Поделиться Поделиться

Метод серійних антибіотиків в МПб

Принцип методу: антибіотики послідовно розводять у рідкому живильному середовищі, одержуючи зменшення концентрації. У кожному розведенні однакова кількість бактерій. Інкубація (вирощуванн) 24 год при 37°С.

МПК– це мінімальна кількість антибіотиків, що придушує ріст чутливого мікроба (тест) у певному обємі середовища. МПК визначають для оцінки ЕЕ. Якщо дії антибіотика бактеріостатичні – буде ріст.

2) метод заснований на дифузії антибіотиків у МПА.Цей метод має різні варіанти: а) метод лунок; б) метод дисків. Принцип методу на поверхню МПА засівають досліджувану або тест-культуру бактерій. Потім на поверхні МПА розкладають паперові диски, просочені антибіотиком (їх готують із спеціального паперу, в який антибіотики легко вбираються, а потім легко виходять). Діаметр диска 8 мм. Їх випускають у промисловості з різними антибіотиками, іноді роблять мультидиски. Після накладання дисків – інкубація 24 год при 37°С та облік результатів. Облік проводимо по зонах затримки росту або їх відсутні. Діаметр зони визначає ступінь чутливості (10-12 – низька чутливість, 12-15 до 20 – середня; 20-25 – висока; більш 25 – дуже висока чутливість). Цей метод якісний і кількісний. Є таблиці, де можна провести розрахунок діаметра зони затримки росту і визначити МПК.

Метод лунок– якщо в нас немає диска, то з антибіотика можна приготувати розчини антибіотиків різної концентрації. В МПА зробити лунку й у неї закапати розчини антибіотиків, а потім 24 год при 37°С та облік по зонах затримки росту.

1 *. Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція - зараження. Інфекція відноситься до паразитичних взаємин. Мікроб-паразит, людина-хазяїн. Інфекція як інфекційний процес - історично сформований комплекс усіх біологічних явищ і процесів в організмі при проникненні і розмноженні в ньому патогенних мікроорганізмів чи генетичного матеріалу. Інфекц захворювання - виражений ступінь прояву процесу в організмі. Розвиток інфекції залежить від трьох факторів : патогенність мікроорганізму, чутливість макроорганізму, умов навколишнього середовища. Тріада Коха . Збудники повинні відповідати таким умовам 1. збудник повинен знаходитись в організмі при даному захвор і не зустрічатися при інших або у здорової людини. 2. збудник повинен бути виділений в чистій культурі. 3. при введенні в організм тварин потрібно створити в них аналогічну хворобу. Значення тріади: ці полодення були важливі для відкриття і опису нових збудників, у теперішній час не усі положення тріади Коха вірні,деякі збудники можуть зустрічатись при різних захворюваннях (стафілокок), важко іноді виділити чисту культуру і не завжди є чутливі тварини. Резервуар інфекції—-біоценоз, в якому патогенний мікроорганізм існує як біологічний вид. За резервуарами розрізняють антропонозні інфекції, коли збудник циркулює серед людей, зоонозні інфекції, коли збудник циркулює серед тварин, від яких заражається людина. сапронозні інфекції, коли збудник існує як біологічний вид у довкіллі (вода, грунт) і для його існування, як біологічного виду, не потрібні організми людей чи тварин. Джерело інфекції-конкретний організм (ланка біоцинозу)від якої настає зараження. Носійство-явище коли МіО розмножується і виділяється з організму люд чи твар без видимих ознак хвороби.

Стадії інфекційного процесу. Початковою стадією інфекційного процесу є проникнення мікроорганізму в макроорганізм через шкіру, слизові оболонки, респіраторний, шлунково-кишковий тракт, сечостатеву систему та інш. Внаслідок адгезії і колонізації розвивається місцевий процес. МіО можуть поширюватися лімфогенним шляхом з розвитком лімфангоїту (ураження лімфатичних судин) та лімфаденіту (ураження лімфатичних вузлів). МіО можуть проникати в кров (бактеріемія, вірусемія). Якщо мікроорганізми розмножуються в крові, розвивається сепсис (зараження крові).

Періоди інфекційного процесу. Інкубаційний період — від моменту зараження до перших проявів хвороби. Тривалість інкубаційного періоду: мінімальна — кільканадцять годин, в середньому — від кількох днів до двох-трьох тижнів. В окремих випадках тривалість інкубаційного періоду — кілька місяців (гепатит В) або й років (проказа). Продромальний період характеризується неспецифічними проявами інфекційної хвороби — підвищення температури, слабість, невизначені болі тощо. Період виражених клінічних явищ проявляється певними симптомами, характерними для кожної інфекційної хвороби. Період реконвалесценції (виздоровлення) — триває до повного відновлення порушених функцій організму. Наслідками перенесеної інфекційної хвороби може бути повне виздоровлення, перехід в хронічну форму, формування носійства, коли організм не звільняється від збудника, але видимих проявів хвороби немає.

