Поделиться Поделиться

Моніторинг банківської діяльності

Ефективне функціонування банківської системи є одним із визначальних чинників успішного розвитку економіки. Своєю чергою результативність банківської діяльності передусім визначається фінансовою стійкістю банківської системи.

Фінансова стійкість (стабільність) банківської системи – це такий її стан, за якого вплив несприятливих і непередбачуваних подій на неї чи на окремі її елементи, що є проявом ризиків внутрішнього і зовнішнього середовища, не порушує виконання нею основних функцій, а також сприяє протидії потенційним наслідкам як ендогенних, так і екзогенних шоків чи дисбалансів. У такому сенсі дозволяється говорити також про рівноважний стан банківської системи, що сприяє функціонуванню і розвитку економіки.

Як наголошено у "Базових принципах ефективного нагляду за банківською діяльністю" Базельського комітету з банківського регулювання [3], головною метою нагляду є мінімізація ризику фінансових втрат вкладників та інших кредиторів, а також підтримання стабільності фінансової системи.

У зв'язку з цим як інструменту пруденційного нагляду важливе місце відводиться спостереженню в поточному режимі за певним набором показників банківської діяльності, що характеризують її фінансовий стан. При цьому питання діагностики стану банківської системи у разі порушення її рівноважного стану залишаються поза увагою наглядових органів. Даний недолік може бути усунений шляхом побудови і реалізації моніторингу банківської діяльності, котрий являє собою систему регулярного спостереження за фінансовим станом банківського сектора, оцінювання його стійкості та діагностики її рівня під впливом збурювальних чинників і формування інформаційно-аналітичної бази забезпечення процесу прийняття управлінських рішень відносно збереження рівноважного стану банківської системи.

Оцінювання фінансової стабільності – це аналіз можливості окремої банківської установи чи банківської системи у цілому забезпечувати стале виконання власних функцій за умов потенційного впливу ендогенних та екзогенних збурювальних чинників. З практичної точки зору аналіз стійкості банківської системи є визначенням співвідношень поміж певними її параметрами. При цьому кількість таких параметрів для динамічної банківської системи може з часом змінюватися залежно від інституціональних змін у структурі банківської системи та важливості різних її компонентів на час проведення її дослідження. Через те процес оцінювання фінансової стійкості банківської системи має бути обов'язковим елементом моніторингу банківської діяльності.

Кількісне оцінювання вразливості банківської системи від впливу збурювальних чинників здійснюється шляхом аналізу зміни фінансового стану об'єктів моніторингу під час дестабілізації економіки чи фінансової кризи чи розрахунком впливу від потенційних негативних зрушень у банківському секторі. Для грунтовнішого аналізу банківські установи доцільно групувати за однорідними ознаками (наприклад, державні, іноземні та українські недержавні банки). Своєю чергою зміни у фінансовому стані банківської системи можуть виникати під впливом низки чинників.

Формування інформаційної бази моніторингу банківської діяльності здійснюють на підставі звітної, облікової, нормативної та планової документації.

До складу банківської звітності входять: балансовий звіт, звіт про фінансові результати та низка додатків до них, де наведена інформація про структуру активів, зобов'язань і власного капіталу банку, ризики, якість кредитного портфеля тощо.

Періодичність і склад фінансової звітності банку наведено у табл. 5.5.

Таблиця 5.5

КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ БАНКУ

Період

Форма звітності

День

Баланс банку

Звіт про структуру активів та пасивів за термінами

Звіт про відкриті валютні позиції

Інформація відносно обсягу валюти, яка перебуває на окремому

депозитному рахунку в НБУ для розрахунку значень відкритої

валютної позиції

Місяць

Баланс банку

Балансовий звіт банку

Звіт про дотримання економічних нормативів

Звіт про дотримання нормативів ризику загальної відкритої

(довгої/короткої) валютної позиції

Звіт про кредитний портфель

Звіт про кредитні операції за формами власності

Звіт про залишки на депозитах

Звіт про списану безнадійну заборгованість

Розрахунок резерву на відшкодування можливих втрат за

кредитними операціями банків

Інформація про формування резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості

Інформація про включення субординованого боргу в розрахунок

регулятивного капіталу банку

Розрахунок резерву на відшкодування можливих збитків від

операцій з цінними паперами

Розрахунок резерву під прострочені нараховані доходи за

активними операціями банку

Звіт про 20 найбільших кредиторів банку

Квартал

Баланс банку

Звіт про фінансові результати

Інформація про вклади фізичних осіб у. банках

Рік

Баланс банку

Звіт про фінансові результати

Звіт про рух грошових коштів

Звіт про власний капітал

Таким чином, моніторинг банківської діяльності слід проводити як в постійному, так і в дискретному режимі.

Облікова інформація міститься у Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України [46], нормативна – в Інструкції про порадок регулювання діяльності банків України [86] та в Положенні про порядок встановлення Національним банком України лімітів відкритої валютної позиції та контроль за їх дотриманням уповноваженими банками [84], планова–у формі балансу банку (табл. 5.6).

