Поделиться Поделиться

Логіка процесу наукового дослідження

Спираючись на систему методологічних принципів, дослідник визначає:

- об'єкт і предмет дослідження;

- послідовність їх вирішення;

- застосовувані методи.

Дозволяється умовно виділити два основних етапи, два характерних рівня наукового дослідження:

а) емпіричний;

б) теоретичний.

Емпіричний етап пов'язаний з отриманням та первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу. Зазвичай поділяють: факти дійсності і наукові факти.

Факти дійсності - це події, явища, які відбувалися чи відбуваються насправді, це різні сторони, властивості, відносини досліджуваних об'єктів.

Наукові факти - це відображені свідомістю факти дійсності, причому обов'язково перевірені, осмислені і зафіксовані в мові науки у вигляді емпіричних суджень.

Емпіричний етап складається з 2-х ступенів роботи:

- перша стадія - це процес добування, отримання фактів, бо очевидно, що для осмислювання, аналізу фактів їх потрібно передусім мати;

- друга стадія емпіричного дослідження включає в себе первинну обробку і оцінку фактів у їх взаємозв'язку, тобто:

- осмислення і суворий опис здобутих фактів в термінах наукової мови;

- класифікацію фактів за різними підставами та виявлення основних залежностей поміж ними.

В ході цього етапу дослідник здійснює:

а) критичну оцінку і перевірку кожного факту, очищаючи його від випадкових і несуттєвих домішок;

б) опис кожного факту в певних термінах тієї науки, в рамках якої ведеться дослідження;

в) відбір з усіх фактів типових, найбільш повторюваних і, які виражають головні тенденції розвитку;

г) класифікацію фактів за видами досліджуваних явищ, по їх істотності, приводить їх в систему;

д) розкриває найбільш очевидні зв'язки поміж відібраними фактами, тобто на емпіричному рівні досліджує закономірності, які характеризують досліджувані явища.

Теоретичний етап і рівень дослідження пов'язаний з глибоким аналізом фактів, з проникненням в сутність досліджуваних явищ, з пізнанням і формулюванням в якісній та кількісній формі законів, тобто з поясненням явищ.

Далі на цьому етапі здійснюється прогнозування можливих подій чи змін в досліджуваних явищах, виробляються принципи дії, рекомендації відносно практичного впливу на дані явища.

Вивчати - значить:

а) не просто сумлінно зображувати чи просто описувати, проте і дізнаватися відношення досліджуваного до того, що відомо;

б) вимірювати завжди, що підлягає вимірюванню;

в) визначати місце досліджуваного в системі відомого, користуючись як якісними, так і кількісними відомостями;

г) знаходити закон;

д) складати гіпотези про причинний зв'язок поміж досліджуваними явищами;

е) перевіряти гіпотези дослідом;

ж) складати теорію досліджуваного.

Теоретичний етап включає в себе ряд послідовних стадій роботи, на яких наукове знання вбирається в певні форми, існуючи і розвиваючись в них і через них.

Сполучною ланкою поміж емпіричним і теоретичним етапом є постановка проблеми. Це означає:

- визначити відоме і невідоме; які факти, пояснені і які вимагають пояснення; факти, відповідні теорії і які суперечать їй;

- сформулювати питання, що виражає головний зміст проблеми, обґрунтувати його правильність і важливість для науки;

- намітити конкретні завдання, послідовність їх вирішення та вживані при цьому методи.

Головне завдання дослідника - виявити причини явищ, закони, які ними керують. Через те і основним різновидом гіпотези є припущення про причини, про умови, про закон виникнення, існування, розвитку досліджуваних явищ.

Доказ - наступна необхідна стадія і форма, в якій існує і розвивається далі наукове знання.

Доказ здійснюється передусім практичним шляхом, проте в даному випадку мова йде про логічний, теоретичний доказ, суть якого полягає у підтвердженні чи спростуванні висунутих положень теоретичними аргументами.

Таким чином, наукове дослідження в кожному циклі робить рух від емпірії до теорії і від теорії до перевіряючої її практики.

