Поделиться Поделиться

Основні напрямки ринкових перетворень в економіці незалежної України на першому етапі незалежного розвитку (1991-1994 рр.).

Разом із тим на роз-к Укр.ек-ки негативний вплив справляли скрутне фінансове становище підприємств, недостатня ефективністьприватизації й управління державним майном, зменшення попиту на вітчизняну продукцію через її високу собівартість та неконкурентоспроможність, брак інвестицій, повільне формування законодавчої бази, яка б відповідала економічним процесам перехідної економіки.

Усі ці проблеми привертали увагу науковців, з'являється низка публікацій, присвячених обґрунтуваннюконцепції структурної перебудови, і передусім трансформації промислового комплексу, питанням оптимізації галузевої структури національного виробництва, забезпечення його конкурентоспроможності на світових ринках.

Так, у колективній монографії «Рьіночньїе трансформации в переходной зкономике» доволі детально досліджено мету й об'єкти структурних перетворень у промисловості України, стверджується, що «ефективнішою вважається та структура виробництва, в якій частка проміжної продукції (сировини, палива, матеріалів) буде відносно меншою, а частка кінцевої продукції (споживчих та інноваційних товарів)-— відповідно більшою» . Щодо наявної структури промислового виробництва в Україні, то, на думку авторів, вона є «нераціональною як з економічної, так і з соціальної точок зору, оскільки в ній переважають екологічно шкідливі виробництва», а відтак вона потребує кардинальної трансформації передусім у бік наукоємних виробництв .

Цим проблемам присвячено й монографію В. Коломойцева «Восстановлеиие и структурная трансформация промьішленного комплекса Украиньї». Автор як основу структурної політики розглядає політику промислову, «що визначає стратегію і тактику розвитку промислового комплексу та його структурну трансформацію», головними складовими якої є проблеми енергозбереження, досягнення енергетичної безпеки держави й організації імпортозамісного виробництва. Основою промислової політики України, па його думку, має стати посилення конкурентоспроможності національної економіки. Але, зосередившись на питаннях структурної переорієнтації промислового комплексу країни, автор залишає поза увагою конче важливі проблеми інституціонально-структурних перетворень складових цього важливого процесу.

Утім, як доводить досвід, за умов перехідної економіки структурна перебудова насамперед має спрямовуватися на формування та розвиток ринкового середовища. З огляду на це для України й у теорії, і на практиці на перший план виходить проблема обгрунтування та здійснення комплексу інституціональних реформ: приватизація та законодавче закріплення прав інституту приватної власності, формування конкурентногосередовища, вдосконалення інституту права, становлення правового поля господарювання, розвиток фінансових інститутів, обмеження й ліквідація тіньової економіки тощо.

Наприкінці 1990-х років такий комплексний підхід до аналізу суті та спрямованості структурної політики стає основою багатьох економічних досліджень. Так, П. Єщенко, розглядаючи особливості формування структурної політики за умов трансформації економіки, зосереджується не лише на макроекономічних показниках та аналізі структури промислового виробництва, а й на особливостях формування нової структури власності, соціальної структури суспільства. Він стверджує, що найважливішим завданням у процесі трансформації української економіки є необхідність «подолати економічні, політичні, інституційні перепони, що стримують рух економіки України до нової моделі розвитку» .Отже, наприкінці XX — на початку XXI ст. істотно розширюється сфера наукових досліджень проблем структурної перебудови української економіки, в центрі уваги українських учених опиняються окремі Інститути ринку. Деякі вчені, зокрема С. Єрохін, вважають головними складовими процесу економічного розвитку й структурної трансформації економіки інституціональну модернізацію. Усе це дає підстави стверджувати, що, па думку багатьох українських економістів, саме інституціональний підхід уможливлює комплексне охоплення проблематики структурних реформ та суспільної трансформації; він і стає домінантним у їхніх дослідженнях на зламі тисячоліть.

Реформування аграрного сектора України у 90-ті роки ХХ ст.

