Поделиться Поделиться

Правове регулювання банківського карткового бізнесу в Україні

Концептуальні підходи до створення правової бази платіжних систем

Для ефективної діяльності платіжної системи потрібні правила, які б регулювали права і обов'язки всіх учасників процесу платежу як у нормальних умовах функціонування платіжної системи, так і в разі порушень такого функціонування. Це набуває особливого значення, коли відбувається перехід від традиційних платіжних систем на основі паперових документів до сучасних електронних систем платежів, у яких значно важче визначити стан та місцезнаходження конкретного платіжного документа на певний момент.

Важливо, щоби платіжні системи мали чіткий і повний комплекс правил, відомих усім учасникам та іншим зацікавленим особам. Платежі, що є неодмінним елементом економічної діяльності, залежать від узгоджених дій

різних сторін (платника, одержувача платежу, банків), інтереси яких часто зазнають суперечностей. Оскільки платежі досить часто пов'язані з наданням кредиту, що може бути значним, вони також зумовлюють фінансовий ризик для учасника, котрий може поширюватись і на інших осіб, що беруть участь у процесі розрахунків із недостатньо надійною з фінансового боку стороною. Через те слід чітко визначити права та обов'язки всіх сторін і передбачити дійовий механізм санкцій відносно забезпечення виконання зобов'язань.

Правила та закони мають важливе значення також й через те, що здійснюють стимулювальний чи стримувальний вплив на учасників платежів у виборі ними того чи іншого методу обробки трансакцій. Особливо важливим є розроблення та запровадження законодавчих актів, що сприяють автоматизації обробки платежів з метою підвищення ефективності платіжної системи.

Законодавство

Звичайно, є суттєві відмінності поміж різними країнами відносно правових основ регулювання платіжних систем. Разом з тим у всіх країнах використовується кілька тотожних чи, щонайменше, дуже близьких основоположних принципів:

• у всіх країнах створено банківське законодавство, основною метою якого є регулювання питань ліцензування банків та нагляду за ними. За винятком того, ухвалено закони про центральні банки, що визначають сферу відповідальності центрального банку, зокрема його функції стосовно платіжних операцій;

• поряд із вищезазначеними законами прийнято також конкретні законодавчі акти, що встановлюють правила використання певних фінансових інструментів (наприклад, чеків та переказних векселів) під час виконання платежів;

• за винятком того, методи виконання платіжних операцій визначено також у загальних законодавчих документах, наприклад, цивільному кодексі чи комерційному кодексі будь-якої конкретної країни.

Деякі інші закони також можуть стосуватися платежів. Наприклад, закон про банкрутство може обумовити вирішення питання про те, чи дозволяється анулювати платіж, виконаний однією стороною, яка згодом збанкрутувала, іншій стороні. Закони країни про банкрутство банків можуть суттєво впливати на статус платежів, які були зініційовані, проте не були завершені до такого банкрутства. Безумовно, має бути вирішене питання про відповідальність у разі банкрутства одного з учасників. Коли немає ретельно укладених правил та допоміжних механізмів, то в разі банкрутства банку-посередника користувач може втратити всю суму свого платежу чи очікуваного надходження. Разом з тим закон має забезпечити подальше нормальне функціонування платіжної системи. Через те важливо, щоби кредитори могли вимагати стягнення належних сум лише в межах наявних у банкрута коштів.

Певні аспекти виконання платежів містяться і в законодавстві про захист прав споживачів. До того ж банківські закони загального характеру можуть також регламентувати умови відкриття банками рахунків, права відносно коштів на депозитах та процес кредитування. У разі багатовалютних і транскордонних угод на процес виконання платежів можуть впливати численні законодавчі положення, що стосуються валютних та транскордонних трансакцій. Чіткі закони про платежі сприяють визначеності платіжного процесу, запобіганню загальним порушенням у діяльності, що пов'язана з платежами.

