Поделиться Поделиться

Споживач — центральна фігура у ринкових відносинах. Споживання і потреби, їх суть і економічна характеристика

Питання ринку і споживача, відносини між ними вимагають глибокого економічного осмислення, де слід виділити спільність і розбіжність інтересів, їх обумовленість і взаємозалежність. Всі ці питання зводяться до визначення місця споживача в ринкових відносинах. Про те, що наш споживач значною мірою безправний, свідчать дані роздрібного товарообороту на душу населення і фізичний обсяг продажу предметів народного споживання, який становить зараз близько 45 % фізіологічних та раціональних норм споживання. Ринкові відносини між виробництвом і споживанням вдосконалюються саме у сфері виробництва і залежать від тих важелів і заходів, які спрямовуватимуться на його розширення і правильне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, скерованих на кінцевого споживача—людину, оскільки вона є центральною фігурою у ринкових відносинах. Від того, що ми купили, як нас обслужили, безпосередньо залежить не тільки задоволення наших потреб, але й настрій і душевний стан.

Проблема споживача в цілому, його місця в ринкових відносинах, захист його прав має одночасно економічний, соціальний і політичний аспект. Слід відзначити, що економіка промислово розвинутих держав чітко спрямована на врахування думок споживачів, а не виробників, бо саме їхні запити становлять основу і орієнтують на кінцеву мету — задоволення запитів споживачів (конс'юмеризм).

Споживання— це процес задоволення потреб матеріальними і духовними благами. Саме споживання породжує мотивацію до праці. Воно передбачає використання суспільного продукту для задоволення певних потреб і є кінцевою ознакою суспільного відтворення.

Залежно від характеру задоволення потреб розрізняють виробниче і невиробниче споживання. Виробниче споживання— використання засобів виробництва у процесі виготовлення продукції. Невиробниче складається із суспільного і особистого (індивідуального).

Особисте споживання— це використання людьми різних благ і послуг для задоволення власних (особистих) потреб. їх обсяг і структура визначаються, з одного боку, обсягом виробництва предметів споживання та послуг, і з іншого—наявністю в населення коштів для їх придбання.

Суспільне споживанняє складовою частиною невиробничого споживання, витрати на яке здійснюють організації та заклади невиробничої сфери за рахунок національного доходу. Основною особою у споживанні є людина (колектив).

Первинним у споживанні є людська нужда. Вона багатогранна і складна, охоплює фізіологічні, економічні та соціальні аспекти. Наприклад, потреба в їжі, одязі, теплі — це фізіологічна нужда. Якщо виразити її у вартісному вимірі, то вона набуде економічного чи соціально-економічного змісту. Наприклад, якщо велика кількість людей або окремих груп постійно недоїдає, то це—соціальна проблема.

Слід окремо виділити духовну нужду. Вона тісно пов'язана як з економічною, так і з соціальною потребою. У межах соціальної нужди слід виділити нужду в знаннях і самовираженні. Якщо людина не задовольняє свою нужду, то вона відчуває себе незадоволеною. Така людина намагається знайти шляхи її задоволення і, якщо це їй не вдається, то вона намагається заглушити її.

Нужда, що сформувалася в конкретну форму запитів відповідно до культурного рівня, особистості людини, проявляється у потребі. Саме потреби проявляються через предмети і речі, здатні задовольняти нужду якимось способом, притаманним відповідному рівню культури і розвитку суспільства. Водночас з розвитком суспільства зростають і потреби населення.

Найповніше уявлення про споживання як економічну категорію можна отримати на підставі аналізу виробничих відносин, які визначають і віддзеркалюють форму, спрямованість та мету функціонування споживання. Відзначаючи цю особливість, а саме споживання конкретних матеріальних благ, людина здійснює відтворення взаємовідносин між споживачем і виробництвом. Унаслідок споживання зникають матеріальні блага і водночас створюється здатність до життєвої і трудової діяльності людини. Через споживання проявляються потреби людей, які за своєю економічною суттю є ширшим поняттям від самого споживання.

У широкому значенні потреби можна трактувати як необхідність людей і суспільства в цілому в тих чи інших продуктах, послугах, духовних цінностях. Потреби можуть також відображати конкретну сукупність благ, які вимагає суспільство і які відповідають конкретному рівню розвитку продуктивних сил.

Вирішальне значення для розвитку потреб має рівень розвитку суспільного виробництва. В свою чергу, новий ступінь розвитку споживання вимагає вдосконалення процесу виробництва. А тому потреби, перш за все, цікавлять виробників, оскільки саме вони пропонують предмети споживання. Виробництво має зворотний зв'язок із споживачами, цікавиться ставленням споживачів до виготовленої продукції, пропагує товари як засіб задоволення певної нужди або цілого комплексу потреб. В економічній літературі часто ототожнюють нужди з потребами. Нужда —поняття більш стабільне, а потреба—мінлива. Наприклад, нужда в їжі, а потреба у м'ясі чи овочах. Споживання — це процес задоволення потреби. Потреби практично безмежні, тоді як споживання обмежується ресурсами (матеріальними і грошовими) для задоволення цих потреб.