Форми інфекції. Гостра інфекція перебігає з вираженими клінічними проявами визначений час. При затяжній формі тривалість хвороби продовжується порівняно з типовим перебігом. При хронічній формі організм не звільняється від інфекції тривалий час, інколи пожиттєво, клінічні прояви слабо виражені, можливі періо­дичні загострення. При латентній (персистуючій) інфекції клінічні прояви хвороби не відмічаються, проте можна виявити лабораторні показники, що вказують на наявність в організмі інфекційного агента. Рецидив — повторне захворювання без нового зараження. Реінфекція — повторне зараження тим самим видом збудника. Суперінфекція — додаткове зараження іншим видом збудника на фоні якоїсь інфекції. Мікст-інфекція — змішана інфекція при одночасному зараженні двома або більше збудниками.

Патогенність - генетично визначена здатність МіО викликати інф процес. Це ознака виду. Є генні патогенності, вони знаходяться в хромосомі або бувають у плазмідах. Патоген – якісна ознака. Вірулентність - кількісна характеристика ступеня патогенності МіО, контролює протеїн ДНК аденіл метілаза (Dаn), відкритий в 1999 р. Одиниці виміру : DLM – найменша кількість МіО, що викликає загибель 100% тварин певного виду і ваги за певний час. DСL - кількість МіО, що викликає загибель 100% чутливих лаб тварин, DL50 – кіль-сть патогенних МіО що викликає загибель 50% експериментально інфікованих лаб тварин Визначають також DL70 DL75 DL90. ІD – мінімальна к-сть патогенних МіО яка здатна викликати розвиток захворюв у певної кількості лаб тварин Визначають також ІD 50 ІD 75 ІD 100. DNM – мінімальна кіль-ть що при внутрішньошкірному або підшкірному введенні викликає некроз тканини. Фактори патогенності – фактори, за допомогою яких патогенні МіО викликають інфекційний процес: 1.колонізація – заселення МіО-ми частин тіла або внутрішніх органів, 2.інвазія або поширення відбувається за допомогою певних ферментів гіалуронідази – руйнує гіалуронідазову кислоту в міжклітинних просторах, Іноді для інвазії МіО мають фермент нейромінідазу (холерний вібріон, збудник дифтерії). При інвазії використ ферменти фібринолізин, кологеназа, які сприяють поширенню МіО. Для колонізації також необхідно прикріплення МіО до певних тканин і клітин – це наз. агдезією. Для агдезії є спеціальні структури: а) у Гр- МіО-мів адгезинами є війчасті або pili що складаються з білка піліна, б) Гр+ для адгезії є фібрили або рецептори з ліпотейхової кислоти, при цьому МіО для прикріплення до слизуватих оболонок повинні виділяти ферменти для руйнації слизу. Крім того для колонізації потрібно щоб пройшла взаємодія рецепторів МіО і клітин хазяїна., 3.фактори з ушкоджуючими функціями – токсини і ферменти патогенності: а). токсини патогенності МіО – біологічно активні речовини які виділяються МіО і здатні порушувати гомеостаз; б) ферменти патогенності – ті що руйнують тканини або клітини, або біологічно важливі речовини. Атенуація – штучне зменшення вірулентності→вакцини проти сибірки, сказу.

2*. Токсини мікробів (екзо- і ендотоксини). Властивості та хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

Токсини - фактори агресії. В залежності від звязку з клітинами виділяють- экзотоксини(звязані з клітинами, утворюються при руйнації), эндотоксини(виділяються живими патогенними МіО як продукти життєдіяльності), мезотоксини(токсичні речовини, звязані тісно з клітинами, частково виділяються в середовище. Экзотоксини - білки (9-19 амінокислот), виділяються в процесі життєдіяльності, термолабільні, дуже токсичні, діють після інкубації протягом 18-72 годин, виражена специфічність дії, чуттєві до спирту, кислотам лугам травним ферментам, при дії формаліну переходить в анатоксин, активні антигени. Эндотоксини - ЛПС із білком, виділяються при руйнуванні клітки, термостабільні, менш отрутні, діють досить швидко, мало чуттєві до хім речовин, не переходять в анатоксини, слабкі антигени. За функціональною активністю токсини розділяють на типи: цитотоксини (нейротоксини,антиелонгатори-порушують синтез білка на етапі подовження поліпептидного ланцюга), мембранотоксини - підвищують проникність поверхневої мембрани еритроцитів (гемотоксин) і лейкоцитів (лейкоцидіни), руйнуючи їх, функціональні блокатори - блокують функції визначених тканних систем (энтеро- і нейротоксини); эритрогенини (ексфуліативні токсини, руйнують звязки між клітинами, викликають ексфуліацію (розшарування шкіри) або утворення червоних плям –висипки). Окремі частини цих токсинів імітують структури субодиниц гормонів, ферментів, нейромидиаторов макроорг і блокують функціональну активність цих з'єднань. Эндотоксины гнітять фагоцитоз, викликають задишку, діарею, порушення серцевої діяльності, зміна температури тіла, активують комплемент альтернативному шляху. Малі дози эндотоксина можуть викликати зворотний ефект.

