Поделиться Поделиться

Синтаксис як частина граматики

Кожна мова складається зі словника (системи лексичних одиниць) та граматики (правил оперування знаками). Граматика мови розділяється на два розділи - морфологію та синтаксис. Предметом вивчення в морфології є форми словозміни та граматичні категорії, синтаксис же вивчає способи поєднання словоформ у словосполучення і речення та їх будову.

Термін синтаксис ("складання", "будова") вживається в двох значеннях: 1) у значенні синтаксична будова мови, елементами якої виступають члени речення, словосполучення, речення, еквіваленти речення (його функціональні замінники, наприклад: Так! Ні! Аякже! Еге ж! Хіба?); 2) у значенні граматичне вчення про структуру, семантику і функції синтаксичних одиниць (членів речення, словосполучень, речень).

Цілком застосовне вживання терміна синтаксис і відносно розділів: синтаксис словосполучень, синтаксис членів речення, синтаксис речень, синтаксис еквівалентів речення; синтаксис простого речення, синтаксис простого ускладненого речення, синтаксис складного речення.

Об'єкт і предмет синтаксису

Коли в морфології розглядаються слова як граматичні одиниці мови і їх лексико-граматичні класи - частини мови, - то в синтаксисі маємо справу з мовними одиницями за функціональною ознакою - поділом їх на члени речення, класифікація словосполучень і речень.

Об'єктом синтаксису сучасної української літературної мови виступає вся її синтаксична будова, яка формується з усіх без винятку синтаксичних одиниць - членів речень, словосполучень, речень, їхніх форм, різновидів.

Предметом вивчення в синтаксисі є синтаксична теорія, синтаксичні правила, всі характеристики об'єктів синтаксичної структури мови, тобто реальних членів речення, словосполучень, речень. Коли об'єкт синтаксису має об'єктивний характер, то предмет синтаксису є об'єктивно-суб'єктивним явищем, бо створюється мисленням науковців-лінгвістів, звісно, на об'єктивній основі.

У тривалому, кількадесятирічному мовленні окрема особа використовує мільярди і мільярди конкретних речень, які відносять до небагатьох структурних типів речення, бо кожне конкретне речення, яке реалізується усно чи писемно, є простим чи складним реченням, двоскладним чи односкладним.

Досить поширеною є думка, згідно з якою синтаксис начебто посідає центральне місце в граматиці/морфологія ніби підпорядкована синтаксису: слова всіх частин мови слугують потребі оформлення членів речення.

Нерідко вважається, що начебто морфологія обмежує своїми формами синтаксис, бо за словами, які відносять до різних частин мови, закріпились типові й менш характерні для них синтаксичні функції. Таке міркування не зовсім обгрунтоване. Усі головні структурні компоненти мови однаково важливі: без фонетико-фонологічного складу мови неможливе існування її лексико-фразеологічної системи, без морфологічного складу мови не існувала б і її синтаксична система. Що тут важливіше -питання певною мірою риторичне, в усякому разі маловмотивоване. Кожне конкретне речення втілює в собі одну з типових для конкретної мови структурну схему речення, будується за певним усталеним у мові абстрагованим зразком зі слів і словосполучень, дістаючи матеріальне вираження в звуках.

Типи синтаксичних одиниць

В українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці:

• речення;

• словосполучення;

• мінімальна синтаксична одиниця.

Вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів, зокрема:

• формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних одиниць);

• семантико-синтаксичний, чи семантичний (враховує взаємозв'язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць);

• комунікативний, чи функціональний.

Чільне місце в сучасному мовознавстві посідає функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ. Функціональний підхід враховує об'єктивно-смисловий зміст речення як відображення явищ позамовної дійсності.. Він реалізується в концепціях:

•американських мовознавців Чарлза Філлмора (нар. 1929), Уолеса Чейфа (нар. 1927);

• голландського мовознавця Симона-Корнеліса Діка (нар. 1940);

• чеського мовознавця Вілена Матезіуса (нар. 1882);

• українського мовознавця Івана Вихованця (нар. 1935). Іван Романович Вихованець визначає синтаксичні одиниці за:

• формально-синтаксичними;

• семантично-синтаксичними ознаками. Мовознавець розглядає синтаксичні одиниці у сфері:

• мови і мовлення;

• синтаксичних зв'язків;

• семантико-синтаксичних відношень;

• структури і семантики речення.

Цікавими й ґрунтовними відносно визначення синтаксичних одиниць є концепції американських лінгвістів Ч. Філлмора і У. Чейфа, які значну увагу приділяють дифе-ренційним семантико-синтаксичним ознакам тієї чи іншої мовної одиниці. Голландський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік синтаксичні одиниці досліджує через взаємовідношення функціонального і системного аспектів синтаксису.

Чеський мовознавець Вілен Матезіус для виділення синтаксичних одиниць спирається на комунікативний аспект функціонального синтаксису.

З урахуванням ідей зазначених концепцій у лінгвістиці виділено три головні синтаксичні одиниці:

• речення як основна і найбільша предикативна одиниця в мовній системі, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спону-кальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься З дійсністю;

• словосполучення - непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом;

• мінімальна синтаксична одиниця, яка функціонує лише в межах речення чи словосполучення і є їхнім складником-компонентом: 1) члени речення виділяються на основі синтаксичних зв'язків; 2) синтаксеми - на основі семантико-синтаксичних відношень.

Таким чином, центральною синтаксичною одиницею у синтаксисі є речення, а словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця підпорядковані реченню. Словосполучення і мінімальні синтаксичні одиниці переважно є компонентами, що репрезентують найвищі морфологічні одиниці (частини мови та сукупність їх форм).

Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв'язках. Вершиною даної ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця. Відмінності поміж синтаксичними одиницями зумовлені передусім граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Утворили слово (речення) - утворення слова (словосполучення) - словотворення (мінімальна синтаксична одиниця).

← Предыдущая страница | Следующая страница →