Поделиться Поделиться

2.2. Головні принципи кредитування

Основними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування (рис. 2.2):

1. Цільове призначення позички.

2. Строковість передачі коштів кредитором позичальнику.

3. Платність користування позиченими коштами.

4. Забезпеченість позички.

5. Поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі.

Цільове призначення позички полягає у через те, що економічні суб'єкти, що виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на якому ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у певній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Строковість позички передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, котрий сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин поміж сторонами позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, зменшення кредитного ризику та ін.

Поверненість позиченої вартості кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартості. Даний принцип випливає з попереднього - строковості позички та тісно пов'язаний із ним, проте це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладанні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у даний термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Проте коли навіть вона погашається в установлений строк, це не означає, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та основну суму грошової позички, через те при поверненні номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і при поверненні товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, коли їх ринкова ціна впала за період користування позичкою.

Рис. 2.2. Принципи кредитування

Через те суб'єкти кредиту повинні передбачати спеціальні заходи відносно забезпечення повернення позиченої вартості в повному обсязі: скорочення строку позички, підвищення ставки позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та ін.

Забезпеченість полягає у прийнятті кредитором при наданні позички додаткових заходів відносно гарантування повернення позички у визначені строки. Додатковими дані заходи є відносно принципів цільового спрямування та строковості позички, які за своєю сутністю сприяють поверненню позички. Проте цього "сприяння" часто виявляється недостатньо, і позички повертаються несвоєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип забезпеченості позичок.

Забезпеченням позички може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що приймається у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків - він е останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує (наприклад, при знеціненні застави чи банкрутстві гаранта). Через те кредиторам не варто переоцінювати значення забезпечення позичок, а більше покладатися на високу ефективність проекту, що кредитується, та кредитоспроможність і надійність позичальника. Коли позичальник безумовно має дані якості, то кредитор може і не вимагати додаткового забезпечення позичок.

Платність користування позичкою полягає у через те, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти у формі процента. Для встановлення такого принципу є вагомі економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку, то зазнає при цьому подвійних втрат:

1) втрачає частину доходу, яка припадає на вилучену ним з обігу частину коштів, що стає джерелом кредиту;

2) втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обігу коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей запасів ліквідності супроводжуються появою кредитного ризику, пов'язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.

Через те, щоби зберегти своє попереднє становище на ринку, кредитор мусить стягувати плату за надані в позичку кошти. Без цього надання позички перетворюється з комерційної кредитної операції в спонсорську і в кредитора зникають економічні мотиви здійснювати позичкову діяльність, розвивати кредит.

Платність позички має важливе значення і для позичальника. Вона стимулює його до більш виваженого рішення відносно доцільності одержання позички, сурового дотримання інших принципів кредитування, ефективного використання позичених коштів тощо. У процентній ставці, що визначає розмір плати за позичку, перехрещуються інтереси кредитора та позичальника, через те дуже важливо для нормального розвитку кредиту, щоби розмір її задовольняв як кредитора, так і позичальника.

Усі принципи кредитування тісно пов'язані поміж собою, оскільки випливають з сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть забезпечити її реалізацію. Через те для ефективного кредитування дотримання всіх його принципів є обов'язковим.

← Предыдущая страница | Следующая страница →