Поделиться Поделиться

Соціальна інфраструктура регіону

1. Регіональні показники якості життя населення.

2. Поняття про соціальну інфраструктуру.

3. Соціально-побутова інфраструктура.

4. Соціально-духовна інфраструктура.

5. Методологія екології людини в управлінні соціальною інфраструктурою.

Регіональні показники якості життя населення

Згідно до теорії соціального обслуговування, основною метою регіонального розвитку є добробут населення.

Категорія добробуту містить у собі і економічну, і соціальну, і соціологічну, і моральну складові.

Традиційно для оцінювання рівня життя населення спираються на припущення, що він прямо залежить від рівня регіонального господарського розвитку. І через те для оцінювання рівня життя населення застосовують систему загальноекономічних показників. Такими показниками є:

^ розподіл національного багатства, виробництво сукупного суспільного продукту та національного доходу в регіонах;

^ розвиток основних галузей матеріального виробництва промисловості, сільського господарства і транспорту;

^ використання трудових ресурсів та рівень продуктивності праці.

Міжнародна статистика розраховує ознака життєвого рівня за ВВП чи ВНП на душу населення. За винятком того, рівень життя дозволяється охарактеризувати рядом синтетичних показників:

^ фондом споживання у використаному національному доході;

^ реальними доходами населення;

^ номінальною заробітною платою робітників і службовців; ^ суспільними фондами споживання; > обсягом роздрібного товарообігу.

Поняття про соціальну інфраструктуру

Соціальна інфраструктура - це сукупність, чи комплекс, галузей, призначенням яких у суспільному поділі праці є задоволення потреб населення у соціально-побутових і соціально-духовних послугах.

Згідно до призначення соціальної інфраструктури її поділяють на соціально-побутову і соціально-духовну.

Складові компоненти соціальної інфраструктури зображені на рис. 15 [8].

Розвиток галузей соціальної інфраструктури створює передумови для запобігання необгрунтованої міжрегіональної міграції населення.

Розвиток усіх ланок обслуговування населення має бути комплексним. Умовами комплексного розвитку соціальної інфраструктури в регіонах є:

^ врахування регіональних чинників, що визначають обсяг і структуру потреб населення в послугах;

^ розроблення і використання нормативів з урахуванням особливостей статей видатків;

^ досягнення оптимальних меж і внутрішньо-регіональних пропорцій у розвитку соціальної інфраструктури;

^ обґрунтоване визначення обсягів капітальних вкладень у галузі соціальної інфраструктури та їх розподіл за підгалузями.

Соціально-побутова інфраструктура

Розглянемо особливості функціонування складових соціально-побутової інфраструктури.

Торгівля і громадське харчування. Формальним показником, котрий характеризує рівень розвитку торгівлі в регіоні, є роздрібний товарообіг. Він відображує дію складної сукупності соціальних і економічних чинників, зокрема: купівельна спроможність населення, розвинутість мережі торговельних закладів, товарна забезпеченість, Інформаційна, транспортна інфраструктури тощо.

В Україні спостерігається регіональна відмінність обсягів роздрібного товарообігу. Він визначається насамперед:

^ динамікою економічного розвитку регіону;

^ структурою економіки;

^ особливістю умов життєдіяльності населення;

> статево-віковими відмінностями населення; ^ рівнем освіти;

> середнім доходом на одного члена сім'ї.

Товарообіг громадського харчування прогнозують окремим показником і вводять його складовою частиною до загального обігу роздрібного товарообігу.

Розвиток громадського харчування регіону характеризують такі економічні й соціальні показники:

^ обсяг товарообігу громадського харчування, в через те числі продукції власного виробництва;

^ кількість страв;

^ кількість підприємств громадського харчування та місць у них на 1000 осіб;

^ коефіцієнт забезпеченості населення місцями;

^ чисельність населення, яке користується послугами підприємств громадського харчування.

Потреба населення в послугах підприємств громадського харчування за окремими регіонами неоднакова. Для того щоби її визначити, треба взяти до уваги місце знаходження регіону, контингент його жителів, наявність промислових підприємств, навчальних закладів, шкіл тощо.

Житлово-комунальне господарство. Це складний комплекс підгалузей, завданням яких є задоволення комунальних, побутових і соціально-культурних потреб населення.