Одержання ендотоксинів: МіО культивують на живильних середовищах і потім руйнують при обробці ультразвуком, температурою, спиртом, формаліном т.ін.

Одержання екзотоксинів:

1. Вирощування МіО на рідкому живильному середовищі.МіО, що виділяють екзотоксини, назив токсичними. Найчастіше гени токсичностізнаходяться в клітинах у вигляді плазмід.

2. Фільтрування через бактеріальні фільтри – клітини залишаються на фільтрі, токсини – у фільтраті.

3. Концентрування екзотоксинів по методах осадження білка (додавання спирту, висмоктування сірчанокислим амонієм).

4. Очищення білка токсинів.

5. Перевірка токсичності – на чутливих тваринах.

6. Визначення сили токсину в DLM – це кількість токсинів, яка викликає загибель 80-100% тварин певного виду, ваги за певний час.

3*. Фази розвитку інфекційного процесу. Механізми зараження патогенними мікроорганізмами. Бактеріємія, токсинемія, сепсис. Періоди інфекційної хвороби.

Роль макроорганізму в інфекційному процесі. Імунологічна реактивність організму дитини. Вплив навколишнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини. Персистенція бактерій і вірусів. Р ецидив, р еінфекці я , суперінфекці я.

Періоди інфекційного захворювання. Механізми зараження патогенними мікрооранізмами. Розповсюдження мікроорганізмів у макроорагнізмів. Форми інфекційного процесу. Бактеріо- та вірусоносійство.

Термін "інфекція" запропонував ввести в 1841 році Гуфелант, але використовували його для позначення сифілісу й інших захворювань. Пізніше поняття "інфекція" стали застосовувати до захворювань, які мають збудників. Вперше пропозицію про інфекційну природу хвороби висловив італійський лікар Фракастора. Лсвенчук, який побачив і описав мікроби, допоміг подальшому відкриттю збудників. Пастер вперше описав збудників інфекцій — стафілококів, збудників сибірської виразки, холери курок. У 1840 році Генлс і Кох сформулювали три положення про властивості збудників інфекції. Це назвали тріада Коха.Збудники повинні відповідати таким мовам:

1) він знаходиться в організмі при даному захворюванні та не зустрічається при інших захворюваннях або в здорових людний:2) збудник повинен бути виділений у чистій культурі;3) при введенні в організм тварин потрібно створити в них аналогічну хворобу.

Значення тріади Коха:1) ці положення були важливі для відкриття й опису нових збудників;2) у даний час не всі положення тріади Коха вірні:а) деякі збудники (наприклад, стафілококи) можуть зустрічатися при різнихзахворюваннях; б) важко іноді виділити чисту культуру; с) не завжди є чутливі тварини.

три види взаємовідносин інфекції: І. мутуалізм — такі відносини, при яких обидва види (симбіоти) одержують взаємну користь. Наприклад, рослина і азотфіксуючі бактерії; 2 комепсалізм — такі відношення, коли один вид одержує користь і не шкодить іншому (приклад: людина і його мікрофлора); 3. паразитизм — такі відносини, при яких один вид використовує іншій, як джерело живлення, місце для життя і наносить шкоду.

Інфекція віднос до паразитичних взаємовідносин. Мікроб є паразитом, а людина — хазяїном.

Інфекція або інфекційний процес — це історично сформований комплекс усіх біологічних явиш і процесів в організмі ари проникненні і розмноженні в ньому патогенних МіО або генетичного матеріалу.Розвиток інфекції залежить від трьох чинників:1) патогенні мікроорганізми;2) чутливі мікроорганізми;3) умови навколишнього середовища.Роль патогенного МіО

Патогенність — це генетично визначена (детермінована) спроможність МіО викликати інфекційний процес Це ознака виду Є генні патогенності, вони знаходяться в хромосомі або бувають у плазмідах. Патогенність це якісна ознака. Є різні ступені прояву патогенності: вірулентність — це генетично визначений кількісний прояв патогенності. Вірулентність можна виміряти в таких одиницях:

1) DLM — це найменша кількість МіО, що викликає загибель 100% тварин певного виду і ваги за певний час;2) DCM — загибель обов'язково 100%;3) LD 50 — загибель 50%;4) DNM (Dosis necrotica minima) — мінімальна кількість, що при внутрішньошкірному або підшкірному введенні викликає некроз тканини