У другій половині 1990-х років відбуваються й певні зрушення в аграрному секторі. У межах аграрної реформи, започаткованої ще 1990—1993 роками, були зроблені певні кроки, спрямовані на реформування відносин власності. Ці процеси мали сприяти появі на селі селянина-власника, зацікавленого в мінімізації матеріальних витрат і ресурсозаощадженні, а також у збереженні й підвищенні родючості ґрунтів. Утім, на практиці все відбувалося таким чином, що справжні результати виявилися протилежними тим, що пропагувалися. Реформування відносин власності в сільському господарстві відбувалося надзвичайно низькими темпами, поверхово й непродумано. Дозволивши приватизацію земельних ділянок, що перебували в користуванні громадян, основну масу землі — близько 30млн. га сільськогосподарських угідь, які перебували в користуванні сільськогосподарських підприємств, заходилися роздержавлювати лише від середини 1990-х років, але не як приватну власність на землю безпосередньо селян, а як так звану колективну власність тих самих сільськогосподарських підприємств, які змінили свій статус на недержавний.

Услід за роздержавленням землі розпочалися процеси її паювання та закріплення прав на землю державними актами, внаслідок чого відбувається реформування (або просто ліквідація) значної кількості колективних господарств. процеси розпаювання підприємства, що виникали як орендні на приватній землі, істотно змінювали виробничі відносини, що свідчило про певні позитивні кроки в процесі реалізації аграрної реформи.

Водночас, у багатьох аспектах процес реформування залишався непослідовним, структурні зміни впроваджувалися надто повільно. Отже, в аграрному секторі, усупереч проголошеним реформам, залишається цілий ряд проблем, які необхідно вирішувати, без чого важко очікувати кардинальних змін у бік зростання обсягів сільськогосподарського виробництва. Таким чином, десять років незалежності економіка України та її економічна думка пройшли складний і неоднозначний шлях до формування основних засад ринкової економіки, який 2006 року завершився визнанням світовою спільнотою економіки України як ринкової, що підтверджувало, попри безліч негативних моментів, його безперечну правильність.

Список літературних джерел

271. Адам Смит и современная политическая экономия. Под ред. Н.А. Цаголова. М., Изд-во Моск. Ун-та,1979. – 206 с.

272. Економічна історія України: Навальний посібник. Видання друге / Уперенко М.О., Кузнецов Е.А., Парієнко Г.К., Коломійчук Т.Х., Петришина Л.В., Мамонова В.О. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. – 496 с.

273. История экономических учений от XVIII века до наших дней. 25 ключевых книг по экономике.

274. Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Тараненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 564 с.

275. Лановик Б.Д., Матесякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. – К., 2002.

276. Литвин В.М., Мордвинцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Знання – Прес, 2002. – 670 с.

277. Лортикян Э.Л. История экономики и экономической мысли Украины. Эволюция рыночной экономики. – Харьков: Консум, 2004. – 360 с.

278. Лортикян Э.Л. История экономических реформ: Мирово опыт торой половины XIX-XX вв. - Харьков: Консум,1999. – 288 с.

279. Мазурок П.П.Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2006. 477 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

280. Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 896 с.

281. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1999. – 400 с.

282. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

283. Сурин А.И. История экономики и экономических учений: Учебно-метод. пособие.-М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.

284. Титова Н.Е. История экономических учений: Курс лекций. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1997. – 288 с.

285. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економічна історія України і світу. Навчальний посібник. – Суми, 2001.

286. Черкашина Н.К. Економічна історія. – К.: ЦУЛ, 2002.

287. Шумпетер Й.А. Теория зкономического развития. – М.,1992.

288. Экономическая история. История экономических учений. : учебник / Р.М. Гусейнов, В.А. Семенихина. Москва : Омега-Л, 2006. – 384 с. – (Высшее экономическое образование).

289. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 514 с.

290. Ядгаров Я.С. История экономических учений: учебник для вузов. 3-е издание. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 320 с.


1 Хрестоматия по истории древнего Востока. — Ч. I. — М., 1980. — С. 31.

← Предыдущая страница | Следующая страница →