Поделиться Поделиться

Економічна політика уряду США

Як вже відзначалося в попередньому розділі, для США притаманна в цілому ліберальна модель втручання держави в оперативну економічну діяльність. Державний сектор в економіці досить незначний порівняно з іншими країнами. Регулююча роль держави здійснюється через встановлення ставок податків, балансування бюджету, політику депозитних ставок кредитних закладів, встановлення пільг та обмежень для певних груп виробників та галузей виробництва тощо. Проте в ситуаціях, коли економіка країни опиняється перед загрозою спаду, а тим більше - кризи, уряд виявляє значно більшу активність і рішучість у проведенні антикризових заходів; його активність залишається також високою, коли необхідно надати національній економіці додаткового імпульсу для збереження та зміцнення позицій на світовому ринку.

Яскравим прикладом втручання уряду в економічні процеси була політика президента Ф. Рузвельта, яка дозволила подолати кризу 1929-1933 році. Ця політика мала підґрунтям економічну теорію Дж. Кейнса про регулюючу роль держави, від чого отримала назву "кейнсіанства". Кейнсіанська програма передбачає збільшення витрат держави для забезпечення зайнятості (в ті роки, - зокрема, за рахунок розширення громадських робіт, витрат на цивільне будівництво), для стимулювання попиту з боку населення і т.п. Кейнсіанство запроваджувалося і в перші повоєнні десятиліття і в цілому воно себе виправдовувало майже до початку 70-х років.

Криза 1973-1975 році. виявила необхідність переходу до інших методів регулювання економіки. Сполучені Штати до цього часу вже втратили майже неподільні позиції в світовій економіці, їх частка у світовому виробництві знизилася під натиском європейських країн та Японії, почав втрачати силу долар, зросла інфляція. В таких умовах президент Р. Рейган запропонував нову програму, яка базувалася на монетаристській теорії американського економіста М.Фрідмена. Суть теорії монетаризму - в послабленні втручання держави в економіку. Монетаристи дійшли до висновку, що регламентація основних параметрів економічного процесу сковує ініціативу бізнесменів, обмежує їх операційні можливості. Через те в основі нової політики, яка називалася "Нові засади для Америки", містилася всіляка підтримка приватного підприємництва. Були суттєво знижені ставки подоходного податку; корпорації одержали значні податкові пільги; пом'якшилася регламентація уряду відносно підприємницької діяльності; приборкана інфляція завдяки обмеженням в кредитно-грошовій політиці. Дані заходи одержали неофіційну назву "рейганоміки".

Застосування монетаристських заходів надало американській економіці нового імпульсу. Темпи зростання реального ВНП підвищилися до 3-4% на рік, знизилася інфляція й безробіття. Інвестиції в інформаційні технології зростали щороку в середньому на 13% [55, с. 377].

"Рейганоміка" діяла ефективно майже до кінця 80-х років, коли виявився черговий спад в американській економіці. Темпи зростання виробництва різко знизилася. Державний бюджет зводився із значним дефіцитом (не в останню чергу - через зниження надходжень податків), сформувалося велике від'ємне сальдо платіжного балансу по поточних операціях. Погіршилося становище найбідніших і незахищених верств населення через скорочення витрат на соціальні потреби. Інвестиційна активність в країні помітно впала.

Уряд Б. Клінтона повернув від монетаризму до політики, якому називають "неокейнсіанством". Вона не передбачає такої жорсткої регламентації економічної діяльності, як класичне кейнсіанство, проте активізує роль уряду в економічній сфері. Головною метою уряду визначалося сприяння притоку інвестицій в економіку. Зросли обсяги державних вкладень в головний капітал країни. Основна увага приділялася заохоченню інвестування в новітні галузі виробництва, які визначають науково-технічний прогрес. Майже половина інвестицій прямувала-ся на купівлю комп'ютерів; на оновлення парку електронної техніки йшло до чверті всіх інвестицій [55, с. 379]. Збільшилися соціальні витрати держави, особливо на охорону здоров'я й освіту. Водночас підвищилися податки.