БАЛАНС БАНКУ

Таблиця 5. б

Найменування статті

АКТИВИ

1

Грошові кошт та їхні еквіваленти

2

Кошти в інших банках, у через те числі

3

Кредити та заборгованість клієнтів, у через те числі:

4

Цінні папери

5

Інвестиції в асоційовані компанії

6

Дебіторська заборгованість

7

Головні засоби та нематеріальні активи

8

Інші активи

9

Усього активів

ПАСИВИ

10

Кошти інших банків, в через те числі:

11

Кошти клієнтів

12

Субординований борг

13

Інші зобов'язання

14

Усього зобов'язань

15

Статутний капітал

16

Резерви та інші фонди банку , у через те числі:

17

Прибуток/збиток минулих років

18

Прибуток/збигок поточного року

19

Усього власного капіталу

20

Усього пасивів (14+19)

21

Усього (9+20)

Наведена форма балансу банку є агрегованого. На практиці низка його основних статей відображається з урахуванням їхніх складових елементів, тобто у деталі зованішому вигляді, про що йтиметься далі при здійсненні оптимізації балансу банку (табл. 5.8).

За допомогою інформації, що міститься у розглянутих джерелах, дозволяється повністю схарактеризувати фінансовий стан кожного з банків, а таким чином, її цілком достатньо для здійснення моніторингу за кожним із режимів їх функціонування, за кожним із показників фінансової діяльності чи за їх сукупністю.

У процесі моніторингу банківської діяльності передусім має здійснюватися оцінювання виконання банками обов'язкових економічних нормативів НБУ, дотримання яких забезпечує стійкість і надійність функціонування кожного з них та банківської системи у цілому.

Ієрархічну класифікацію цих нормативів наведено на рис. 5.10.

Рис. 5.10. Класифікація економічних нормативів НБУ

На рисунку прийнято такі позначення:

H1 – норматив регулятивного капіталу;

H2 – норматив адекватності регулятивного капіталу;

H3 – норматив співвідношення поміж регулятивним капіталом і сукупними активами;

H4 – норматив миттєвої ліквідності;

H5 – норматив поточної ліквідності (з кінцевим строком погашення до 31 дня);

H6 – норматив короткострокової ліквідності (з кінцевим строком погашення до 1 року);

H7 – норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента;

H8 – норматив великих кредитних ризиків;

H9 – норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру;

H10 – норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам;

H11 – норматив (ліміт) обсягів інвестування в цінні папери окремо за кожною установою;

H12 – норматив (ліміт) загальної суми інвестування.

H13 – норматив (ліміт) загальної відкритої валютної позиції банку;

Норматив (мінімальний розмір) регулятивного капіталу (H1) є одним з найважливіших показників діяльності банку, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості та стабільності його діяльності. Він використовується при розрахунку нормативу Η7.

Величина регулятивного капіталу розраховується згідно з Методикою розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні [87] за формулою:

де ОК–головний капітал;

ДК–додатковий капітал;

В – відвернення.

Поруч з нормативом H1 діє норматив регулятивного капіталу банку, відкоригований на суму перевищення нормативів H7 та Н9, тобто:

Величини і містяться у спеціальному файлі автоматизованої системи аналітичного обліку банку.

Норматив Я, є базою для розрахунку нормативів

, а для розрахунку нормативів та використовується статутний капітал.

За цією методикою розраховують і всі інші нормативи регулювання діяльності банків. У rrooueci оцінювання виконання банками цих нормативів здійснюється визначення відхилень їх фактично досягнутих значень від установлених НБУ. При цьому фактичні значення нормативних показників визначають за банківськими рахунками (і – індекс рахунка) кожного з банків за поточний період.

Згідно з Методикою розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні у процесі моніторингу банківської діяльності здійснюється оцінювання виконання їх шляхом перевірки певних умов стосовно кожного з них.

Виконання нормативу регулятивного капіталу оцінюється за умовою:

де –множина рахунків основного капіталу;

– множина рахунків додаткового капіталу;

– множина рахунків відвернення.

Виконання нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності банку) оцінюється за умовою:

де – множина рахунків активів;

– множина рахунків, на які зменшуються активи при розрахунку нормативу ;

– множина рахунків відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами;

– величини перевищення нормативів і

згідно.

– коефіцієнт ризику за i-тим рахунком, котрий приймається згідно з табл. 5.7.

Таблиця 5.7

РОЗПОДІЛ АКТИВІВ БАНКУ ЗА ГРУПАМИ РИЗИКУ

Група

Стаття активів

Ризик %

1

Готівкові кошти

Банківські метали

Кошти в Національному банку України

0

Боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади,

що рефінансуються та емітовані Національним банком

Боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади

в портфелі банку на продаж і інвестиції

2

Кредити, що надані центральним органам виконавчої влади

10

3

Боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади,

що рефінансуються та емітовані Національним банком

Боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції

20

4

Кошти до запитання в інших банках

Кредити, що надані місцевим органам виконавчої

влади

Гарантійні депозити в інших банках

Валюта та банківські метали, які куплені, проте не

одержані

50

5

Депозити, що розміщені в інших банках

Кредити, що надані іншим банкам

Кредити, що надані суб'єктам господарської діяльності

Кредити, що надані фізичним особам

Фінансовий лізінг (оренда)

Пролонгована заборгованість за кредитами

Прострочена заборгованість за кредитами

Сумнівна заборгованість за кредитами

Дебіторська заборгованість за операціями з банками та з клієнтами

Акції та цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції

Товарно-матеріальні цінності

Головні засоби тощо

100

Виконання нормативу співвідношення поміж регулятивним капіталом і сукупними активами оцінюється за умовою:

Виконання нормативу миттєвої ліквідності оцінюється за умовою:

де – множина поточних рахунків для розрахунку нормативу ;

– множина рахунків за строковими коштами суб'єктів господарювання, фізичних осіб і небанківських фінансових установ, кінцевий строк погашення яких настав;

– множина рахунків коштів на кореспондентському рахунку;

– множина рахунків коштів у касі.