Даний процес включає певні стадії і характерні форми, в яких існує і розвивається наукове знання:

- отримання та опис фактів - постановка наукових проблем;

- висунення гіпотез нових ідей і положень;

- формування теорії, органічне включення в неї доведених положень. Завершення кожного циклу є одночасно і початком нового циклу, котрий веде до подальшого розвитку і збагаченню теорії.

Задум дослідження - це основна ідея, яка пов'язує воєдино всі структурні елементи методики, визначає порядок проведення дослідження, його етапи.

У задумі дослідження викреслюються в логічний порядок:

- мета, завдання, гіпотеза дослідження;

- критерії, показники розвитку конкретного явища співвідносяться з конкретними методами дослідження;

- визначається послідовність застосування цих методів, порядок управління ходом експерименту, порядок реєстрації, накопичення і узагальнення експериментального матеріалу.

Задум дослідження визначає і його етапи. Зазвичай дослідження складається з трьох основних етапів. Перший етап включає в себе:

- вибір проблеми і теми;

- визначення об'єкта і предмета, цілей і завдань;

- розробку гіпотези дослідження. Другий етап роботи містить:

- вибір методів і розробку методики дослідження;

- перевірку гіпотези;

- безпосередньо дослідження;

- формулювання попередніх висновків, їх апробація і уточнення;

- обґрунтування заключних висновків і практичних рекомендацій. Третій етап (заключний) будується на основі впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Логіка кожного дослідження специфічна. Дослідник виходить із характеру проблеми, цілей і завдань роботи, конкретного матеріалу, яким він володіє, рівня оснащеності дослідження і своїх можливостей.

Перший етап складається з вибору області сфери дослідження, причому вибір обумовлений як об'єктивними факторами (актуальністю, новизною, перспективністю і т. д.), так і суб'єктивними - досвідом дослідника, його науковим і професійним інтересом, здібностями, складом розуму.

Проблема дослідження приймається як категорія, що означає щось невідоме в науці, що належить відкрити, довести.

Тема - в ній відбивається проблема в її характерних рисах. Вдала, точна в смисловому відношенні формулювання теми уточнює проблему, окреслює рамки дослідження, конкретизує головний задум, створюючи тим самим передумови успіху роботи в цілому.

Об'єкт - це та сукупність зв'язків і відносин, властивостей, яка існує об'єктивно в теорії і практиці і слугує джерелом необхідної для дослідника інформації.

Предмет дослідження більш конкретний і включає тільки ті зв'язки і відносини, які підлягають безпосередньому вивченню в даній роботі, встановлюють межі наукового пошуку; в кожному об'єкті дозволяється виділити декілька предметів дослідження.

З предмета дослідження випливають його мета і завдання.

Мета формулюється коротко і гранично точно, в смисловому відношенні висловлюючи те основне, що має намір зробити дослідник. Вона конкретизується і розвивається в задачах дослідження.

Перша задача, як правило, пов'язана з виявленням, уточненням, поглибленням, методологічним обґрунтуванням сутності, природи, структури досліджуваного об'єкта.

Друга - з аналізом реального стану предмета дослідження, динаміки, внутрішніх протиріч розвитку.

Гіпотези бувають:

а) описові (передбачається існування якогось явища);

б) пояснювальні (розкривають причини його);

в) описово-пояснювальні.

До гіпотези висуваються певні вимоги:

- вона не повинна включати в себе занадто багато положень: як правило, одне основне, рідко більше;

- в неї не дозволяється включати поняття і категорії, що не є однозначними, не з'ясовані самим дослідником;

- при формулюванні гіпотези слід уникати ціннісних суджень, гіпотеза повинна відповідати фактам, бути перевіряємого до широкого кола явищ;

- потрібно бездоганне стилістичне оформлення, логічна простота, дотримання наступності.

Гіпотези з різними рівнями узагальненості, в свою чергу, дозволяється віднести до інструктивних чи дедуктивних.

Дедуктивна гіпотеза, як правило, виводиться з уже відомих відносин чи теорій, від яких відштовхується дослідник. У тих випадках, коли ступінь надійності гіпотези може бути визначена шляхом статистичної переробки кількісних результатів досліду, рекомендується формулювати нульову, чи негативну, гіпотезу.

