Поделиться Поделиться

Розмежування функцій і повноважень поміж державними органами регіонального управління та органами місцевого самоврядування

Система і гарантії місцевого самоврядування, організація, діяльність, правовий статус і відповідальність органів і посадових осіб регламентується Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 19 червня 1992 р. із змінами і доповненнями, іншими законодавчими актами.

Організація, повноваження і порядок діяльності органів державного регіонального управління регламентуються Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.

Існуюча система правового розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування включає різні юридичні інструменти: нормативно-правові, договірні, судові тощо.

Розмежування функцій відбувається на основі Конституції України, Законів а також актів Президента України і КМУ. Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування базуються на принципах галузевої компетенції, якому дозволяється поділити на такі три різновиди:

o Виключна компетенція місцевих державних адміністрацій (наприклад, державний контроль);

o Суміжна компетенція, коли місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в одній галузі суспільного життя.

o Виключна компетенція органів місцевого самоврядування (наприклад, управління комунальною власністю).

Іншими способами розмежування функцій і повноважень є договори і угоди, що конкретизують у відповідності до закону їх взаємні права і обов'язки.

Державна управлінська вертикаль і органи місцевого самоврядування створюють систему місцевої влади, яка схематично представлена на рис. 10.

Практична реалізація даної схеми має декілька суттєвих вад. До них, по-перше, дозволяється віднести те, що більшість повноважень обох гілок влади відноситься до суміжної компетенції. А це є невідповідним основному принципу менеджменту, а саме: одна проблема - один відповідальний. Іншим недоліком дозволяється вважати те, що представницькі органи районного і обласного рівня (районні і обласні ради народних депутатів згідно) не формують своїх виконавчих органів. Через те виконавчі функції вони вимушені делегувати державним адміністраціям відповідного рівня, зокрема, розробку планів соціально-економічного розвитку території, складання і виконання місцевого бюджету, управління місцевими фінансами тощо. За таких обставин місцеве самоврядування на субдержавних рівнях носить формальний характер.

Рис. 10. Система місцевої влади в Україні

І останнє, розпочата і незакінчена реформа державного і регіонального управління порушила фундаментальні принципи менеджменту, як то безперервність влади і принцип єдиновладдя. Місцеві органи влади (МДА) є одночасно підпорядковані і відповідальні і перед Президентом України, і перед Прем'єр-міністром.

Формування системи регіонального управління в різних країнах

Враховуючи вище зазначене, дозволяється дійти висновку, що система місцевої влади в Україні потребує правового і практичного вдосконалення. Для визначення подальшого шляху розвитку системи регіонального управління доцільно звернутися до досвіду розвинутих країн.

На сучасному етапі розвитку більшість європейських країн будує відношення поміж державною владою і місцевим самоврядуванням на принципах бюджетного федералізму, фінансової, економічної, майнової автономії. За таких обставин центральна влада в процесі соціально-економічним розвитку регіону виконує не управляючі, а регулюючі функції. Центральна влада контролює органи місцевої влади, тобто слідкує, щоби вони не виходили за межі, відведені законом. В унітарних державах за місцевими органами частіше за завжди наглядають спеціальні представники центральної влади. Наприклад, у Великобританії дані повноваження здійснює спеціальне Міністерство житлового господарства і місцевого управління, у Франції та Італії - Міністерство внутрішніх справ, а в Японії є спеціальне Міністерство у справах місцевої автономії (згідно до її конституційної термінології).

Залежність місцевих органів від уряду забезпечується системою грошових субсидій і дотацій, оскільки в більшості постіндустріальних країн вони складають від 1/3 до 1/2 всіх муніципальних доходів. В разі конфлікту чи непокори місцевих органів влади центральна влада може застосовувати санкції, включаючи відміну субсидій, розпуск місцевого органу влади, передача функцій "неслухняного" муніципалітету урядовому представнику. Можливість розпуску місцевих органів передбачена законодавством Франції, Італії, Японії.

Досить по-різному вирішується проблема утворення представницьких органів на субдержавних рівнях. Так, у Франції склалася п'ятиланкова система регіонального управління.

Низовою ланкою французького адміністративно-територіального устрою є комуна (37 тис.) Члени комуни обирають муніципальну раду. Муніципальна рада обирає мера, котрий є представником виконавчої структури.

Наступною ланкою є кантон - об'єднання декількох комун. Кантон є виборчим округом. Своїх органів самоврядування кантон не створює, тут лише є ряд посадових осіб, яких мати в кожній комуні недоцільно (нотаріус, суддя, дільниця жандармерії тощо.

Далі йде округ. Він налічує від 100 до 150 комун. Округ очолює субпрефект - особа, яка не обирається, а призначається урядом. Згідно, він має статус державного службовця

Четверта ланка - департамент, котрий налічує біля 400 комун. Департамент має представницький орган - генеральна рада: від кожного кантону обирається один генеральний радник. Генеральну раду очолює префект, котрий призначається урядом.

Найбільша адміністративно-територіальна одиниця Франції - регіон. Регіон очолює префект регіону - префект найбільшого департаменту, адміністративний центр якого є адміністративним центром регіону. В регіоні утворюється регіональна рада шляхом багатоступеневих виборів.

Французька система є класичним прикладом системи регіонального управління, де одночасно існують і представницькі органи і такі, що призначаються державною владою.

← Предыдущая страница | Следующая страница →