Виконання нормативу поточної ліквідності оцінюється за умовою:

де – множина рахунків зобов'язань з кінцевим строком погашення до 31 дня для розрахунку нормативу поточної ліквідності;

– множина рахунків активів з кінцевим строком погашення до 31 дня для розрахунку нормативу поточної ліквідності.

Виконання нормативу короткострокової ліквідності оцінюється за умовою:

де – множина рахунків ліквідних активів з кінцевим строком погашення до одного року для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності;

– множина рахунків зобов'язань з кінцевим строком погашення до одного року для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності.

Виконання нормативу з максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента оцінюється за умовою:

де– множина рахунків сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими нарахованими доходами, 100 відсотків від суми позабалансових зобов'язань відносно одного контрагента (чи групи пов'язаних контрагентів).

Виконання нормативу з великих кредитних ризиків оцінюється за умовою:

де – множина рахунків сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими нарахованими доходами, 100 відсотків від суми позабалансових зобов'язань, що враховуються в банку за великими кредитами за всіма контрагентами (чи групою пов'язаних контрагентів).

Виконання нормативу з максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, оцінюється за умовою:

де – статутний капітал банку;

– множина рахунків сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими нарахованими доходами, 100 відсотків від суми позабалансових зобов'язань відносно одного інсайдера (чи групи пов'язаних інсайдерів).

Виконання нормативу з максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, оцінюється за умовою:

де– множина рахунків сукупної заборгованості за строковими депозитами, кредитами, факторингом і фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими нарахованими доходами, 100 відсотків від суми позабалансових зобов'язань відносно всіх інсайдерів.

Виконання нормативу з обсягів інвестування в цінні папери окремо за кожною установою оцінюється за умовою:

де – множина рахунків цінних паперів у торговому портфелі банку на продаж;

– множина рахунків вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 і більше відсотків від їхнього статутного капіталу;

– множина рахунків коштів банку, що інвестуються на придбання акцій (часток/паїв) окремо за кожною установою.

Виконання нормативу загальної суми інвестування оцінюється за умовою:

де – множина рахунків коштів банку, що інвестуються з метою придбання акцій (часток/паїв) будь-яких юридичних осіб.

Виконання нормативу загальної (довгої/короткої) відкритої валютної позиції банку оцінюється за умовою:

де – множина рахунків балансових та позабалансових активів за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті;

– множина рахунків балансових та позабалансових зобов'язань за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті;

– ліміт загальної відкритої валютної позиції банку; у випадку довгої відкритої позиції, тобто при , а у випадку короткої відкритої позиції, тобто при

Згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків України [86] установлено такі значення економічних нормативів:

– мінімальний розмір регулятивного капіталу () має становити 120 млн грн; при цьому він не має бути меншим за статутний капітал банку, а таким чином, мінімальний розмір статутного капіталу () має становити 120 млн грн;

норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності () має бути не меншим 10 за відсотків; для банків, що розпочинають операційну діяльність, норматив має становити: впродовж 12 місяців від дня отримання ліцензії – не менше 15 відсотків; упродовж наступних 12 місяців – не менше 12 відсотків; надалі – не менше 10 відсотків;

норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів () має бути не меншим за 9 відсотків;

норматив миттєвої ліквідності () має бути не меншим за 20 відсотків;

норматив поточної ліквідності () має бути не меншим за 40 відсотків;

норматив короткострокової ліквідності () має бути не меншим за 60 відсотків;

норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) не має перевищувати 25 відсотків;

норматив великих кредитних ризиків (H8) не має перевищувати 8-кратного розміру регулятивного капіталу;

норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (H9), не має перевищувати 5 відсотків;

норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (H10), не має перевищувати ЗО відсотків;

норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (H11) не має перевищувати 15 відсотків;

норматив загальної суми інвестування (H12) не має перевищувати 60 відсотків.

Згідно до [84] нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (H13) має бути не більш як 30 відсотків. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

– загальна довга відкрита валютна позиція (H13-1) має бути не більшою за 20 відсотків;

– загальна коротка відкрита валютна позиція (H13-2) має бути не більшою за 10 відсотків.

За винятком обов'язкових нормативів оцінюванню в процесі моніторингу банківської діяльності підлягають спеціальні індикатори (коефіцієнти), які характеризують співвідношення поміж обсягами окремих фінансових потоків (ресурсів), що відносять до активів і пасивів банку. їх чисельні значення залежно від призначення задаються згідно з банківською стратегією, шляхом екстраполяції за ретроспективою функціонування банку, експертним шляхом чи за рекомендаціями Національного банку України. Середні значення цих індикаторів, дотримання яких разом із виконанням економічних нормативів НБУ сприяє стабільному функціонуванню банків, є такими:

індикатор загальної ліквідності банку (α1 > 1);

індикатор високоліквідних активів (α2 = 0,12 – 0,15);

індикатор співвідношення поміж власним капіталом та зобов'язаннями банку (а3 = 0,4 – 0,6);

індикатор максимально можливого співвідношення поміж кредитами та депозитами (а4= 0,7 –1,5).

Оцінювання індикатора загальної ліквідності банку здійснюють за умовою:

де – І3 множина рахунків зобов'язань.