Формулюючи гіпотезу, важливо віддавати собі звіт в через те, чи правильно ми це робимо, спираючись на формальні ознаки гіпотези:

а) адекватність відповіді питання чи співвіднесеність висновків з посиланнями (іноді дослідники формулюють проблему в певному, одному плані, а гіпотеза з нею не співвідноситься і відводить людину від проблеми);

б) правдоподібність, тобто відповідність вже наявних знань з даної проблеми (коли такої відповідності немає, нове дослідження виявляється ізольованим від загальної наукової теорії);

в) перевірюваність.

Другий етап дослідження носить яскраво виражений індивідуалізований характер, не терпить жорстко регламентованих правил і приписів.

І завжди ж є ряд принципових питань, які необхідно враховувати: питання про методику дослідження, так як з її допомогою можлива технічна реалізація різних методів. У дослідженні мало скласти перелік методів, необхідно їх сконструювати й організувати в систему. Немає методики дослідження взагалі, є конкретні методики дослідження.

Методика - це сукупність прийомів, способів дослідження, порядок їх застосування та інтерпретації отриманих за їх допомогою результатів. Вона залежить від характеру об'єкта вивчення; методології; мети дослідження; розроблених методів; загального рівня кваліфікації дослідника.

Скласти програму дослідження, методику неможливо:

- по-перше, без з'ясування, в яких зовнішніх явищах проявляється досліджуване явище, якими є показники, критерії його розвитку;

- по-друге, без співвіднесення методів дослідження з різноманітними проявами досліджуваного явища.

Тільки при дотриманні цих умов дозволяється сподіватися на достовірні наукові висновки.

У ході дослідження складається програма. У ній має бути відображено:

- яке явище досліджується;

- за якими показниками;

- які критерії дослідження застосовуються;

- які методи дослідження використовуються;

- порядок застосування тих чи інших методів.

Таким чином, методика - це як би модель дослідження, причому розгорнута в часі. Певна сукупність методів продумується для кожного етапу дослідження.

При виборі методики враховується багато факторів, і перш за завжди предмет, мета, завдання дослідження.

Методика дослідження, незважаючи на свою індивідуальність, при вирішенні конкретного завдання має певну структуру.

її головні компоненти:

- теоретико-методологічна частина, концепція, на підставі якої будується вся методика;

- досліджувані явища, процеси, ознаки, параметри;

- субординаційні і координаційні зв'язки і залежності поміж ними;

- сукупність застосовуваних методів, їх субординація і координація;

- порядок застосування методів і методологічних прийомів;

- послідовність і техніка узагальнення результатів дослідження;

- склад, роль і місце дослідників у процесі реалізації дослідницького задуму.

Уміле визначення змісту кожного структурного елементу методики, їх співвідношення і є мистецтво дослідження.

Добре продумана методика організовує дослідження, забезпечує здобуття необхідного фактичного матеріалу, на основі аналізу якого і робляться наукові висновки.

Реалізація методики дослідження дозволяє отримати попередні теоретичні і практичні висновки, що містять відповіді на завдання які вирішуються в дослідженні.

Дані висновки мають відповідати наступним методичним вимогам:

- бути всебічно аргументованими, узагальнюючими головні підсумки дослідження;

- випливати з накопиченого матеріалу, будучи логічним наслідком його аналізу та узагальнення.

Третій етап - впровадження отриманих результатів у практику. Робота літературно оформляється.

Літературне оформлення матеріалів дослідження - трудомістка і дуже відповідальна справа, невід'ємна частина наукового дослідження.

У роботі з оформлення матеріалів дослідження слід дотримуватися загальних правил:

- назва і зміст розділів, а також параграфів має відповідати темі дослідження і не виходити за її рамки. Зміст розділів повинно вичерпувати тему, а зміст параграфів - частина в цілому;

- спочатку, вивчивши матеріал для написання чергового параграфа (частини), необхідно продумати його план, провідні ідеї, систему аргументації і зафіксувати завжди це письмово, не втрачаючи з виду логіки всієї роботи. Потім провести уточнення, шліфування окремих смислових частин і пропозицій, зробити необхідні доповнення, перестановки, забрати зайве, провести редакторську, стилістичну правку;

- відразу уточнювати, перевіряти оформлення посилань, скласти довідковий апарат і список літератури (бібліографію);

