Поделиться Поделиться

Роздержавлення та приватизація в Україні

Приватизаційна кампанія в Україні стартувала на початку 90-х рр. На той час питома вага державної власності в економіці становила майже 90 %, виключно у державній власності перебувала земля.

В Україні одночасно працювали декілька моделей приватизації:

- оренда з викупом (власником державного майна стає орендар);

- викуп трудовим колективом на пільгових умовах (власниками стають працівники підприємства);

- продаж за майнові сертифікати. Сертифікати обмінювалися на акції державних підприємств, які потім продавалися на сертифікатних аукціонах, ураховувалися при викупі державного майна трудовими колективами;

- грошова приватизація (власником стає покупець);

- численні особливі схеми для різних галузей.

Існувала також практика відчуження майна державних підприємств способами, не передбаченими законодавством про приватизацію: за процедурами застави, досудової санації, банкрутства та іншими неприватизаційними способами.

Приватизація в Україні мала як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків можна віднести:

- створення критичної маси «приватної власності», без якої ринкові перетворення не стали б незворотними;

- прискорений розвиток недержавного сектора та його вихід на провідні позиції у національній економіці;

- розвиток ринкової інфраструктури, формування основ корпоративних відносин в економіці;

- розвиток активних соціальних сил (підприємців), формування у суспільстві прошарку власників, створення умов для конкуренції в сфері малого бізнесу;

- поступова адаптація населення до ринкової економіки;

- залучення капіталу в економіку як з боку вітчизняних, так і іноземних інвесторів, створення системи інституціональних інвесторів.

Серед негативних наслідків приватизації можна виділити:

- перехоплення прав контролю над власністю впливовими групами інтересів за мінімальними цінами;

- відсутність помітних зрушень у добробуті дрібних акціонерів, які не отримали прав контролю, а отже, зазвичай, і доходів (дивідендів) від власності;

- значне майнове розшарування населення, надмірна концентрація ресурсів у руках невеликої групи осіб; масове зубожіння; соціальне напруження;

- підвищення цін на продукцію (послуги) вітчизняних підприємств-монополістів;

- послаблення захисту прав власності держави як акціонера приватизованих підприємств;

- формування неефективного власника, націленого на примноження багатства не в результаті відтворювального виробничого процесу, а шляхом перерозподільних процедур;

- штучна підтримка занижених соціальних стандартів, насамперед, у сфері оплати праці, формування «неефективного» працівника з низькою продуктивністю, заниженими вимогами до соціальної складової процесу праці, спрощеною системою мотивації, незацікавленого у результатах виробництва та підвищенні продуктивності праці;

- поява олігархії (oligarchy). Олігархія– політичне та економічне панування невеликої групи власників промислового, торгівельного, фінансового капіталу, в руках яких знаходиться переважна частина національного багатства. Для олігархії характерна практично повна безконтрольність прийняття рішень на всіх рівнях державного устрою. Олігархи можуть або самі уособлювати владу (обіймати державні посади, у тому числі в законодавчих та виконавчих органах влади), або використовувати органи влади для прийняття рішень у власних інтересах, а не в інтересах усіх громадян.

Важливо зазначити, що не сама по собі приватизація є шкідливим та потенційно небезпечним процесом, а вади у механізмі її здійснення. Тому важливим завданням є коректне правове упорядкування процесу приватизації.

3.4. Олігархія в Україні:

основна стаття:

http://www.viche.info/journal/2503/

додаткова (не обов’язкова) стаття:

http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/boz_2011_25-26_5.pdf

← Предыдущая страница | Следующая страница →