Оцінювання індикатора високоліквідних активів здійснюють за умовою:

де ІГК – множина рахунків грошових коштів та їхніх еквівалентів; ІКОР – множина рахунків коштів обов'язкових резервів;

ІІКІБ – множина рахунків інших коштів в інших банках. Оцінювання індикатора співвідношення поміж власним капіталом та зобов'язаннями банку здійснюють за умовою:

де Івк –множина рахунків власного капіталу.

Оцінювання індикатора максимально можливого співвідношення поміж кредитами та депозитами здійснюють за умовою:

де IКр – множина рахунків кредитів;

Ід – множина рахунків депозитів.

Залежно від ситуації, що складається у внутрішньому та зовнішньому середовищі банківської системи, у практиці моніторингу банківської діяльності дозволяється використовувати й інші індикатори, які відображають різноманітні співвідношення поміж статтями активів, зобов'язань і власного капіталу та дозволяють оцінити рівень стабільності кожного з банків та їх сукупності.

Стабільність функціонування окремого банку та банківської у цілому значною мірою залежить від рівня обгрунтованості кредитної політики.

Оскільки обсяг кредитів будь-якого банку, наданих його клієнтам, становить 70-80 відсотків від сумарної величини активів, однією з найважливіших задач моніторингу банківської діяльності має бути оцінювання їхніх кредитних рейтингів як підгрунтя для прийняття управлінських рішень відносно встановлення лімітів кредитування для кожного з банків задля запобігання кредитним ризикам. Така система функціонує в межах моніторингу банківських ризиків Національного банку України [50].

Інтегроване оцінювання кредитного рейтингу банку здійснюється за 16 показниками його фінансової діяльності, перелік, характеристика та порядок розрахунку яких наведено далі.

Ознака платоспроможності банку (норматив H2). За розрахункове приймається середнє значення показника за сукупністю банків, що розглядаються. Це значення вважається еталонним співвідношенням поміж нарощуванням активів та ризиком, що приймає на себе банк. Чим нижчою є частка капіталу в активах, тим вищим є рівень ризику в роботі банку. Чим вищим є даний ознака, тим меншою мірою використовують можливості для зростання, що негативно впливає на підвищення ефективності роботи банку. За винятком того, з нарощуванням активів зростає міра можливої диверсифікації вкладень (кредити, цінні папери), що позитивно впливає на зниження ризику втрати платоспроможності.

Ознака миттєвої ліквідності (норматив H4). Розрахункове значення показника визначається так само, як і показника платоспроможності. Воно характеризує здатність банку до своєчасного забезпечення виконання своїх грошових зобов'язань без загрози неефективного використання вільних коштів, що обліковуються в касі та на кореспондентських рахунках банку, тобто даний ознака характеризує якість управління банківською ліквідністю (зокрема, миттєвою), що вважається важливим для нормального функціонування банківської установи.

Відношення зобов'язань до капіталу. Розраховується як співвідношення суми зобов'язань банку до його регулятивного капіталу. Він є одним із головних показників, що характеризують структуру пасивів банківської установи. За розрахункове приймається середнє за групою банків значення, що, так само як і для показника платоспроможності, вважається еталонним співвідношенням поміж нарощуванням зобов'язань банку (і прийняттям при цьому більшого ризику) і використанням капіталу як виняткового джерела формування пасивів банку (що вважається негативною характеристикою ефективності його діяльності).

Частка поточних рахунків у зобов'язаннях банку. Розраховується як співвідношення суми коштів, що обліковуються на поточних рахунках, до сумарних зобов'язань банку. Розрахунковим є найбільше значення показника. Чим більшою є частка поточних рахунків у зобов'язаннях банку, тим ознака є ближчим до розрахункового значення. Це пов'язано із тим, що поточні рахунки є дешевим джерелом коштів і в разі значної диверсифікації їх поміж клієнтськими рахунками можуть створювати значні переваги при визначенні політики відносно проведення активних операцій. Водночас за значної концентрації коштів на рахунках невеликого кола клієнтів виникає необхідність приділення більшої уваги управлінню миттєвою ліквідністю.

Частка високоліквідних активів у загальних активах банку. Розраховується як співвідношення високоліквідних активів (кошти в касі та на кореспондентських рахунках) до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків. Даний ознака характеризує збалансованість структури активів банку, виходячи з формули:

ВА + КІП + ІА =А,

де: А, BA, ІА – згідно активи, високоліквідні активи, інші активи;

КІП – кредитно-інвестиційний портфель.

Чим нижчим є значення даного показника, тим вищим буде ризик ліквідності банку. Чим вищим є його значення, тим більше існує підстав для висновків відносно низької якості управління активами в банку, адже високоліквідні активи здебільшого не відносять до тих, що приносять чималий дохід.

Ознака відношення міжбанківських кредитів до активів банку. Розраховується як співвідношення різниці поміж виданими й отриманими міжбанківськими кредитами до загальних активів банку та відображає вплив міжбанківських кредитів на діяльність банку. Еталонним є найбільше позитивне значення коефіцієнта.