- не допускати поспіху з остаточною обробкою, поглянути на матеріал через деякий час. При цьому деякі міркування і умовиводи, як показує практика, будуть представлятися невдало оформленими, малодоказовими і несуттєвими. Потрібно їх поліпшити чи опустити, залишити лише дійсно необхідне;

- уникати наукоподібності. Велика кількість посилань, зловживання спеціальною термінологією ускладнюють розуміння думок дослідника, роблять виклад надмірно складним. Стиль викладу повинен поєднувати в собі наукову строгість і діловитість, доступність і виразність;

- в залежності від змісту виклад матеріалу може бути спокійним, аргументованим чи полемічним, критикуючим, коротким чи докладним, розгорнутим;

- перед тим як оформити чистовий варіант, провести апробацію роботи: рецензування, обговорення. Усунути недоліки, виявлені при апробуванні.

Структурні компоненти дослідницького процесу (котрий передбачає експериментальну частину) в оптимальному варіанті будуються таким чином.

Етап 1. Загальне ознайомлення з проблемою дослідження, визначення її зовнішніх меж.

На цьому етапі встановлюється рівень її розробленості, перспективність. Дослідник повинний ясно усвідомлювати та мотивувати потреби суспільства в знанні з даної проблеми.

Головне питання першого етапу наукової роботи - проблемний аспект теми, без чого не дозволяється переходити до наступного етапу наукової роботи. Даний же перший крок, коли він зроблений правильно, потенційно містить у собі можливі успіхи чи неминучі невдачі. Якість сформульованого проблемного аспекту обраної теми зумовить значною мірою кінцеві результати дослідження.

Етап II. Формулювання цілей дослідження.

Цілі дослідження виступають як досягнення якихось нових станів в якійсь ланці дослідного процесу чи як якісно новий стан - результат подолання суперечності поміж належним і сущим. За винятком формулювання загальної цілі формуються приватні, проміжні цілі. Проміжні цілі можуть виступати і як перешкоди, які повинні бути усунені, і як бажана ієрархія робіт (загальних чи індивідуальних).

Цілі дослідження повинні конкретно формулюватися і знаходити своє вираження в описі того прогнозованого стану, в якому бажано бачити об'єкт дослідження згідно соціальним замовленням. Мета дослідження є завжди опис проектованого нормативного результату, вписаного в контекст зв'язків більш загальної системи.

Етап III. Розробка гіпотези дослідження.

Гіпотеза дослідження стає прообразом майбутньої теорії в через те випадку, коли наступним ходом роботи вона буде підтверджена. Через те при розробці гіпотези дослідник повинен мати на увазі головні функції наукової теорії.

Оскільки мова йде про побудову гіпотези як теоретичної конструкції, істинність якої повинна бути доведена експериментально чи масовим, організованим, контрольованим дослідом, вона вже в якості проекту повинна виконувати відповідні функції в межах предмета дослідження - описову, пояснювальну, прогностичну.

Задовольняючи цим вимогам, гіпотеза описує структурну композицію предмета дослідження як прояву якості єдності цілого. Тим самим в руки дослідника даються засоби і методи управління процесом експериментального перетворення дійсності, гіпотеза прогнозує кінцеві результати перетворення і довготривалість їх існування.

Етап IV. Постановка завдань дослідження. Констатуючий експеримент.

Гіпотетично представлені внутрішні механізми функціонування досліджуваного явища, імовірно описані істотні його характеристики співвідносяться з цілями дослідження, тобто кінцевими проектованими результатами. Це співвіднесення дозволяє перейти до формулювання завдань дослідження. Така теоретична робота спрямована на вироблення форми і змісту конкретних пошуків завдань, спрямованих на оптимізацію, варіювання умов (зовнішніх і внутрішніх, існуючих і експериментально принесених), в результаті яких гіпотетичний причинно-наслідковий зв'язок набуває всі риси об'єктивної закономірності.

У процесі формулювання дослідницьких завдань, як правило, виникає необхідність у проведенні констатуючого експерименту для встановлення фактичного вихідного стану перед експериментом основним, перетворюючим. Проведення констатуючого експерименту дозволяє довести розробку дослідницьких завдань до високого ступеня визначеності і конкретності.