Складові житлово-комунального господарства:

> житлове господарство;

> санітарно-технічні підприємства;

> служби інженерних мереж і споруд;

> транспорт;

> енергетичне господарство;

> усі види зовнішнього благоустрою;

> служби обрядових і спеціальних послуг

Важливі дані для розроблення заходів регулювання розвитку житлово-комунального господарства:

^ чисельність населення і його соціальний склад;

^ нормативи забезпеченості житлом і комунальними послугами;

^ перспективні показники розвитку галузей виробничої і невиробничої сфер регіону;

^ обсяг ресурсів, які можуть бути спрямовані на розвиток житлово-комунального господарства.

Принципи розвитку і функціонування комунального господарства за радянських часів (система покращення житлових умов, система формування комунальних тарифів, відсутність конкурентного середовища в сфері надання комунальних послуг тощо) в умовах ринкової економіки набули руйнівного характеру. Через те зараз першочерговим завданням є впровадження ринкових механізмів у сферу управління комунальним господарством, а також формування в суспільстві нових стандартів соціальної справедливості.

З метою реформування комунального господарства Законом України "Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки" від 24.06.2004 р. за № 1869-^ прийнято програму реформування комунальної сфери, метою якої є формування принципово нової якості комунальної галузі в Україні.

Побутове обслуговування. Належне побутове обслуговування населення сприяє економіці суспільної праці, витрат, раціональному використанню вільного часу, зближенню рівнів життя міських і сільських жителів.

Для визначення прогнозних показників розвитку сфери побутового обслуговування обраховують такі показники:

^ потрібні виробничі потужності;

^ розміри основних фондів, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і джерела їх формування.

Структура підгалузей побутового обслуговування:

> ремонт і індивідуальне пошиття взуття, швейних, хутрових, шкіряних виробів, головних уборів і текстильної галантереї;

> ремонт, пошиття і в'язання трикотажних виробів;

> ремонт побутових машин та приладів;

> ремонт і виготовлення металовиробів і меблів;

> ремонт і техобслуговування індивідуальних транспортних засобів;

> хімчистка і фарбування;

> послуги пралень;

> фотопослуги;

> будівельні послуги;

> послуги лазень, перукарень;

> прокат речей;

> транспортні послуги; ^ ритуальні послуги

Вихідні дані для цих розрахунків: ^ досягнутий рівень обслуговування населення; ^ потреба в послугах в цілому на одного жителя; ^ можливий приріст чисельності населення; ^ зміни в структурі доходів і витрат населення; ^ дані визначення попиту і ступінь його задоволення; ^ стан і розвиток матеріально-технічної бази; ^ характеристика мережі підприємств побутового обслуговування.

Пасажирський транспорт і засоби зв'язку. Для аналізу роботи пасажирського транспорту в регіоні застосовуються такі показники:

^ кількість перевезених пасажирів у міжрайонному сполученні і пасажирооборот (у через те числі за всіма видами транспорту);

^ середня відстань перевезення пасажирів за окремими видами транспорту;

^ протяжність автомобільних шляхів загального користування, в через те числі з твердим покриттям;

^ будівництво нових автомобільних шляхів; ^ реконструкція доріг;

^ обсяг капітальних вкладень у будівництво доріг; ^ площа території і протяжність транспортних шляхів на 100 км кв.

Органи територіального управління повинні особливу увагу приділяти внутрішньоміським перевезенням. Внутрішньоміський пасажирообіг залежить від визначеної на перспективу чисельності міського населення, його транспортної рухомості (кількість поїздок у розрахунку на одного жителя) та середньої дальності поїздок.

Прогнозування розвитку засобів зв'язку тривалий час спиралося на прогноз розвитку природних державних монополій - підприємств зв'язку і було пов'язане з розробкою показників приросту кількості відділень зв'язку, телефонних станцій, телефонів-автоматів, абонентів міського і сільського телефонного зв'язку, трансляційних радіоточок, протяжності телефонних міжміських ліній.

У наш час сфера зв'язку демонополізується за рахунок потужного втручання компаній, які надають послуги мобільного зв'язку, Інтернету.

← Предыдущая страница | Следующая страница →