Відношення розміру кредитного портфеля банку до регулятивного капіталу. Розраховується як співвідношення суми наданих банком кредитів (міжбанківські кредити не включаються) до його регулятивного капіталу. За еталонне беруть середнє значення показника за сукупністю банків, що включаються до розгляду. Значне відхилення від цього значення в бік збільшення показника свідчить про прийняття банком вищого ризику кредитного портфеля. Значне відхилення від середнього значення в бік зменшення свідчить про недостатню кредитну діяльність банку. Хоча невеликий обсяг кредитних вкладень не призведе до значних втрат капіталу, ризик за кредитним портфелем, ураховуючи низьку диверсифікацію кредитів, буде не меншим за ризик банків із більшим значенням цього коефіцієнта.

Частка “нестандартних ” кредитів у загальному обсязі кредитного портфеля. Розраховується як співвідношення суми пролонгованих, прострочених та сумнівних кредитів до суми всіх наданих кредитів (за винятком міжбанківських). При цьому прострочені та сумнівні кредити включають до розрахунку в повному обсязі, а пролонговані кредити – із коефіцієнтом 0,5. Це пов'язано з тим, що на практиці не всі пролонговані кредити переходять до розряду прострочених. Еталонним є найменше значення показника.

Норматив великих кредитних ризиків (норматив Н8) обчислюється для виявлення концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом чи за групою контрагентів. Еталонним є найменше значення показника за винятком випадків, коли сума виданих кредитів дорівнює нулю чи наближається до нього.

Рентабельність регулятивного капіталу. Розраховується як відношення фінансового результату до регулятивного капіталу банку. Еталонним є найбільше значення цього показника.

Дохідність активів. Розраховується як відношення отриманих доходів до суми загальних активів банку. Він характеризує здатність банку нагромаджувати доходи і слугує непрямим індикатором якості активів, зокрема наданих кредитів. Еталонним є найбільше значення цього показника.

Чиста процентна маржа. Розраховується як співвідношення різниці поміж отриманими процентними доходами та сплаченими процентними витратами до загальних активів банку. Даний коефіцієнт показує, котрий вплив на загальний фінансовий результат чинять процентні доходи та витрати. Еталонним є найбільше значення показника.

Інтегральний ознака ризику за відкритими валютними позиціями. Розраховується як відношення ризикової вартості загальної відкритої валютної позиції банку до його регулятивного

капіталу. Ризикова вартість загальної відкритої валютної позиції банку обчислюється як сума індивідуальних відкритих позицій у кожній окремій валюті з урахуванням коефіцієнтів кореляції. Еталонним є найменше значення показника, яке свідчить про найменшу величину валютного ризику, що приймає на себе банк.

Коефіцієнт покриття резервів під кредитну заборгованість. Розраховується як відношення суми фактично сформованих резервів до нормативних, тобто резервів, що мають сформуватися за певної структури кредитного портфеля. Еталонним є найбільше значення показника.

Далі визначаються максимальні, мінімальні та середні значення кожного з них і на їх підставі здійснюють нормування значень кожного з отриманих показників за наведеною далі процедурою.

У разі максимального значення показника формула має вигляд:

де – нормоване значення показника і-того банку;

– абсолютне значення показника і-того банку;

– максимальне .значення показника на всій множині банків, що враховуються в процесі розрахунку рейтингу;

– мінімальне значення показника на всій множині банків, що враховуються в процесі розрахунку рейтингу.

У разі, коли еталонним є мінімальне значення показника, формула має вигляд:

Коли еталонним є середнє значенням показника, то формула для значень показників, які перевищують середнє значення, має вигляд:

де – середнє значення показника на всій множині банків, що враховуються в процесі розрахунку рейтингу.

Для показників, нижчих за середнє значення, формула буде такою:

Після проведення процедури нормування абсолютні значення показників банків потраплять до інтервалу від 0 до 1. При цьому найкращим буде значення показника, що дорівнює одиниці чи близьке до неї, а найгіршим – те, що дорівнює нулю чи близьке до нього.

Інтегральний ознака кредитного рейтингу банку (RIi) обчислюють за формулою:

де р – номер показника.

Найвищий рейтинг присвоюють банку, що має найбільше значення інтегрального показника RIi.

Результати оцінювання рейтингів банків використовують у моніторингу банківської діяльності для діагностики лімітів кредитування за кожним з них методом розрахунку обсягу ризикової вартості Value – at – Risk (VaR), котрий також включено до моніторингу банківських ризиків Національного банку України.

Для розрахунку VaR використовують дані щоденних валютних курсів за останні 10 років та величини відкритих валютних позицій НБУ, які перебувають у спеціальній системі САБО "БАРС Millenium".

Виконання розрахунків VaR здійснюють за такими етапами.

1. На підставі обігово-сальдової відомості та даних відносно валютних курсів формується валютний портфель НБУ.

2. На підставі бази даних валютних курсів проводять розрахунок логарифма темпу зростання k-тої валюти на дату t (хtk) за формулою:

де – курс k-тої валюти на дату t;

– курс А-тої валюта на дату ί-l.

3. Розрахунок kj-того елементу матриці коваріації () логарифмів темпів зростання валют:

4. Розрахунок волатильності k-тої валюти:

5. Розрахунок коефіцієнта кореляції логарифма темпу зростання A-тої та j-тої валют:

6. Розрахунок величини вартості компонента портфеля у k-тій валюті ():

де – відкрита валютна позиція за A-тою валютою.

7. Визначення історичної волатильності для A-тої валюти () при довірчому інтервалі, рівному 95 % за такою схемою:

сортування елементів матриці логарифмів темпів зростання курсів валют за зростанням;

виокремлення в даній матриці 95-відсоткового масиву елементів, починаючи з їхнього найменшого значення;

значенням історичної волатильності є максимальний елемент даного масиву.