Чинники патогенності Це такі чинники, за допомогою яких патогенні мікроорганізми викликають інфекційний процес. Кожний чинник кодується певним геном: 1 чинник колонізації — це заселення мікроорганізмами частин тіла або внутрішніх органів.2. інвазія або поширення — відбувається за допомогою певних ферментів гіалуронідази — руйнує гіалуронідазову кислоту в міжклітинних просторах. Іноді для інвазії МІО мають фермент нейромінідазу (холерний вібріон, збудник дифтерії). При інвазії використовуються ферменти фібринолізин колагеназа, які сприяють поширенню МіО. Для колонізації також необхідно прикріплення МіО до певних тканин і клітин — це називається адгезією. Для адгезії є спеціальні структури: а) у Грам- мікроорганізмів адгезинами є війчасті або ріlі, що складаються з білка пілина; б) Грам+ для адгезії є фібрили або є рецептори з ліпотейхової кислоти, при цьому МіО для прикріплення до слизуватих оболонок повинні виділяти ферменти для руйнації слизу. Крім того, для колонізації потрібно, щоб пройшла взаємодія рецепторів МіО і клітин хазяїна.3. чинники з ушкоджуючими функціями токсини і ферменти патогенності: а) токсини патогенності МІО - біологічно активні речовини, які виділяються МІО і здатні порушувати гомеостаз, б) ферменти патогенності (екзоферменти) – ті що руйнують тканини або клітини або біологічно важливі речовини Періоди інфекційного процесу: 1 Інкубаційний - від моменту зараження до прояву перших ознак. 11. 1 Продромальннй клінічні ознаки неясні.III Розпал хвороби.IV. Наслідок хвороби видужання, смерть, формувати носійства.Форми інфекційного процесу: І за тривалістю:1) гостра - інфекції швидко проходять, збудник виділяється в середовище, організм звільняється;

2) хронічна - є стадія загострення і потім поліпшення, збудник довгий час знаходиться в організмі.II. за проявами:1) клінічно виражена або аніфестна;

2) безсимптомна або інапаратна.Ш за локалізацією:1) осередкова або місцева;2) генералізована.IV за походженням:1) екзогенна;2) ендогенна.

V. за кількістю збудників:1) моноінфекції;2) змішані інфекції.

VI вторинна інфекціи - приєднання нових збудників.

VII реінфекція - повторне зараження тим же видом після видужання.

VIII сунерінфекція - повторне зараження тим же видом, але при незавершеному захворюванні.Бактеріемія - це поширення бактерій із кров'ю і попадання їх і органи і тканини (аналогічно: вірусомія, токсинемія - стосується екзотоксина). Якщо в крові знаходиться ендотоксин — це називається токсемія.

Сепсис - септикопіємія - це генералізована форма інфекції, під час якої збудник потрапляє в кров, потім в органи, накопичується в них і зновунадходить у кров. Таким чином, кількість бактерій у крові постійнопідвищується.Роль макроорганізму

Для розвитку інфекції необхідна наявність чутливого макроорганізму у ньому мають значення такі чинники1) генотип — є факти про різну чутливість до інфекції людей із різними групами крові;2) вік — найбільш чутливі до інфекцій діти і люди похилого віку,3) харчування — як-от: вміст білків, вітамінів;4) стан ендокринної системи: наприклад, у хворих частіше виникають інфекції 5) стан центральної нервової системи — сон перешкоджає розвитку інфекції а стрес — навпаки;6) умови навколишнього середовища — температура, проірівання, вологість, радіація, ультрафіолет, професія впливають на розвиток інфекції.

Поняття про патогенез інфекц.процесу. Динаміка розвитку інф. процесу. Патогенез – сукупність явищ процесів, що характеризують розвиток інфекції. Елементи патогенезу: 1.джерело інфекції- хворий, бактеріоносій,2. шляхи передачі або механізми (повітряно-капельний, фекально-оральний, елементарний-з їжею, контактний- статевий,укуси, трансплантаційно, трансміцитивний- через укуси кровососучих комах (комарі, блохи, кліщі), парентеральним шляхом-через інструменти), 3вхідні ворота інфекції,4. шляхи поширення, 5.органотропізм,шляхи виділення. Інфекційний процес виникає в результаті проникнення мікроорганізму в макроорганізм і його розмноження в ньому. В залежності від збудника інф процес може протікати як безсимптомне носійство (бактеріоносійство), так тяжкі форми інф процесу з летальним закінченням. Найбільш виражена форма інф процесу є інф хвороба для якої хар-ною ознакою є наявність збудника, інкубаційного періоду, специф. симптомів, імунної відповіді. Збудники інф процесу є паразити. Періоди розвитку інф. процесу: –інкубаційний (від моменту зараження до початку клінічних проявів); - продромальний період(час появи перших клінічних симптомів, не характерних для даного захворювання); -період гострих проявів захворювання(проявляються специфічні симптоми захворювання); -період реконвалесценції(період згасання і згасання типичних симптомів і до повного видужання, смерть, формування носійства).Воротами проникнення інфекції є: шкіра слизові оболонки, респіраторний ,ШКТ,сечостатева система.т.д. Форми інф.процесу: 1.за тривалістю: а)гостра-інфекції швидко проходять, збудник виділяється в середовище, організм звільняється; б)хронічна – є стадія загострення і потім поліпшення, збудник довгий час знаходиться в організмі. 2.за проявами: а) клінічно виражена або маніфестна, б) безсемптомна або інапаразина; 3.за локалізацією: а) осередкова або місцева, б)генералізована; 4.за походженням а)екзогенна, б)ендогенна; 5.за кількістю збудників: а)моноінфекції, б)змішані інфекції; 6.вторинна інфекція- приєднання нових збудників; 7.суперінфекція- повторне зараження тим же видом, але при незавершеному захворюванні. При появі вторинних гнійних очаків в внутрішніх органах розвивається септимеція, а при масовому потраплянні в кров бактерій і їх токсинів може розвитись бактеріальний шок. Бактеріємія- поширення бактерій з кровю і попадання їх в органи і тканини (аналогічно:віросомія,токсинемія-стосується екзотоксина) Якщо в крові знаходиться ендотоксин-це називається токсемія. Сепсис-септикопіємія – генералізована форма інфекції, під час якої збудник потрапляє у кров. Таким чином, кількість бактерій у крові постійно підвищуєтьсся. Бактеріємія і вірусемія відрізняються від сепсису тим, що збудники не розмножуються в крові, а кров виконує транспортну функцію для мікроорганізма. Інколи після перенесеного захворювання формується реконвалесцентне носійство,коли хворий одужав але продовжує виділяти життєздатних збудників.