Під час роботи над створенням законів про платежі постає питання: чи має уряд визначати права і обов'язки всіх учасників платежів (включаючи банки-кореспонденти та посередників), чи слід законодавчо дозволити сторонам в окремих платіжних операціях, поряд з їхніми банківськими установами та розрахунковими палатами, самим домовлятися про свої права і обов'язки. З одного боку, ринкові принципи та потреба гнучкості у фінансових справах є аргументами на користь таких угод. Наприклад, розрахункові палати часто впроваджують важливі правила, що стосуються прав і обов'язків сторін та є обов'язковими для їхніх членів, включаючи правила розподілу фінансових збитків. Банки-кореспонденти "регулюють" частину своїх платіжних операцій шляхом приватних контрактів. З іншого боку, прагнення забезпечити пріоритетність використання визначень та стандартів загальнодержавної платіжної системи є аргументом на користь єдиних норм, що базуються на законі чи встановлені в адміністративно-розпорядчому порядку. Здебільшого це питання повинна вирішувати кожна країна окремо в контексті її власних норм комерційного та платіжного права, її загальних правових принципів, практичної доцільності різних правових стратегій.

Закон про платежі має врівноважувати інтереси різних учасників платіжної системи. Наприклад, надавай і платіжних послуг, включаючи банки та розрахункові організації, хочуть мати економічно обґрунтовані закони та норми, дотримання яких не пов'язане з великими витратами. Мабуть, і кінцевим користувачам платіжної системи потрібні правила, що не потребують особливих затрат. Однак деякі кінцеві користувачі можуть бути зацікавлені у відносно дорогих заходах на захист інтересів споживача, які призведуть до великих витрат. Через те має бути баланс інтересів. Природно, що як кінцевим користувачам, так і установам, які надають їм послуги, потрібні юридичні положення, які дозволяли б їм перекладати тягар ризиків чи втрат на іншу сторону. Таким чином, і тут потрібне певне збалансування інтересів.

Останнім часом особливо великого значення набуває законодавче врегулювання питань, пов'язаних із платежами на електронній основі, якого раніше могло не бути. Доки електронні платежі не матимуть повноправного юридичного статусу, учасники платіжної системи наполягатимуть на отриманні паперового повідомлення про переказ, перш ніж відповідний розрахунок вважатиметься остаточним, що зведе нанівець ефективність електронної системи.

Нормативна база

Окремі положення та норми виконання платежів в основному викладають в угодах на основі цивільного права і в загальних правилах, узгоджених поміж сторонами, що домовляються. Tate, наприклад, у Німеччині стосунки поміж банками та їхньою клієнтурою визначено в "Загальних умовах комерційної діяльності банків" та в умовах контрактів, які узгоджуються поміж банками; у цих документах обумовлюють стандарти та процедурні питання, а також так звані традиційні норми для платіжних операцій. У зв'язку з цим слід зазначити, що є лише незначна кількість загальних принципів.

Правила платіжної системи мають чітко визначати суттєві елементи платежу відносно форми та методів передачі (паперові, електронні, усні тощо), а також учасників, щоби вони розуміли, коли виконується платіж, які права і обов'язки пов'язані з цією подією. Так, для платежів на паперовій основі часто обумовленими є текст і форма відповідних документів, а в електронних системах - формат і реквізити платіжних повідомлень. Правила містять також обмеження відносно умов виконання чи зобов'язання на майбутню дату.

Правила системи мають визначати, кому з учасників дозволяється обробляти платежі, хто відповідає за перевірку справжності трансакцій, щоби запобігти здійсненню шахрайських операцій у рамках системи, а також установлювати норми відповідальності в тих випадках, коли такі операції завжди ж відбулися. В електронних системах перевірка справжності здебільшого здійснюється автоматично.

Мають бути визначені чіткі умови відносно термінів та методів виконання платіжних інструкцій та здійснення розрахунків. Для систем на паперовій основі дозволяються строки, що нараховують кілька днів, проте в електронних системах процес виконання платіжних інструкцій слід здійснювати протягом того дня, коли надійшла інформація. Через те потрібно мати визначення операційного банківського дня, з урахуванням неробочих днів та часу відкриття і закриття банківських установ.

