витрат на дані заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розробка критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від впровадження передбачених заходів. На кожен пункт плану повинні бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

Розробка систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди повинен пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися поміж організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, котрий його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати зростання продуктивності праці вплинуть на реалізацію їхніх особистих професійних інтересів (зростання заробітної плати, службове просування і т. ін.).

Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, також до того, як вони стануть надто серйозними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які дозволяється виміряти. В процесі контролю порівнюються фактичні і задані показники продуктивності праці чи їхні складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід завжди пам'ятати, що контроль в будь-якій справі потрібен лише для того, щоби сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки як то спрямування зусиль працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, слід приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, зацікавленості працівників, економічності контролюючих систем.

Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоби оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності й порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню продуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступному періоді зосередити увагу саме на цих напрямках.

Таким чином, управління продуктивністю праці - це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності й будь-якого розміру, коли вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми.

Резюме

В широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих чи і менших затратах праці, що забезпечує підвищення реального продукту і доходу взагалі і в розрахунку на душу населення, зростання рівня споживання, а таким чином, і рівня життя.

Продуктивність праці - це ознака її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, - з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість. Виробіток - це прямий ознака рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу. Виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції і затрати праці - натуральними, умовно-натуральними, вартісними, трудовими. Трудомісткість - це обернений ознака рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг). Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості: технологічна, виробнича, обслуговування, управління, повна.

Фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і причин, що призводять до збільшення продуктивності праці. Вони класифікуються за рівнем керованості, за змістом, за сферою виникнення і дії. Резерви зростання продуктивності праці - це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, проте з різних причин поки що не використані. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори і резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи: соціально економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили; матеріально-технічні, що визначають якість засобів виробництва; організаційно-економічні, що визначають якість поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, в яких визначаються види резервів, конкретні терміни і заходи по їх виявленню і реалізації, плануються витрати на дані заходи і очікуваний економічний ефект від їх впровадження, призначаються відповідальні виконавці, розробляються системи мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності.

Терміни і поняття

Виробіток

Етапи програми управління продуктивністю праці Ефективність праці Інтенсивність праці

Класифікація факторів зростання продуктивності праці Показники виробітку: натуральні, умовно-натуральні, вартісні, трудові

Програми управління продуктивністю праці

Продуктивність

Продуктивність праці

Рентабельність

Рентабельність витрат на персонал

Резерви зростання продуктивності праці

Рівень екстенсивного використання праці

Трудомісткість

Трудомісткість виробнича

Трудомісткість обслуговування

Трудомісткість повна

Трудомісткість технологічна

Трудомісткість управління

Фактори зростання продуктивності праці

Фактори зростання продуктивності праці матеріально-технічні

Фактори зростання продуктивності праці організаційно-економічні

Фактори зростання продуктивності праці соціально-економічні

Запитання та завдання для індивідуальної роботи

1. В через що полягають суть і соціально-економічне значення зростання продуктивності праці?

2. Які показники ефективності ви знаєте? Розкрийте зміст понять "продуктивність" і "рентабельність".

3. Через що інтенсивність праці та рівень екстенсивного її використання мають обмежений вплив на зростання продуктивності праці?

4. Що є невичерпним джерелом зростання продуктивності праці?

5. Охарактеризуйте виробіток як один з показників продуктивності праці.

6. Які види трудомісткості ви знаєте? Чим вони визначаються і для чого використовуються?

7. Яке значення для результатів економічної діяльності має вивчення факторів зростання продуктивності праці?

8. Назвіть соціально-економічні, матеріально-технічні й організаційно-економічні фактори зростання продуктивності праці.

9. Що таке резерви зростання продуктивності праці? Які з них ви можете назвати?

10. Назвіть і охарактеризуйте головні етапи програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

Література для поглибленого вивчення теми

1. ГенкинБМ. Введение в метаэкономику и основания экономических наук: Курс лекций. - М.: Издат. группа "НОРМА-ИНФРА-М", 2002. - 368с-Гл. 7.

2. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов.-М.: Издат. группа "НОРМА-ИНФРА-М", 1998. - 384 с. - Гл. 4.

3. РофеАЛ. Экономика и социология труда: Учеб. пособие. - М.: МИК, 1996. -128 с. - Разд. 1.

4. Современная экономика труда: Монография / Руководитель авторок, кол-ва и науч. ред. В.В. Куликов. Институт труда Минтруда России (НИИ труда). - М.: ЗАО "Финстатинформ", 2001. - 660 с. - Гл. 3.3.

5. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, РОЦІП. Колосовой. - М.: Изд-во МГУ: Изд-во ЧеРо, 1996.-623 с.-Гл. 12.

6. Экономика труда (социально-трудовые отношения) / Под ред. Н.А. Волгина, Ю.Г. Одегова. - М.: ЭКЗАМЕН, 2002. - 736 с. - Гл. 5.1, 5.3,5.4.

← Предыдущая страница | Следующая страница →