Етап V. Вид перетворюючого експерименту і його організація. Новий етап руху наукового пошуку настає після сформульовання дослідницьких завдань. Повинен бути представлений повний перелік істотних умов, які піддаються регулюванню, так і ті, що допускають хоча б стабілізацію.

Програма експериментальної роботи, методика експерименту і техніка реєстрації поточних подій експериментального процесу здійснюються прямими і непрямими спостереженнями, проведенням бесід, анкетуванням, вивченням всілякої документації і матеріальних свідчень.

Головні якості досліджуваних методик, яких слід домагатися при плануванні експерименту, полягають у через те, щоби забезпечити з їх допомогою репрезентативність, валідність експерименту, його достатню роздільну здатність для поділу фактичного матеріалу по типовим групам чи розрізнення ступенів інтенсивності досліджуваної якості, функціонування процесу.

Етап VI. Організація і проведення експерименту.

Організація і проведення експерименту починається з випробувальної перевірки експериментальної документації: дослідницьких методик, анкет, програм бесід, таблиць чи матриць для реєстрації та накопичення даних. Призначення такої перевірки - внести можливі уточнення, зміни в документацію, уникнути надмірності відносно збору фактичних даних, які згодом виявляться обтяжливими, забиратимуть час і відволікатимуть увагу від центральних питань проблеми.

Експериментальний процес - найбільш трудомістка, напружена, динамічна частина наукового дослідження, зупинити котрий неможливо; експеримент не допускає будь-яких незапланованих пауз.

У процесі експерименту дослідник зобов'язаний:

1) безперервно підтримувати умови, що забезпечують незмінність темпу і ритму протікання експерименту, подібність і відмінність експериментальних і контрольних груп;

2) варіювати і дозувати керовані умови та інтенсивність факторів, що роблять спрямований вплив на кінцеві результати, що підлягають зіставленню;

3) систематично оцінювати, вимірювати, класифікувати та реєструвати частоту і інтенсивність поточних подій експериментального процесу, включаючи такі його моменти, коли об'єкт дослідження набуває стійкі заплановані характеристики;

4) паралельно експерименту вести систематичну первинну обробку фактичного матеріалу з тим, щоби зберегти його свіжість та достовірність деталей, не допустити нашарування на нього наступних вражень та інтерпретацій.

Етап VII. Узагальнення та синтез експериментальних даних.

На попередніх етапах аналітична стадія дослідження закінчилася. На етапі узагальнення і синтезу експериментальних даних починається відтворення цілісного уявлення про досліджуваний об'єкт, проте вже з точки зору сутнісних відносин і на цій основі експериментально перетвореного.

Фактичний матеріал піддається кваліфікації за різними підставами, формуються статистичні послідовності, полігони розподілу, виявляються тенденції розвитку стабільності, стрибків у формуванні якостей об'єкта експериментального впливу і дослідження. Індуктивні і дедуктивні узагальнення фактичного матеріалу будуються згідно до вимог репрезентативності, валідності та релевантності.

На основі об'єктивно пізнаних закономірностей проводяться:

1) ретроспективна ревізія висунутої гіпотези з метою переведення її в ранг теорії в тій її частині, в якій вона опинилася переконливою;

2) формулювання загальних і приватних наслідків в цій теорії, що допускають контрольну її перевірку та відтворення експериментального ефекту в інший час і в іншому місці іншими дослідниками, проте при суворому додержанні ними умов експерименту;

3) оцінка адекватності методів дослідження і вихідних теоретичних концепцій з метою збільшення та вдосконалення методологічного знання і включення його в загальну систему методології науки;

4) розробка прикладної частини теорії, адресується яким-небудь категоріям споживачів чи рівням практики.

Рекомендації повинні розроблятися виключно в такій формі, в якій їх в змозі спожити практика.

Дотримуючись даних рекомендацій, науковий працівник отримує свого роду нормативні методологічні орієнтири організації дослідницької діяльності. Послідовне виконання переліку робіт, коли кожна з попередніх логічно забезпечує виконання наступної, формує остаточний результат, котрий в цьому випадку буде мати більше шансів відрізнятися повнотою, доказовістю і прикладними якостями.

Похожие статьи