Дуже важливим є питання, що стосується права відкликання платежу та остаточності розрахунку. Здебільшого право відкликання у платіжних системах діє обмежено, бо можливість відкликання підвищує рівень ризику. Найчастіше правила системи обумовлюють, що з факту визнання розрахунку остаточним випливає виконання відповідного платіжного зобов'язання з боку платника стосовно одержувача платежу. Після такого виконання борг платника перед одержувачем перетворюється на борг банку одержувача иеред цим одержувачем. Однак остаточність є відносним, а не абсолютним поняттям. За певних ситуацій (наприклад, у разі помилки) можливе відкликання остаточного платежу. Це відбувається переважно поза рамками платіжної системи, наприклад, через судові органи чи в порядку внесення змін, пов'язаних із допущеними помилками.

Слід чітко визначити, хто за що відповідає і які має обов'язки. Зокрема, з правил платіжної системи має бути зрозуміло, чи несе один з учасників відповідальність за недотримання правил іншим учасником, у яких випадках дозволяється одержати компенсацію за невиконання остаточного платежу. Питання відносно відповідальності за збитки вирішується залежно від правил та законів, що регулюють різні етапи переказу коштів (коли такі є). Дані правила можуть виявитися найскладнішими з правил системи.

Узгоджені норми чи правила платіжної системи включають також стандарти, які допомагають зменшити витрати та ризики у платіжних трансакціях, підвищити надійність. Є, наприклад, операційні стандарти, стандарти стосовно документації, інструментів та форматів повідомлень. Однак норми (узгоджені правила) охоплюють також різні інші види порядків, процедур та практик, що їх використовують у платіжній системі. До них відносять: одиниці, в яких виконуються розрахункові та облікові операції; час роботи; термінологія та мова; критерії оцінки та класифікації; тощо.

У країнах, що не мають сталої культури ринкових стосунків, може стати корисною формалізація в законодавчих актах щонайбільшої кількості стандартів, процедур, порядків та правил. Такий підхід забезпечує більшу впевненість відносно поведінки, вчинків, яких дозволяється очікувати від інших осіб, передбачити, якими будуть продукти та їхня якість. Формалізація прискорює процеси комунікації та обробки, скорочує витрати на поточний контроль і забезпечення дотримання вимог. Іншими словами, узгоджені правила сприяють підвищенню ефективності в галузі платіжної системи, як і в інших сферах економічних операцій.

Договірна база

Контракти чи угоди дозволяється розглядати як формальну домовленість учасників відносно виконання певних дій за визначених умов і протягом зазначеного періоду часу. Контракти та угоди укладають зазвичай задля сприяння безконфліктному обміну та взаємодії. На відміну від узгоджених норм, окремі особи (включаючи організації) можуть до певної міри контролювати характер контрактів. У сфері платіжних систем, наприклад, це контракти відносно кореспондентських стосунків, клірингових палат і мереж платежів на великі суми.

Правила й умови контрактів та угод, що регулюють стосунки сторін у платіжних взаємовідносинах, у багатьох аспектах подібні до нормативної бази платіжних систем, розглянутої вище. У них також мають бути обумовлені форми та методи передачі платіжних документів, порядок перевірки їх справжності, терміни й методи виконання платежів, умови відкликання платежу й остаточності розрахунку, права і обов'язки сторін.

Надзвичайно важливо зазначити в договорах чи контрактах норми, яких мають дотримувати учасники платежів відносно здійснення операцій. Має бути передбачена сувора відповідальність за недотримання правил і умов чи навіть лише за дії без урахування інтересів інших сторін, що беруть участь у цій діяльності. Слід також визначити, які поважні причини, наприклад, "форс-мажорні обставини", можуть бути виправданням у разі порушення правил та умов угоди.

Здебільшого двосторонні та багатосторонні угоди сприяють скороченню невиправданих витрат, зниженню рівня ризику, підвищенню надійності та обмеженню впливу невизначеності, пов'язаної з неповнотою інформації та недосконалістю прогнозування. Через те є чимало аргументів загальноекономічного характеру на користь необмеженого (чи майже необмеженого) добровільного укладення контрактів та угод і правового забезпечення відносно їх дотримання.

Незалежно від джерела походження правил, що регулюють платежі (законів, нормативних актів, домовленостей чи угод), усі вони мають відповідати критерію справедливості та, у разі потреби, бути узгодженими у процесі переговорів усіх зацікавлених сторін (банків, центрального банку й об'єднань споживачів) та оприлюдненими.

← Предыдущая страница | Следующая страница →