26. Історія відкриття і головні етапи розвитку вірусології. Роль Івановського Д.Й. Методи вивчення вірусів. Методи культивування вірусів та їх оцінка.

Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);

3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.

Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).

У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніхвластивостей. Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira.

Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах.

27. Морфологія і ультраструктура вірусів. Типи симетрії вірусів. Хімічний склад, функції складових компонентів вірусів.

I. форма - сферична, витягнута, ниткоподібна, куля, голівка і хвіст сперматгаоїдні;II. розміри ( у нм) - виділяють:a) дрібні або карлики — 20-60 нм;b) середні — 80-120 нм;c) великі—150-200 нм,

й)гіганти - 300 нм і більше.III. за будовою - виділяють:а) прості віруси - вони складаються з Н.К. і білка Молекули білка капсид, що складається з капсомерів.

Метод серійних антибіотиків в МПб - Инвестирование - 1

б) складні віруси - вони складаються з Н.К., капсида і суперкапсида (до нього входять вуглеводи) і ліпіди з клітини хазяїна

Метод серійних антибіотиків в МПб - Инвестирование - 2

IV характер розташування білків капсомерів навколо Н.К називається типом симетрії . Бувають такі типи: 1) кубічний (віруси збуд за кбічним типом мають форму двадцятигранника-ікосаедра), 2) спіральний (елементарна частинка вірусів наз віріон збуд за спіральним т), 3) мішаний.

Хічічний склад вірусів:1. Н. К. — особливості:a) один тип, тому віруси поділяють на РНК геномні та ДНК геномні,b) Н.К. можуть бути одно- і двохспіральні;c) У ДНК знаходиться 5-метилцитозин замість цитозина - незвичайна азотиста основа;d) Н.К. суперспіралізована,с) у деяких вірусів РНК може бути фрагментована;д) у деяких вірусів Н.К. може бути інформаційним і інфекційним.Функції Н К.. )) спадковість; 2) мінливість; 3) участь у репродукції; 4) інфекційність; 5) онкогенність.II. білки - особливості:

a) знаходяться в капсидах, суперкапсидах або зв'язані з Н.К.;b) кількість - від 2-3 до 20 і більш,c) складаються з 18-20 звичайних А.К.;d) білки кислі;є) стійкі до дії протоази;

ж) здатні до кристалізації.Функції вірусних білків: 1) захисна, 2) структурна; 3) рецепторна; 4) АГ-ая; 5) токсична; 6) локомоторна (у бактеріофагів); 7) ферментивна. Ферменти вірусів:1 входу та виходу з клітини - нейтрамінідаза, лізоцим,

2. ферменти біосинтезу білка - нротоінкінази, 3 ферменти біосинтезу Н.К.:

a) ДНК залежна - ДНК полімераза;b) ДНК залежна - РНК полімераза;c) РНК залежна - РНК полімераза,d) РНК залежна - ДНК полімераза - зворотне транскриптаза або ревертаза (відкрита в 1969 році на моделі вірусів Балтимором і Теміним. Нобелівська премія).III. вуглевод і ліпіди - бувають складні (у вигляді глікопротоїдів, фосфоліпідів, вони мають походження з клітини хазяїна.

Функції: І) рецепторна; 2) формотворна, 3) АГ-ая, 4) чутливість до фізико-хімічних речовин (складні віруси більш чутливі, ніж прості); 5) гемоглутинуюча спроможність складати еритроцити.Вірус - це не клітинна форма життя, яка мас власний геном і здатна до самовідтворення в клітинах більш високоорганізованих істот.

28. Бактеріофаг, історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.

Бактеріофаги-це віруси, які паразитують в клітинах бактерій. Історія відкриття- 1915рік-ТВАРТ спостерігав на поверхні культури мікрококів прозоре п’ятно. Він переносив їх в інші місця і знову спостерігав розчинення бактерій чи лізис. ТВАРТ думав, що в зонах лізіса існують:

А) ферменти, лікуючі бактерії; Б) віруси; В) бактерії в певній стадії.