Успіх неокейнсіанської політики продемонструвала динаміка основних показників економіки в 90-х роках Наприкінці десятиріччя вперше з'явилася тенденція зменшення державного боргу США: з 3,8 трлн. дол. в 1998 р. до 3,4 трлн. дол. в 2000 р. Проте деякі експерти й політики висловлюють побоювання за перспективи подальшого "безхмарного" розвитку американської економіки. її зліт в 90-ті роки, як вважає багато хто з них, згрунтувався на нечуваному "бумі" інвестування в інформаційні технології. Коли даний "бум" пройде (через насичення інформативною технікою американського ринку), то темпи економічного розвитку можуть різко загальмувати. Дані побоювання в певній мірі виправдовує уповільнення темпів розвитку економіки США в другій половині 2000 р. Події 11 вересня 2001 р. (теракт) додали нервування й невпевненості відносно її розвитку. Втім, поки що немає підстав сподіватися на різке скорочення попиту на засоби електронної інформації й іншу новітню техніку на американському ринку в найближчі часи.

Новий президент США Дж. Буш-молодший має намір повернутися до основних засад економічної політики свого батька, котрий був прихильником монетаризму. Його програма, яка також має назву "Нові засади", передбачає, перш за завжди, зниження податків, скасування податку На спадщину, ставки якого досягли 50%. Встановлюються податкові пільги на наукові розробки й дослідження. Бюджетна програма передбачає жорстку економію, що має й надалі скорочувати державний борг. На відміну від "рейганоміки" адміністрація Дж. Буша обережніше ставиться до скорочення витрат на соціальні потреби; будуть мати підтримку пенсійна система і система медичного обслуговування людей похилого віку "Медікейр". Розроблено п'ятирічну програму освіти для дітей з бідних сімей, 70% яких не вміють читати навіть у четвертому класі.

Структура бюджету, прийнята адміністрацією Дж. Буша, має такі показники витрат національна оборона - 30%, освіта - 24%, охорона здоров'я - 20%; енергетика й охорона довкілля - 9%, боротьба із злочинністю й наркоманією - 9%.

Ліберальна модель економіки не передбачає наявності великої частки державних підприємств. Проте й вони є у США. їх головні типи: державні корпорації - акціонерні товариства, увесь капітал котрий належить державі; державні підприємства неакціонерного типу; державні підприємства й заклади у соціальній сфері; змішані державно-приватні підприємства.

За винятком урядових закладів, адміністрації президента на регулювання американської економіки великий вплив здійснює Федеральна резервна система (ФРС) - орган, котрий формально підпорядковується не президентові, а Конгресу. ФРС контролює діяльність комерційних банків, які входять в її систему. Вона впливає на бюджетну політику, контролює грошово-кредитну сферу. Основним напрямком, що привертає увагу ФРС, є динаміка агрегатів грошової маси й рівень процентних ставок на кредитному ринку.

Зовнішньоекономічна політика США спрямована на зміцнення їх позицій в світовій економіці. Вона здійснюється як через механізм діяльності ТНК, так і відстоюванням інтересів США їх представниками в міжнародних організаціях. Зокрема, США постійно відстоюють політику відкритої торгівлі, фритредерства з метою доступу своїх товарів на міжнародні ринки. Водночас вони (всупереч принципам даної політики) зводять протекціоністські бар'єри для обмеження свого ринку від товарів своїх конкурентів. Часто таке обмеження приймає форми антидемпінгових заходів, спонукання торговельних партнерів до "добровільного" обмеження експорту. Така політика пояснюється величезним дефіцитом зовнішньоторговельного балансу.

Більшість експортних угод в США здійснюються без особливого дозволу з боку уряду. Проте в деяких випадках необхідно мати дозвіл на експорт у формі ліцензування. Одержання ліцензії необхідно в ситуаціях, пов'язаних з національною безпекою, зовнішньою політикою, нерозповсюдженням ядерної зброї та інших товарів стратегічного призначення. США жорстко обмежують експорт в деякі країни аж до встановлення ембарго. Свого часу було заборонено експортувати товари й послуги в Іран, Ірак, на Кубу, в Лівію, Північну Корею, Югославію, Судан, Афганістан. В країни, проти яких США ввели торговельні санкції, американці можуть експортувати (при наявності ліцензії) лише продовольство, медикаменти й медичне устаткування.

США надають великого значення участі в інтеграційних процесах. Як вже відзначалося, головні напрямки їх міжнародної економічної інтеграції - американські континенти (з перспективою розширення НАФТА на всю Латинську Америку) й Азіатсько-Тихоокеанський регіон (з перспективою утворення АТЕС на спільний ринок).

В процесі глобалізації США претендує на світове економічне лідерство; дані претензії виправдовуються їх величезним економічним потенціалом і стабільно позитивною динамікою зростання американської економіки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →