Поделиться Поделиться

Системи поліпшення руху повітря в приміщенні

Важливим і ефективним засобом очищення повітря приміщень є вентиляція. Регулярна вентиляція житлових і громадських будівель забезпечує своєчасне видалення надлишку тепла, вологи га шкідливих газоподібних домішок, які скупчуються в повітрі в результаті перебування людей та проведення різних побутових процесів. Повітря погано вентильованого житла мас шкідливий вплив на стан здоров'я людини, викликаючи чи погіршуючи перебіг захворювань легень, серця, нирок та ін. Тривале вдихання такого повітря суттєво впливає на нервову систему і загальне самопочуття людини (головний біль, втрата апетиту, зниження працездатності та ін.).

Повітрообмін в приміщеннях може відбуватися як неорганізованім (природна вентиляція). так і організованим шляхом (штучна вентизяція).

Неорганізований повітрообмін (природна вентиляція) здійснюється шляхом природного проникнення зовнішнього повітря через різні щілини та нещільності у вікнах, дверях і частково через пори будівельних матеріалів в приміщення, а також провітрюванням за допомогою відкритих вікон, кватирок та інших отворів, які влаштовуються для посилення природного повітрообміну. Обмін повітря відбувається внаслідок різниці температури зовнішнього і кімнатного повітря та тиску повітря. Найбільш інтенсивний даний обмін при відкритій системі забудови, коли будинки віддалені один від одного і в повітрообміні беруть участь всі їх чотири сторони, а кімнати розташовані по двом протилежним фасадам, що забезпечує наскрізне провітрювання. Повітрообмін за рахунок інфільтрації забезпечує лише 0,5-0,75 – кратний обмін повітря протягом 1 години. Так як цього недостатньо, то використовують кватирки і фрамуги, які відкидаються під кутом 45° всередину приміщення.

У багатоповерхових будівлях для посилення природної вентиляції у внутрішніх стінах влаштовують витяжні канали, у верхній частині яких знаходяться приймальні отвори. Канали виводять на горище у витяжну шахту, з неї повітря поступає назовні. Ця система вентиляції працює завдяки природній тязі, яка утворюється в каналах внаслідок температурної різниці та перепаду тиску, що викликає рух більш теплого кімнатного повітря вгору.

Організована вентиляція (штучна вентиляція) здійснюється завдяки використанню спеціальних технічних пристосувань. Вентиляція може бути місцевою – для одного приміщення та центральною – для всього будинку.

Для місцевої вентиляції використовують електровентилятори припливної чи витяжної дії, які встановлюють у вікнах чи отворах стін. У громадських будівлях вони розраховані, головним чином, на короткочасну дію. В аудиторіях, спортивних залах вентилятори працюють в перервах поміж заняттями, а в ряді приміщень з забрудненим повітрям – періодично. На виробництві вони функціонують більш тривалий час. Найчастіше застосовують місцеву витяжну вентиляцію, що видаляє зіпсоване повітря, а приплив чистого повітря відбувається за рахунок надходження його через вікна та кватирки. У приміщеннях з підвищеним забрудненням повітря (кухні, туалети) встановлюють лише витяжні вентилятори.

Однак місцева вентиляція має певні недоліки. При використанні припливної системи в зимовий час утворюються холодні струми повітря в приміщенні, робота вентиляторів нерідко супроводжується значним шумом, вони псують зовнішній вигляд приміщень. Найбільш сучасний тип місцевої вентиляції являють собою установки для кондиціювання повітря.

Централізована вентиляція розрахована на обмін повітря по всій будівлі чи в основних його приміщеннях, функціонує постійно чи протягом більшої частини дня. В залежності від призначення приміщень централізована вентиляція буває припливною, витяжною чи припливно-витяжною, поєднуючи подачу чистого повітря з видаленням зіпсованого.