В наступні роки почали вивчати хімічний склад і структуру цих агентів і назвали їх пожирачі бактерій чи БАКТЕРІОФАГИ.

Розміри бактеріофагів вимірюються в нм, тому їх віднесли до вірусів.

6 морфологічних груп БФ:

1)ниткоподібні – великі (700-800нм), частіше ДНК геномні; 2)сферичні РНК геномні, бувають 20-гранника (ікосаедри);

3)сферичні з аналогом відростка РНК чи ДНК геномні;

4)сферичні з коротким відростком , який не скорочується, ДНК геномні, на кінці відростка є базальна пластинка;

5)БФ з довгим відростком, у нього є чохол, який не скорочується;

6)БФ з довгим відростком, чохол якого скорочується , найчастіше всього в БФ кишечної палички. Їх морфологія детально вивчена.

ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ

1)для профілактики інф захворювання (наприклад: холери, газової гангрени)

2)для лікування інф захворювань – газової гангрени 1 і 2 використ.мало;

3)для діагностики інф захв – БФ часто виділяють в кінці захворювання(дизентерія)

4)для ідентифікації виділених збудників – використовують чутливих до БФ, виділяють для виявлення джерела внутрішньої інфекції;

5)БФ використовують для генної інженерї в ролі вектора;

6)для створення вакцини (проти чуми);

7)для контроля за забрудненням навколишнього середовища бактеріями і вірусами;

МЕТОДИ

1.Качественный метод – приклад для води. Воду фільтрують через бактеріальний фільтр. Для цього використовують фільтрат. Його наносять на бактерії різних видів, які посіяли на МПА. Через 24 год при інкубації 37 проводять учот. Коли утворяться зони лізіса чи бляшки визначають вид БФ.

2.А Метод Апелмана-БФ відомого виду розводять в МПБ. В кожне розведення добавляють бактерії. Інкубація 24 години при 37 і учот. Якщо є БФ по Апелману – це найбільше розведення, при якому відбувається лізіс.

2.Б Метод Грація – БФ розводять і кожне розведення вносять в розплавленний М ПА, туди добавляють відомі бактерії, розливають в чашки, МПА застигають. Інкубація 24години при 37 і учот по зонам лізіса чи бляшкам. Вважають, що одну бляшку утворює один БФ. Титр БФ по Грацію – це кількість частин БФ в одному мл досліджуваної речовини.

29. Форми взаємодії бактеріофагів з бактеріальною клітиною. Вірулентні і помірні фаги. Характеристика продуктивної взаємодії. Лізогенія і фагова конверсія.

По кінцевому резьтату виділяють типи взаємодій:

1. продуктивний тип-в клітину проникає один бактеріофаг, викає його репродукція і вихід великої к-сті нових бактеріофагів—клітина помирає. Такі Бф—називаються вірулентними.

2. Лізогенія –в бактерію приникає БФ, він не визиває лізис, так як його геном інтегрує з геномом бактерії. В такому стані БФ—назив профаг. Він синхронно реплісується разом з геном бактерій, при цьому клітини бактерій не лізуються, але може виникти лізис в певних умовах. Такі бактерії наз лізигенними. Властивості лізигенних бактеріц відрізняються, так як під впливом генома бф зявляються нові гени. Такі зміни визвані бф—називаєтьсмя фагова конверсія. Приклади фагової конверсії: 1. Бактерія стійка до повторюваного зараження бф. 2. У бактерій зявляються під дією гена бф такі властивості: а. виділення екзотоксина-токсигеннісь у збудника дифтерії; б. стійкість до антибіотиків; с. зміна антигенних властивостей 3. Дефектний тип—взаємодія бактеріофага і клітини переривається на якомусь етапі-цей тип мало вивчений.

30. Сучасні погляди на природу і походження вірусів. Місце вірусів у системі живого. Методи культивування вірусів та їх оцінка.

Була відкрита у 1892 році російським ученим Івановським. Він вивчав хворобу листків тютюну - тютюнову мозаїку. Звичайними методами збудника виділити не вдавалося. Івановський отримав сік з хворих листків, і профільтрував його та заразив здорові листки, в результаті чого розвилась мозаїка. Його основні відкриття:1) мікроорганізми, що фільтруються через бактеріальні фільтри;2) корпускулярна природа (частка);

3) инфекційність фільтрату;4) спроможність до кристалізації.

Після Івановського його досліди повторив голландський учений Бейринг. Він вважав, що через бактеріальний фільтр проходять розчинні речовини. Він назвав ці речовини отрута або вірусУ 1848 році Лефлер і Фрощ відкрили вірус ящуру.У 1911 році Раус - вірус саркоми курок.1915 рік. Твард, Дерел відкрили віруси бактерій (бактеріофаги).