8. Розрахунок VaR для величини вартості компонента портфеля у A-тій валюті:

9. Розрахунок VaR для всього портфеля:

При використанні цього методу розрахунок Var здійснюється щодня після отримання обігово-сальдових відомостей за розрахунковий день та даних відносно курсів валют, а значення історичної волатильності – один раз на 15 днів.

Діагностування лімітів кредитування здійснюють з використанням описаного методу на підставі щоденних залишків на кореспондентських рахунках банку, що знаходяться в НБУ, за такими етапами.

1. Визначення логарифма темпів змін () щоденних залишків банку на кореспондентських рахунках у НБУ:

де – величини залишків банку на дату t та t-1 згідно.

2. Розрахунок відхиленьвід їхнього середнього значення:

3. Визначення середньоквадратичної величини відхилень:

де Т – довжина розглядуваного періоду.

4. Розрахунок ліміту кредитування банку:

де – нормована за описаною вище процедурою величина ;

– середньоарифметична величина значень за аналізований період.

Описаний метод допускає деякі модифікації. Зокрема, кожному показнику, що використовується при визначенні рейтингів банків, дозволяється присвоїти експертним шляхом ваговий коефіцієнт його впливу на інтегральний ознака, чи об'єднати окремі показники в групи, яким присвоювати даний коефіцієнт. За винятком того, аби уникнути впливу аномальних значень окремих часткових показників на інтегральний ознака дозволяється замінювати їх на граничні значення кожного з них (мінімальні чи максимальні), попередньо склавши таблицю цих значень.

Сформована база лімітів кредитування за всіма банками є складовою інформаційної бази моніторингу банківських ризиків НБУ.

Наступною важливою задачею моніторингу банківської діяльності є діагностування стабільності функціонування кожного з банків та банківської системи у у цілому. До найпоширеніших методів його здійснення належить стрес-тестування.

. Згідно з Постановою Правління Національного банку України "Про схвалення Методичних рекомендацій відносно організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України" [88] стрес-тестування визначається як метод кількісного оцінювання ризику, котрий полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього чинника – валютного курсу, процентної ставки тощо. Поєднання цих величин дає уявлення про те, якому суму збитків чи доходів отримає банк, коли події розвиватимуться за закладеними припущеннями. Також НБУ рекомендує застосовувати стрес-тестування для оцінювання ризику ліквідності, валютного ризику та ризику зміни процентної ставки.

Позитивні наслідки від застосування стрес-тестів полягають в через те, що вони надають НБУ ефективний інструмент для виявлення вразливих банків у системі.

Сучасна наука пропонує три методи розроблення стрес- сценаріїв:

історичний [83];

метод "аналізу найгіршого випадку" [72];

прогнозний, котрий передбачає застосування історичних волатильностей та кореляцій поміж чинниками впливу для побудови моделі, що дає змогу обчислювати прогнозні значення параметрів стрес-сwенарію [8; 9; 10].

Перший з них полягає у використанні для створення стрес- сценарію значень шоків ключових макроекономічних показників, які спостерігалися в ретроспектив!. Обмеженість застосування цього методу для діагностування стану банківської системи зумовлена тим, що він враховує результати наслідків дії шоків лише минулих періодів, які можуть не збігатися з результатами дії шоків поточного періоду.

Метод "аналізу найгіршого випадку" передбачає включення до стрес-сценарію найгірших можливих шоків відносно кожного ключового чинника впливу Специфіка даного методу полягає в через те, що він спирається на припущення про екзогенність шоків. Так, під час криз ключові чинники впливу на фінансову стійкість банківської системи залишаються ендогенними, проте шоки відносно них передаються від однієї країни до іншої через канали фінансових ринків, тобто шоки є екзогенними відносно банківської системи окремої країни. Згідно, під час криз імовірною є реалізація такого випадку (на короткому проміжку часу), коли всі найгірші значення шоків, що входять до стрес-сценарію, будуть спостерігатися одночасно.

Третій підхід полягає у використанні математичного моделювання з метою встановлення взаємозв'язків поміж шоками відносно різних чинників впливу з метою подальшого отримання прогнозних значень таких шоків і включення їх до стрес-сценарію. На відміну від попереднього даний метод грунтується на припущенні про ендогенність шоків, яке в загальному випадку є справедливим для короткострокового періоду, а таким чином, може використовуватися для розроблення тактичних заходів з підтримки фінансової стійкості банківської системи. Математичну модель розробляють на підставі даних про динаміку ключових макроекономічних показників. Коли математичну модель побудовано з використанням п періодів історичних даних, на її основі дозволяється оцінити прогнозні значення шоків та довірчі інтервали для діагностики на період п + 1, після чого дозволяється розробити стрес- сценарій з урахуванням найбільш несприятливих значень шоків, що ввійшли до довірчих інтервалів. Згідно до такого підходу в результаті застосування моделі найгірше значення шоку відносно одного чинника впливу може асоціюватися з помірними змінами в інших чинниках, що сприяє створенню внутрішньо узгодженого стрес-сценарію й дає змогу поглибити аналіз шляхом включення до нього взаємозалежностей поміж динамікою макроекономічних показників, що відображають стан реальної економіки, та шоками, що впливають на фінансову стабільність банківської системи. Перевагою цього підходу є можливість урахування історичних статистичних залежностей поміж шоками, завдяки через що даний підхід дозволяється використовувати в складі методичного інструментарію тактичного ризик-менеджменту для проведення регулярних стрес-тестів, розроблення запобіжних заходів у короткостроковому періоді, а також для підтримання фінансової стійкості банківських установ та їхньої здатності протистояти можливим шокам.