Зовнішнє чисте повітря, наприклад з саду, забирається за допомогою вентиляторів, іноді на значній відстані від будівлі, і направляється по каналу в припливну камеру, де очищається від пилу, проходячи через тканинні чи інші фільтри. В холодну пору року повітря підігрівають до 12–14 °С, в деяких випадках зволожують і подають в приміщення по каналах у внутрішніх стінах. Припливні канали закінчуються отворами у верхній частині стін, щоби виключити безпосередню дію на людей більш холодних струменів повітря, і прикриваються гратами. Для видалення зіпсованого повітря прокладають іншу витяжну мережу каналів, отвори яких розташовують в нижній частині протилежної внутрішньої стіни; канали виводять на горище в загальний колектор, з якого повітря видаляють назовні за допомогою вентилятора.

Припливно-витяжна система вентиляції забезпечує перевагу припливу повітря над витяжкою, що особливо важливо в операційних відділеннях лікарень. У душових, туалетах, на кухнях, як уже вказувалося, влаштовують лише витяжку. У багатьох будівлях в цілях економії також влаштовують лише витяжну вентиляцію з розрахунком на надходження чистого повітря через кватирки.

У гігієнічному відношенні більш краща припливно-витяжна система вентиляції, яка забезпечує приплив чистого підігрітого і, при необхідності, зволоженого повітря, що дозволяє краще підтримувати відповідний температурно-вологісний режим в приміщеннях.

В даний час розроблена нова, досконаліша, система вентиляції- кондиціювання повітря, яка дозволяє підтримувати автоматично протягом необхідного часу оптимальні умови температури, вологості, руху і чистоти повітря. Для цього використовують центральні установки кондиціювання повітря, призначені для обслуговування громадських будівель (лікарень, шкіл та ін.), залізничних вагонів, і кімнатні кондиціонери для окремих невеликих приміщень.

Зовнішнє повітря, що потрапляє в кондиціонери, підігрівають чи охолоджують до необхідної температури, зволожують чи підсушують в потрібній мірі, очищають від пилу і мікробів та подають в приміщення з певною швидкістю, яка забезпечує необхідний повітрообмін. Ввімкнення та вимкнення окремих діючих елементів проводиться автоматично в відповідності з заданими параметрами повітря. Кондиціонери можуть працювати із забором зовнішнього повітря, а також на частковій чи повній рециркуляції, тобто забирати і подавати в приміщення те ж саме кімнатне повітря, попередньо провівши відповідну очистку. Необхідно, щоби при роботі кондиціонерів були закриті вікна та інші отвори, сполучені з зовнішнім повітрям.

Кількість вентиляційного повітря на одну людину за годину називається об'ємом вентиляції. У житлових приміщеннях норма повітряного кубу складає 25–27 м3, об'єм вентиляції – 37,7 м3. Звідси, для повного видалення зіпсованого повітря і заміни його чистим атмосферними повітрям необхідно забезпечити приблизно

1,5 – кратний повітрообмін.

Кратність повітрообміну (обмін кімнатного повітря із зовнішнім протягом 1 години) слугує основним критерієм інтенсивності вентиляції. Її обчислюють шляхом ділення кількості повітря, що надходить протягом 1 год. у приміщення, на його кубатуру. Кратність повітрообміну в житлових приміщеннях становить 2–3.

Необхідний (фізіологічний) об'єм вентиляції – це кількість повітря (м3), яке необхідне для дихання людини протягом 1 години при умові, що концентрація СO2 в повітрі, яке вдихається, не буде перевищувати гранично допустимої. Для житлових приміщень такою концентрацією вважають 0,1%.

Знаючи величину необхідного об'єму вентиляції, дозволяється визначити, яка кількість повітря необхідна в даному приміщенні з урахуванням його об'єму та кількості людей, які в ньому перебувають. Відповідним показником є кратність обміну повітря, тобто число, яке показує, скільки разів повинно оновитися повітря даного приміщення за певний час, щоби забезпечити в ньому необхідний фізіологічний об'єм повітря. Даний ознака розраховують за формулою: К = Vt/V2, де К – кратність обміну повітря, V1 – необхідний (фізіологічний) об'єм вентиляції, V2 – фактичний об'єм приміщення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →