Поделиться Поделиться

Інноваційний кластер як нова складова регіональних екосистем (на прикладі західного регіону України)

Чинники формування інноваційних кластерів

Кластерний розвиток як чинник збільшення національної і регіональної конкурентоспроможності є характерною ознакою сучасної інноваційної економіки. Світова практика показала, що кластеризація економіки обумовлює і справляє вирішальний вплив на процеси посилення конкурентоспроможності та прискорення інноваційної діяльності на локальному, регіональному, національному рівнях. Аналізуючи процеси формування стратегій поширення відкритих інновацій на регіональному рівні, спробуємо узагальнити й виділити чинники сприяння і протидії розвитку кластерних ініціатив у регіоні, які розвиваються на основі нових знань та відкритих інновацій.

Кластеризація на основі відкритих інновацій дає можливість посилювати потоки нових ідей та інформації. За визначенням основоположника теорії кластерного розвитку регіональної економіки в Україні Станіслава Соколенка, такі потоки, як правило, здійснюються формально і неформально шляхом обміну ідеями поміж партнерськими фірмами під час виконання спільної роботи, в рамках контактів зі спільними постачальниками, а також через налагоджені соціальні зв'язки поміж фірмами та науковими інституціями як джерелами інновацій.

Розглянемо міжнародний досвід формування інноваційних кластерів, головні позитивні властивості успішних кластерів, відображено в огляді Європейської економічної комісії ООН "Підвищення інноваційного рівня фірм: вибір політики та практичних інструментів" [1]. Найважливішими чинниками, що дають можливість учасникам такого кластера досягати швидкого синергетичного ефекту, дозволяється назвати такі:

співробітництво у сфері відкритих інновацій (спільне розроблення і використання продуктових, технологічних, ринкових чи організаційних інновацій – як головні різновиди дифузії інновацій поміж навчальними закладами, науковими установами і фірмами – членами кластера);

спеціалізація (учасники кластера концентруються навколо певної сфери діяльності, доповнюючи один одного у створенні інноваційного продукту чи послуги);

просторова концентрація інноваційної активності (і як наслідок – економія на швидкій технологічній взаємодії, обміні інтелектуальним капіталом, процесами навчання);

множинність економічних агентів (членами кластера стають не тільки промислові фірми, університети, науково-дослідні інститути, а й громадські організації, фінансові структури, державні установи та посередники, що сприяють і забезпечують кооперацію);

• досягнення необхідної "критичноїмаси" членів кластера (для отримання ефектів внутрішньої динаміки та розвитку);

конкуренція (фірми перебувають під інтенсивним конкурентним тиском, котрий зростає в результаті постійного порівняння власної господарської діяльності з роботою аналогічних компаній – членів кластера);

життєздатність кластерів (розраховані на довгострокову перспективу).

← Предыдущая страница | Следующая страница →