Споживання визначається купівельною спроможністю певної людини, області, регіону або суспільства в цілому. Йому передує таке поняття, як запити. Як економічна категорія цей показник недостатньо надійний. Запити людей змінюються залежно від пропозиції і низки вимог до товару з метою задоволення конкретних потреб. Людина вибирає товар, сукупність властивостей якого забезпечує їй найбільш повне задоволення за цю вартість із урахуванням особливостей споживання.

Розвиток потреб має об'єктивний характер. Прагнення людей задовольняти свої потреби є постійно діючою причиною, внаслідок якої вдосконалюються засоби праці, захищається відповідна система економічних відносин.

Розглядаючи споживання як економічну категорію, слід виділити спочатку особливості конкретного етапу розвитку суспільства. Задоволення потреб внаслідок споживання пов'язано переважно лише з простим відтворенням, яке притаманне раннім етапам розвитку суспільства. Оскільки суспільству властиве розширене відтворення, то і потреби людей розширюються, хоча саме споживання за своїм рівнем може зменшуватися.

Розширення потреб і споживання може розглядатися з різних поглядів. Найпростішим є процес насичення потреб. Це означає, що рівень споживання наближається до потреб і відповідає фізіологічним чи раціональним нормам споживання. Рівень насиченості характеризує міру споживання у цей час. Він може коливатися від досить жалюгідного до перенасиченого. Ці поняття важливі ще й тому, що для подальшого розвитку суспільства буде характерним не підвищення рівня насиченості, а матимуть місце тенденції розвитку до неухильного їх зростання. Такі тенденції зумовлюються тим, що постійно розширюється виробництво нових товарів, які, в свою чергу, породжують нову потребу в них, перехід до масового вжитку нових предметів споживання веде до їх здешевлення і перетворює з предметів вузького попиту на предмети першої необхідності, розвиток їх виробництва призводить до розширення матеріальних і духовних потреб людей.

Зростання потреб вносить суттєві зміни у структуру споживання: створюються матеріальні передумови збільшення вільного часу, що призводить до формування нових потреб, створює сприятливі умови для вдосконалення споживача як особистості.

Задоволення потреб і рівень споживання визначаються співвідношенням ресурсів і величини раціональних потреб людей, тобто на рівні розумного споживання. До розумних потреб включаються задоволення потреб, які не підривають здоров'я людини, позбавляють її шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків), забезпечують раціональне харчування, повністю задовольняють запити щодо одягу, взуття, предметів культурно-побутового призначення, побутових послуг, на основі можливостей і раціональних норм споживання.

Повне задоволення розумних потреб обмежується недостатнім рівнем розвитку виробництва матеріальних благ і відмінностями в доходах окремих груп населення.

Критерії розумного споживання на кожному етапі розвитку суспільства знаходять свій прояв у суспільних і особистих потребах. Суспільні потреби включають найбільш глобальні, докорінні, перспективні зміни потреб особистості. Особисті потреби охоплюють передусім найближчі, тимчасово розрізнені інтереси. Саме в такому сприйнятті вони відрізняються від суспільних потреб.

Для прогнозування структури споживання важливим є визначення величини середньодушової потреби на підставі норм та нормативів, аналізу тенденцій у споживанні та виявлення факторів, які визначають раціональну структуру споживання і роль кожного з них у формуванні потреб.

Споживання здійснюється за рахунок фонду оплати праці й за рахунок суспільних фондів споживання. Якщо фонд оплати праці розподіляється між окремими працівниками, на підставі трудового еквіваленту (відповідно до кількості й якості затраченої праці), то матеріальні та духовні блага з суспільних фондів споживання розподіляються відповідно до потреб і безпосередньо пов'язані з участю у створенні сукупного суспільного продукту.

Основним джерелом зростання споживання є збільшення реальних доходів населення, які залежать від зростання валового внутрішнього продукту.

Споживання є основним показником оцінки матеріального добробуту, який з покращенням умов праці та житлово-побутових умов сприяє зростанню працездатності й поліпшенню культурного рівня людей.

Важливе місце слід відвести формуванню потреб. Аналіз структури споживання дає можливість вивчити переваги одних потреб над іншими, які підкреслюють необхідність споживання, виходячи з конкретних економічних умов.

Виділяють такі структури споживання, в яких перше місце займає харчування. У межах цієї групи виділяють напої та тютюн, встановлюють їх частку в загальному споживанні й окремо в харчуванні.

Самостійною агрегованою групою є споживання непродтоварів: одягу, тканин, взуття, меблів, предметів культурно-побутового призначення, будівельних матеріалів, різних послуг. Слід зазначити, що переважна частина витрат у споживанні припадає на харчування та соціально-побутові послуги.

Розрізняють товарне і нетоварне споживання. Та маса товарно-матеріальних цінностей, які проходять стадію купівлі-продажу, становить товарне споживання. В кінцевому результаті воно представлене роздрібним товарооборотом. За такими продуктами харчування, як картопля, овочі, м'ясо, яйця, фрукти тощо має місце і нетоварне споживання. Воно здійснюється за рахунок надходження їх із особистих підсобних господарств, присадибних та дачних ділянок. Ця продукція переважно не проходить стадії купівлі-продажу.

← Предыдущая страница | Следующая страница →