У 30-ті роки Шлезінгер вивчив хімічний склад бактеріофагів й установив, що вони складаються з ДНК і білка. Стенлі установив, що вірус тютюнової мозаїки складається з РНК і білка Таким чином, у 30-ті — 40-ві роки було відкрито багато вірусів і почалося вивчення їхніхвластивостей. Віруси відрізняються за багатьма ознаками від усіх живих істот, вони відносяться до особливого царства Vira. Методи вивчення вірусів:1) електронним мікроскопом;2) біохімічні методи;3) молекулярна генетика;4) культивування вірусів,5) моделювання захворювань на тваринах

31. Принципи класифікації вірусів. Основні властивості вірусів людини і тварин.

Віруси – це неклітинні форми життя, які мають власний геном і здатні до розмноження у клітинах хазяїна, використовуючи їх метаболічні процеси. За хім. складом: біополімери, що складаються з нуклеїнової кислоти і білка. Відмітні властивості вірусів:1) субмікроскопічні розміри (нанометри);2) фільтрування через бактеріальні фільтри;3) неклітинна будова;4) один тип Н.К. - РНК або ДНК яка оточена білковою оболонкою (капсидом): субодиниці – капсомери – поліпептидні ланцюги навколо НК певним чином зєднуючись утв білковий капсид.;5) ізольована Н.К може бути інформаційною, інфекційною;6) не мають обміну речовин, вони облігатні внутрішньоклітинні генетичні паразити;7) спосіб розмноження диз'юнктивний - роздільний;8) здатні до кристалізації.

Класифікація вірусів:

1. Тип і характеристика н.к. (РНК-місткі або ДНК-місткі)

2. Розмір вібріону.

3. Наявність або відсутність суперкапсидної оболонки (складний чи простий)

4. Тип симетрії нуклеокапсиду (кубічний, спіральний).

5. Характеристика вірусних ферментів.

6. Антигенна характеристика вібріону.

7. Місце і характер розмноження в клітині (цитоплазма чи ядро)

8. Спосіб розмноження (дез'юктивний або роздільний)

33. Методи культивування вірусів та їх оцінка. Методи визначення репродукції вірусів.

І. у цілому живому організмі (рослин, тварин) - це був перший метод. Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусів із цілим живим організмом;2) чітко бачимо результат;3) можемо вивчити розвиток хвороби - патогенез;

4) випробуємо вакцини, способи (препарати) лікування;5) накопичуємо велику кількість вірусів Недоліки:1) в організмі є свої бактерії і віруси,2) не стерильна система для одержання вакцин;3) дорогий метод;4) не універсальний метод - не можна знайти чутливих тварин

II. у 30-ті роки Бернет запропонував метод культивування в куриному ембріоні (КЕ).Оцінка достоїнств1) стандартний - використовують 9-1 2 денні КЕ;

2) стерильність;3) можемо заражати різні порожнини (жовточний мішок, ембріон, алантоісна порожнина);4) більш економічно.Недоліки:1) не всі віруси можна культивувати в КЕ;2) у КЕ можуть бути віруси лейкозу курок.

ІІІ. у культурі клітин (КК) — це сукупність клітин, отриманих із цілого живого організму, які культивуються іп Vitro (поза організмом) Оцінка достоїнств:1) вивчаємо взаємодію вірусу з клітинами,

2) можна одержувати вакцини;3) багато вірусів можна культивувати

Недоліки: 1) дуже складний і дорогий метод

Принцип одержання культури клітин:

1) із живого організму одержують шматочок тканини (печінки, нирки, пухлини, ембріона),2) шматочки роздрібнюють, а потім за допомогою трипсина розділяють до окремих клітин;3) клітини поміщають у спеціальне живильне середовище і помішають у камеру Горячева для підрахунку клітин,4) клітини в середовищі поміщають у термостат (37°С для росту).Умови для культивування клітин1) стерильність (посуд, повітря),

2) повноцінне живильне середовище - використовують дуже складні середовища, що містять білки, вуглеводи, ліпіди, амінокислоти, вітаміни, мінеральні солі. Для стерилізації в них добавляють антибіотики.

34.Реакції вірусної гемаглютинації і гемадсорбції. Механізм, практичне використання.

РГА – це склеювання еритроцитів під дією вірусів. На поверхні деяких складних вірусів є рецептори – гемаглютиніни. Віруси адсорбуються на поверхню еритроцитів і завдяки гемаглютинінам викликають склеювання еритроцитів і утворення осаду з нерівним краєм.

РГадсорбціі – складні віруси при виході з клітини змінюють її мембрану, відбувається від брунькування.

До цих змінених місць можуть прикріплятися еритроцити.

35.Використ клітинн. культур у вірус. Класиф. культур клітин. Пожив. Середов. для культивування клітин.

1)Первинно трипсонізовані клітинні культури отримують з швидко зростаючих тканин (людини, мишей), кількість пасажів 8-10. (вивчають взаємодію вірусу з клітиною ) 2)пасажні клітини – отримують з пухлинних тканин. Кіл-сть пасажів безмежно. 3)напів пасажні клітини – отримують з нормальних клітин. Набір хромос. диплоїд. Це клітини шкіри, легень. Кіл-сть пасажів до 100. Використ. Для отримання вірусних вакцин.

