Поделиться Поделиться

Розвиток фінансів і німецька школа вчення Вагнера.

1.

Наприкінці 19-початку 20 ст. зявилась історична школа у Німеччині, яка отримала свій розвиток у працях Вільгельма Рошера (1817—1894), Бруно Гільдебрандта (1812—1878) та Карла Кніса (1821—1898), які вважаються засновниками старої історичної школи. Вони обґрунтували необхідність відбиття в економічній теорії особливостей національних господарств, відстоювали ідею історичного підходу до економіки, врахування конкретних історичних і соціокультурних факторів при аналізі економічних систем. Значним був їх внесок до історії народного господарства та історії економічної думки.

Представниками нової історичної школи в Німеччині є Густав Шмоллер (1838—1917), Адольф Вагнер (1835—1917) і Карл Бюхер (1847— 1930). Економісти цієї школи не пішли по шляху заперечення "природних" економічних законів. Вони виходили з того, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного обґрунтування. У центрі уваги нової школи — практичні проблеми, а не теоретичні узагальнення.Вони прагнули розвинути історичний метод та застосовувати його до аналізу нових економічних явищ та процесів. Прихильниками були Густав фон Шмоллєр, А.Вагнер та ін. Нова історична школа відобразила підвищену увагу вчених до соціальних інституцій, насамперед до держави як гаранта еволюційного розвитку сус-ва, досягнення загальнонаціональної мети та соц-ї рівноваги.

В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок — "основа історичного розвитку. Народне господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Завдання політичної економії — вивчати народне господарство у його конкретних реаліях, історичному розвитку. Зміст історичного підходу не в описі, а в роз´ясненні і розкритті економічних зв´язків і залежностей.

"Історики" виходили з того, що умови розвитку у різних країн неоднакові. Тому економічні рекомендації та економічна політика мають бути вироблені стосовно до конкретних умов.

Внаслідок вивчення поглядів представників історичної школи можна шість пунктів, в яких відбиті найбільш суттєві її ідеї (підходи).

1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможна ідея існування загальнозначимих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.

2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв´язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.

3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій.

4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використати історичний матеріал.

5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те, як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також які їх конкретні причини, а не загальні причини всіх соціальних подій.

6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюються концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної.

Великою популярністю користувалися праці відомого представника історичної школи – А. Вагнера , спеціаліста в галузі держ фінансів. Трактуючи проблеми оподаткування як складову фін політики, вчений обгрунтував ідею перетворення державних фінансів у ефективний інструмент забезпечення соціальної справедливості. Вагнер виступив за посилення ролі держ фінансів з метою забезпечення фінансування інвестиційної діяльності, соц-культ програм.

Своє бачення щодо принципів оподаткування він виклав у 4 складових:

* фіскальні принципи– забезпечення фінансування державних потреб і еластично реагувати на зміни в макросередовищі

* економічні – оптимальні обсяги оподаткування з урахуванням можливостей перекладання податків

* принципи соціальної справедливості

* принципи податкової техніки – визначеність, зручність, дешевизну справляння податків.

Завдання Вагнера:вдосконалення податкової системи і звернення до податків з точки зору справедливості.

У 1883 р. Вагнер формулює Закон зростаючої діяльності - Закон зростання держ видатків, згідно з якими обсяги держ видатків під впливом зростання попиту на держ послуги в розвинених країнах збільшується більш швидкими темпами ніж ВНП. Вагнер розмежовує держ видатки на 3 групи за функціями держ діяльності:

1) держ управління і екон система

2) соц- культ сфера

3) надання послуг держ структурами

Заслугою Вагнера є дослідження держ фінансів в контексті їх історичного розвитку в залежності від соц-екон політики умов кожної країни. Ідею соц-етичних аспектів він вносив у концепцію реформування фін системи. В певній мірі ідеї Вагнера були реалізовані після ІІ Світової війни в Німеччині.

← Предыдущая страница | Следующая страница →