Процес стрес-тестування в моніторингу банківської діяльності має такі етапи:

визначення результатів збурень (дій шоків) у діяльності банківської системи;

побудова сценаріїв за макроекономічною моделлю;

перетворення результатів сценарного аналізу на форму, якому дозволяється використати для аналізу балансів та фінансової звітності банків;

кількісне оцінювання результатів з урахуванням взаємодії окремих банків у складі системи;

узагальнення результатів та формування інформації для прийняття управлінських рішень відносно стабілізації діяльності банківської системи.

Даний процес зображено на рис. 5.11.

Рис. 5.11. Стрес-тестування в моніторингу банківської діяльності

На першому етапі процедури стрес-тестування визначають ключові проблемні місця банківської системи, щоби окреслити потенційні місця найбільшого впливу шоків. Такі слабкі місця можуть бути визначені на основі аналізу макроекономічних показників, структурних показників банківської системи, а також показників мікрорівня.

За даними про макроекономічне середовище (темпи зростання споживання, інвестицій і доходів, рівень безробіття, інфляція, дефіцит державного бюджету тощо) оцінюють загальну ефективність роботи банківської системи й визначають потенційні джерела шоків.

Струкіурні показники банківської системи дозволяють визначити наявність ризиків у системі. Такі показники включають дані про власність і частки ринку, структури балансів, рух грошових коштів.

Низку показників фінансової стійкості дозволяється використати для оцінювання вразливості банківської системи до шоків і її здатності до уникнення значних збитків. Дані показники відносять до мікрорівня, оскільки вони, як правило, розраховуються на підставі даних про окремі установи чи сектори економіки. Стабільність банківського сектору дозволяється оцінити шляхом аналізу динаміки таких показників фінансової стійкості, як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність і рівень ринкових ризиків.

Другий етап процесу стрес-тестування передбачає вибір чи розроблення макроекономічної моделі процесу стрес-тестування банківської діяльності. Нинішня практика стрес-тестування банківської діяльності свідчить, що динаміку шоків окремих фінансових показників (частка проблемних кредитів в економіці, номінальна процентна ставка, обмінний курс іноземної валюти, темпи зменшення портфеля депозитів у банківській системі тощо) залежно від макроекономічних показників дозволяється формувати за економетричною моделлю виду:

де – вектор фінансових показників розмірності .l;

– вектор макроекономічних показників розмірності М×1;

α – вектор вільних членів розмірності 1;

β – вектор вільних членів розмірності М×1;

– матриці коефіцієнтів розмірності Ν×Μ;

– матриці коефіцієнтів розмірності Ν×Ν;

вектор похибок розмірності 1.

У наведеній моделі фінансові показники відображено залежно від їхніх лагових значень, а також поточних та лагових значень макроекономічних показників. Аналогічним чином значення макроекономічних показників залежать від динаміки поточних і лагових значень фінансових показників:

де β – вектор вільних членів розмірності 1;

– матриці коефіцієнтів розмірності M×М ;

– матриці коефіцієнтів розмірності Μ×N;

Vt – вектор похибок розмірності 1.

Розглянуті моделі дозволяють діагностувати динаміку фінансових показників банківської діяльності за змінами макроекономічних індикаторів, а також охопити ефект зворотного впливу діяльності банків на економіку, що є важливою інформацією для формування управлінських рішень відносно забезпечення стабільності функціонування банківської системи.

Важливою умовою стабільності банківської системи є оптимальна збалансованість показників діяльності кожного з банків, під якою розуміють забезпечення максимальної результативності за певними критеріями та за умови виконання обов'язкових економічних нормативів НБУ і досягнення значень допоміжних індикаторів банківської діяльності, про які йшлося вище. Таким чином, діагностику показників банківської діяльності, за яких досягається її стабільність, необхідно здійснювати шляхом оптимізації планових балансів банків.

Назагал задача оптимізації планового балансу банку (табл. 5.8) полягає у визначенні величин статей балансу як обсягів кожного з видів фінансових ресурсів, за яких забезпечується баланс поміж активами і пасивами та досягає максимуму критерій оцінювання діяльності банку, прийнятий як функціонал моделі, при виконанні всіх умов (обмежень моделі), що випливають із законодавчих і нормативних актів та міжнародних рамкових підходів [61] стосовно фінансової діяльності банків, а також додаткових умов, що формулюються керівництвом банку згідно зі стратегією його функціонування та розвитку.

Таблиця 5.8

ПЛАНОВИЙ БАЛАНС БАНКУ

Індекс

Найменування статті

АКТИВИ

1

Грошові кошти та їхні еквіваленти, в через те числі:

2

кошти в касі

3

кошти обов'язкових резервів в НБУ

4

кореспондентські рахунки

5

інші грошові кошти

6

Кошти в інших банках, в через те числі

7

кредити в інших банках

8

інші кошти в інших банках

9

Кредити та заборгованість клієнтів, в через те числі:

10

кредити клієнтам

11

заборгованість клієнтів

12

Цінні напери

13

Інвестиції в асоційовані компанії

14

Дебіторська заборгованість

15

Головні засоби та нематеріальні активи

16

Інші активи

ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

17

Кошти інших банків, в через те числі:

18

кредити інших банків

19

кореспондентські рахунки інших банків

20

інші кошти інших банків

21

Кошти клієнтів

22

Субординований борг

23

Інші зобов'язання

ВЛАСНИЙ

КАПІТАЛ

24

Статутний капітал

25

Резерви та інші фонди банку, в через те числі:

26

резерви під активні операції

27

інші фонди банку

28

Прибуток/збигок минулих років

29

Прибуток/збиток поточного року

Результати реалізації даної задачі в межах моніторингу банківської діяльності доповнюють інформаційно-аналітичну базу системи прийняття управлінських рішень відносно стабілізації банківської діяльності.