Основні поживні середовища– це середовища, які за складом, наявністю живильних речовин придатні для культивування багатьох видів бактерій.

Спеціальні середовищавикористовуються в тих випадках, коли мікроорганізми не ростуть на простих поживних середовищах.

Елективні середовища– це середовища, на яких мікроорганізми певного виду ростуть швидше, більш інтенсивно, опереджають у своєму розвитку інші види бактерій.

Селективні середовища– це середовища, які завдяки додаванню певних компонентів (жовч, фарби, антибіотики та ін.) здатні пригнічувати розвиток одних видів мікроорганізмів, але не впливають на інші види.

Диференціально-діагностичні середовища– це середовища, які дозволяють визначити певні біохімічні властивості мікроорганізмів і проводити їх диференціацію.

32.Види взаємодії вірусів і клітин. Характеристика продуктивної взаємодії, етапи.

1)адсорбція– прикріплення вірусу на поверхні чутливих клітин . Дві фази а) оборотна – електростатична взаємодія, клітини мають (-) потенціал а вірус +. б) необоротна – взаємодія між собою рецепторів вірусу і клітини. Енергія береться за рахунок процесів гліколізу. Адсорбція краще при температурі 37С.

2)проникнення – більшість вірусів проникають в клітину повним шляхом (віропексиз). Інколи шляхом злиття суперкапсида вірусу і мембрани клітини.

3)депротеінізація– звільнення геному вірусу з білкового капсиду або суперкапсиду.

4)переключення генетичної інформації клітини на вірус– вірус стає генетичним хазяїном клітини, індукує в клітини білки реп ресори які пригнічують клітинний геном.

5) синтез вірусних компонентів– НК і білків. Для НК синтезуються ре плікативні, інформаційні і вібріонні НК.

6) збірка вірусу– обєднання білків та НК (самозбірка)

7) вихідмає два шляхи - а)вибух – клітина гине, з неї виходить велика кіл-сть нових вірусів. б) брунькування - вихід складних вірусів шляхом злиття з клітинною мембраною .

37.Особливості патогенезу вірусних інфекцій. Гостра та персистентна вірусні інфекції.

52.Імунологічні особливості вірусних інфекцій. Фактори противірусного імунітету.Інтерферони. Вірусні інгібітори.

Інтерферони -клас білків, що виділяються клітинами організмів більшості хребетних тварин у відповідь на вторгнення інородних агентів, таких як віруси. Завдяки інтерферонам клітини стають несприйнятливими по відношенню до цих агентів[1]. Механізм дії інтерферонів полягає у викликанні каскаду реакцій, що приводять до руйнування дволанцюжкових РНК та деяких інших молекул.

36.Методи виявлення вірусів у культурі клітин та їх оцінка. Цитопатогенна дія вірусів, її види.

Вірус в заражених культурах (індикація вірусів) визначають за розвитку специфічної дегенерації клітин, тобто за цитопатогенному дії, виявлення внутрішньоклітинних часток, на основі позитивних реакцій гемадсорб-ції, гемаглютинації. Цитопатогенное дію вірусів і наявність внутрішньоклітинних включень визначають при мікроскопії, реєструючи відповідно морфологічні зміни клітин в результаті внутрішньоклітинної репродукції вірусу або скупчення віріонів або окремих їх компонентів в цитоплазмі і ядрі клітин при спеціальному фарбуванні. При вирощуванні вірусів в культурі клітин під агаровым покриттям реєструють утворення бляшок, або "негативних колоній", - світлих, порівняно з пофарбованим газоном живих клітин, плям на місці загиблих. Ідентифікацію вірусів проводять на основі виявлення специфічного антигену з допомогою імунологічних методів [реакції гальмування гемагглютина-ції (РТГА), зв'язування комплементу (РСК), нейтралізації (РН), преципітації в гелі, імунофлюоресценції] і виявлення специфічних фрагментів генома методом ПЛР.

4*.Неспецифічні фактори захисту макроорганізму від вірусних агентів, їх характеристика. Інтерферони (а, b, у), клітини, що їх продукують. Рекомбінантні інтерферони. Механізм дії інтерферонів, інтерфероногени.

Інтерферони - група аутогенних глікопротеїнів, дія яких пов'язана з одночасним противірусним ефектом - активацією клітинних генів, в результаті чого синтезуються білки,які пригнічують синтез вірусної ДНК (РНК) і володіють імуно дулюючим ефектом - здатністю посилювати експресію антигенів. Інтерферони α, β продукуються більшістю клітин у відповідь на вірусну інфекцію.ІФН-γ продукується Т-лімфоцитами і натуральними кілерами.Дія ІФНна вірус не є прямою. Вона виявляється на стадії внутрішньокліт. реплікації вірусу, на етапі трансляції. ІФН впливають на синтез особливого клітинного білка, інгібуючого трансляцію. Рекомбінант. ІФН-α штучно синтез. виділяють ІФН-α-2а,б,с.

24,33*.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання, вимоги до них, контроль, оцінка ефективності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →