Поделиться Поделиться

Нормативні документи з питань оплати праці

Досліджуючи механізм дії створеної ринкової законодавчо-правової бази та її реалізацію в практику, встановлено, що головні правові положення прийнятих законів, постанов уряду та указів Президента України створюють відповідне правове поле для ефективного господарювання за ринковими принципами. Проте їх реалізація не знаходила свого повного та всебічного втілення у практику в результаті протидії об'єктивних і суб'єктивних причин. До об'єктивних слід віднести зовнішнє несприятливе середовище для держав, яке сталося поміж країнами СНД після розпаду СРСР. Розвиток економіки в той період базувався на інтеграції виробництва і поглибленому поділі праці поміж республіками. За таким же принципом формувалась і матеріально-технічна база ресурсної сфери агропромислового комплексу.

Україна не мала виробництва зернозбирального комбайна не дивлячись на високорозвинуте зернове господарство і залежність від Росії та інших республік а також обмеження в інших аспектах. Суб'єктивними виявились як на макро-, так і на мікрорівні. Макроекономічні причини - це відсутність еквівалентного обміну поміж галузями народного господарства, неурегульована фінансово-кредитна система; недосконала податкова система, незабезпеченість господарств технічними й оборотними засобами. На мікрорівні недосконалі організаційні форми новостворених сільськогосподарських підприємств та внутрішньогосподарські економічні відносини поглиблювали недоліки, що склалися на мікрорівні. Низька заробітна плата працюючих, яка в більшій частині КСП роками не сплачувалася, знижувала мотивацію до праці та її продуктивності. Розпайоване майно і земля, на які покладалась основна мета реформ, та сподівання позитивного впливу на селян до високопродуктивної та добросовісної праці не справдились.

Таким чином, об'єктивні причини початку реформування у сільському господарстві України, могли бути не такими великими, якби вони не доповнювалися великою низкою суб'єктивних обставин. За їх великої чисельності, глибини дії і характеру прояву вони настільки багатоаспектні, що, діючи в сукупності, сприяють прояву антиреформаційних явищ з усіма негативними наслідками.

Організаційно-правові та економічні основи оплати праці в ринкових умовах господарювання знайшли своє відображення в нормативно-правових актах з питань оплати праці. На сільськогосподарських підприємствах, незалежно від форми власності і господарювання, трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством, Генеральною і галузевими угодами та колективними договорами. До основних чинних законодавчих і нормативних актів з питань оплати праці України, зокрема, відносять: Конституція України, Кодекс законів про працю України; Закони України "Про оплату праці", "Про колективні договори і угоди", "Про підприємства України", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про господарські товариства", "Про кооперацію", "Про фермерське господарство", "Про зайнятість населення", "Про відпустки"; постанови Кабінету Міністрів України відносно визначення умов оплати праці працівників бюджетних сфер, керівників державних підприємств, порядку розрахунку середньої заробітної плати тощо.

Таким чином, в Україні створена законодавча база з питань оплати праці, яка має ринкову спрямованість і покликана забезпечити:

1) роздержавлення тарифної системи, всього процесу організації та регулювання оплати праці, переведення його від принципів державно- централізованих методів на систему колективних переговорів з одночасним введенням, поряд з економічними механізмами, певної частини адміністративно-державного регулювання оплати праці методами, що притаманні державам з великим досвідом ринкової економіки;

2) систему диференціації оплати праці, що включає:

– міжгалузеву диференціацію мінімальної заробітної плати;

– кваліфікаційну диференціацію тарифних ставок (окладів) робітників та посадових окладів керівників, фахівців і службовців;

– міжпрофесійну (міжпосадову) диференціацію оплати праці;

– диференціацію доплат за умови праці;

3) становлення такої системи господарювання, коли регулятором розмірів заробітної плати виступає заробляння колективом підприємства коштів на оплату праці. Основним джерелом коштів на оплату праці всіх госпрозрахункових підприємств і організацій повинен бути доход, одержаний в результаті їх господарської діяльності;

4) зближення економічних умов оплати праці найманих працівників на підприємствах різних видів, форм власності та господарювання.

При організації трудових відносин у сільськогосподарському підприємстві необхідно виходити з того, що головні права й обов'язки відносно організації оплати праці передано державою підприємствам. Таким чином, організація, нормування, оплата і стимулювання ефективної праці повинні бути у центрі всієї економічної роботи. В нинішніх умовах раціонально організована праця та її оплата на нових, демократичних засадах дозволить створити додаткові джерела для заохочення вищих показників, збільшити доходи працівників і залучити широкі їх верстви до активного пошуку ефективних рішень в організації праці та виробництва.

В Кодексі Законів про працю України від 1 листопада 1997 року викладено найбільш повне систематизоване зібрання законодавчих актів про працю, що зумовило включення до нього близько 250 додаткових нормативно- правових актів, а саме: законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, великої кількості нормативних актів міністерств і відомств, що охоплюють питання зайнятості, оплати праці, гарантій і компенсацій, трудової дисципліни, охорони праці, праці жінок і молоді, трудових спорів та трудового колективу.

Закон України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначає правові засади господарювання усіх сільськогосподарських підприємств незалежно від їх організаційних форм. В цьому Законі оговорені питання організації та оплати праці і соціальні та трудові гарантії.

В законі України “Про фермерське господарство” оговорені положення стосовно його статусу, трудових відносин та соціального захисту працівників. Стосовно оплати праці і тривалості щорічної відпустки осіб, які працюють у фермерському господарстві за трудовим договором (контрактом, угодою), то їх розміри не повинні бути меншими від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і передбаченої чинним законодавством тривалості щорічної відпустки. Оплата праці найманих працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності господарства. Зазначені працівники мають право за згодою фермерського господарства брати участь у розподілі доходів господарства на умовах, передбачених окремою угодою.

Закон України "Про оплату праці", прийнятий 24 березня 1995 року, у комплексі визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати. Даний закон складається з п'яти розділів і охоплює питання державного регулювання оплати праці, її договірне регулювання, висвітлені права працівника на оплату праці та їх захист, а також контроль та відповідальність за порушення законодавства про оплату праці.

← Предыдущая страница | Следующая страница →