Змінними величинами моделі оптимізації банківського балансу є його статті, наведені у табл. 5.8.

Для формалізації сформульованої задачі скористаймося такими позначеннями індексів, множин, змінних величин і параметрів: r –індекс виду ресурсу; s – індекс класу строковості ресурсу; t – номер інтервалу часу в межах планового періоду ();

– множина індексів видів ресурсів активів;

– множина індексів видів ресурсів зобов'язань;

– множина індексів видів ресурсів власного капіталу;

S – множина індексів усіх класів строковості;;

– множина індексів класу миттєвої ліквідності;

– множина індексів класу поточної ліквідності (до 31 дня);

– множина індексів класу короткострокової ліквідності (до 1 року);

– обсяг ресурсу виду г класу строковості ί наприкінці інтервалу часу

– мінімально необхідне значення змінної величини ,

– максимально можливе значення змінної величини ,

– ставка податку на прибуток банку впродовж інтервалу часу

– ставка доходу від активу при чи ставка виплат банку за зобов'язаннями при ;

– прогнозний обсяг ринку ресурсу виду r в інтервалі часу t;

– прогнозна величина попиту на нові кредита в інтервалі t;

– прогнозна величина пропозиції нових ресурсів, які можуть бути залучені банком упродовж інтервалу t;

– статутний капітал в інтервалі t;

– регулятивний капітал банку в інтервалі t;

– коефіцієнт (індикатор) загальної ліквідності банку в інтервалі t;

– коефіцієнт (індикатор) високоліквідних активів в, інтервалі t;

– коефіцієнт (норматив) співвідношення поміж власним капіталом і зобов'язаннями банку в інтервалі t;

– коефіцієнт (індикатор) обов'язкових резервів в НБУ за вкладами миттєвої, поточної та короткострокової ліквідності в інтервалі t згідно;

– коефіцієнт (індикатор) максимально можливого співвідношення поміж кредитами та депозитами в інтервалі t;

– частка обсягу ринку ресурсу виду r, що контролюється банком в інтервалі t.

У прийнятих позначеннях обмеження моделі оптимізації балансу банку мають вигляд: забезпечення балансу банку

(5,1)

забезпечення мінімального обсягу статутного капіталу дотримання нормативу адекватності регулятивного капіталу

(5.3)

дотримання нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів

(5.4)

дотримання нормативу миттєвої ліквідності

(5.5)

дотримання нормативу поточної ліквідності (з кінцевим строком погашення до 31 дня)

(5.6)

дотримання нормативу короткострокової ліквідності (з кінцевим строком погашення до 1 року)

(5.7)

забезпечення загальної ліквідності банку

(5.8)

забезпечення нормативного рівня високоліквідних активів

(5.9)

забезпечення співвідношення поміж власним капіталом і зобов'язаннями банку

(5.10)

забезпечення мінімального розміру обов'язкових резервів банку в НБУ за строковими вкладами

(5.11)

забезпечення нормативного співвідношення поміж кредитами та депозитами

(5.12)

забезпечення використання частки обсягу ринку ресурсу виду r, що контролюється банком

(5.13)

дотримання ліміту коштів на кредити

(5.14)

обмеженість ресурсів, що залучаються банком

(5.15)

дотримання діапазону значень змінних величин

(5.16)

забезпечення збалансованості статей 1, 6, 9, 17 і 25 балансу банку

(5.17)

(5.18)

(5.19)

(5.20)

(5.21)

Вибір критерію оптимізації балансу банків є прерогативою особи, яка приймає остаточне рішення відносно оцінювання результатів діагностики стабільності банківської системи, проте при цьому обов'язково необхідно враховувати ситуацію, що склалася у зовнішньому середовищі.

Наприклад, такими критеріями можуть бути:

максимум акціонерного капіталу банку

(5.22)

максимум чистого процентного прибутку банку

(5.23)

Можливе використання й будь-яких інших критеріїв, наприклад чистого процентного доходу банку, котрий записується аналогічно (5.23).

Проте через різноплановість банківської діяльності, найдоцільнішим є використання скалярного критерію:

де и – кількість локальних критеріїв;

– ваговий коефіцієнт i-того локального критерію, що визначається користувачем експертним шляхом.

Із викладеного випливає, що інформаційна база процесу діагностування стабільності банківської діяльності на основі оптимізації балансів банків має складатися з даних деталізованих планових балансів (табл. 5.8), які повинні надаватися НБУ кожним із банків, обов'язкових економічних нормативів діяльності банків, що визначаються відповідними нормативними документами НБУ, спеціальних індикаторів банківської діяльності, що визначаються НБУ чи кожним із банків, прогнозних даних відносно обсягу ринку ресурсів кожного виду, величини попиту на нові кредити та даних відносно оподаткування банківської діяльності згідно до Податкового кодексу України [79].

← Предыдущая страница | Следующая страница →