Поделиться Поделиться

Розвиток латиноамериканських країн.

Розвиток латиноамериканських країн.

Кубинська революція 1959 року.

Економічна ситуація в 70-90-ті роки.

Інтеграційні процеси в регіоні.

Розвиток латиноамериканських країн.

У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.

Після Другої світової війни позиції європейських країн у цьому регіоні послабшали, а США — посилилися. У сфері економіки ці країни перетворилися з переважно аграрних на індустріально-аграрні, їх внутрішній національний продукт за 25 років (1950-1975 pp.) зріс учетверо. Найвищі темпи зростання економіки спостерігалися в Бразилії, Аргентині, Мексиці.

Країни Латинської Америки у повоєнний період розвивалися нерівномірно. Для характеристики такого типу держав, які склалися в результаті специфічних відносин між США і країна ми Центральної Америки, стали використовувати особливий термін — «бананові республіки», тобто формально — юридично незалежні держави, насправді цілком залежать від масштабів експорту в США тропічних культур, що вирощуються у цих країнах.

Коріннялатиноамериканської відсталостікрилось в існуваннівеликих земельних володінь - латифундій . Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстві.

Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.

Після Другої світової війнистановище в економіці латиноамериканських країн було сприятливим для проведення реформ: вони мали чималі валютні накопичення, зросла їх частка у світовій торгівлі.

Ці фактори були використані урядами країн Латинської Америки для проведення імпортозамінної індустріалізації. Реформи проводились під помірковано націоналістичними гаслами, що користувалися певною підтримкою населення. Це сприяло формуванню у цих країнах популярних, але авторитарних режимів. Приклад тому - президентство Хуана Домінго Перона в Аргентині.

Перон провів часткову націоналізацію, сплатив борги країни, домігся самозабезпечення Аргентини основними промисловими товарами. У період його правління в Аргентині був створений перший в Латинській Америці реактивний літак, але під тиском США його виробництво було припинено.

У Бразиліїв 1950 р. повернувся до влади Жетуліо Варгас, який відродив свою політику 30-х років, але уже без спроб копіювання фашистських держав. Змінивши його у 1956 p., Ж.Кубічек продовжив імпортозамінну індустріалізацію. На початок 60-х років Бразилія наполовину забезпечувала себе промисловими товарами.

У Мексицілінію, розпочату президентом Ласаро Карденасом, у 1934-1940 pp., продовжували і після Другої світової війни. Індустріалізація йшла за рахунок розвитку державного сектору, продовжувалась аграрна реформа.
США в період 40-60-х років запобігали проникненню СРСР у Латинську Америку. Для здійснення цього США робили ставку на посилення воєнного потенціалу і на воєнно-політичне співробітництво з країнами Латинської Америки. У цей час було укладено угоду про колективну безпеку (1948 p.). Американці переозброїли місцеві армії і створили нову військову еліту, яка пройшла підготовку у США. При цьому США мало турбували проблеми внутрішнього життя цих країн, якщо там не було безпосередньої загрози приходу до влади комуністів. США влаштовували в цих країнах режими, які повністю залежали від них, на зразок Батісти на Кубі, або Сомоси в Нікарагуа.

У 50-60 роках почався новий етап соціально-економічного розвиткукраїн Латинської Америки.Ресурси для проведення імпортозамінної індустріалізації були вичерпані , державний бюджет з великими труднощами справлявся з необхідністю підтримати державний сектор економіки. Великі державні бюджетні дефіцити були викликані здійсненням надто амбіціозних проектів.

Наприклад, у 1957р. в Бразилії почалось будівництво нової столиціподалі від перенаселеного Ріо-де-Жанейро. Це було ультрасучасне місто, побудоване за проектом всесвітньо відомого архітектора Оскара Німейєра і назване Бразиліа . Нова столиця мала символізувати майбутнє країни.

Мексика домоглась права проведення у своїй столиці Мехіко олімпійських ігор 1968p., що змусило повністю реконструювати багатомільйонне місто. Грандіозні проекти призвели також до інфляції, зростання соціальної напруги. Національна грошова одиниця крузейро з 1961 по 1964 р. "знецінилась" у 5 разів.

← Предыдущая страница | Следующая страница →